Войцех сповнений ентузіазму. Він переконаний, що через 20 років Польща неминуче потрапить до трійці найвпливовіших держав ЄС. «Не зважай, що сьогодні більшість європейських політиків недооцінює реальний потенціал моєї країни, — каже він. — Це нормально: люди не хочуть бачити те, що їм не подобається, й абстрагуються від небажаного. Але альтернативи немає: дуже скоро географія впливів у Європі кардинально зміниться. Польща відіграє дедалі більшу роль у НАТО. Ніхто, крім Варшави, не здатен розвивати проект європейської системи безпеки — під трансатлантичною парасолькою чи без неї. Ніхто, крім поляків, не має ресурсу, щоб забезпечити баланс між французами та німцями, котрі через Brexit залишилися в парі, мов на гойдалці».
Войцех закінчує навчатися на політолога й сподівається знайти роботу в Брюсселі. Знає чотири мови: рідну польську, англійську, французьку, німецьку. «Все, що треба, щоб потрапити до потужної аналітичної, лобістської або консалтингової структури», — вважає він. «Німці з французами гальмуватимуть зміцнення позицій Польщі, як тільки зможуть, — каже без п’яти хвилин лобіст. — Справді, наші цінності не в усьому збігаються. Польща виразно католицька, а Франція з Німеччиною офіційно світські, за суттю своєю негативно настроєні щодо релігійних пріоритетів держави. Франція потерпає від постімперіалістичного синдрому, ми — від постколоніального, навіть попри те що формально за комуністів Польща була незалежною. Різняться наші погляди на проблеми країн третього світу, біженців та економічних мігрантів… Для нас найбільша загроза — Москва, для Парижа та Берліна — радикальний іслам. Певна річ, із такими відмінностями швидка інтеграція до лідерського трикутника ЄС неможлива. Натомість поступове зближення позицій і налагодження регулярних консультацій цілком реальні».
Французька преса багато пише про активність польських політиків у Брюсселі у зв’язку з результатами референдуму у Великій Британії. Прем’єр-міністр Беата Шидло наполегливо домагається збільшення ролі національних парламентів у виробленні стратегічних європейських рішень. Розрахунок цілком зрозумілий: за кількістю населення Польща — одна з найбільших країн Євросоюзу. Хоч у її парламенті й домінують сьогодні євроскептики з партії «Право і справедливість», інтерес політичної еліти до активної участі в роботі інституцій ЄС очевидний.
Читайте також: ПіС: гра в чотири руки
Як зазначив у інтерв’ю сайтові Atlantico.fr викладач політології з університету в Греноблі Крістоф Буйо, до активних дій на рівні ЄС Варшаву також спонукає своєю пасивністю президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. «На жаль, він нічого не зробив, щоб запобігти Brexit, — вважає політолог. — Юнкер мав би об’їздити ключові європейські столиці, ініціювати переговори на всіх щаблях, які набувають дедалі більшого значення». Вакуум ініціатив на рівні офіційного Брюсселя породжує локальну енергетику — природне посилення кількох «маленьких комітетів» на теренах ЄС, де близькі за інтересами країни починають об’єднувати зусилля, щоб просувати спільні інтереси.
Вирізняються, зокрема, країни, що постали колись на місці Австро-Угорщини, зокрема Словаччина, Угорщина, Австрія. Їх об’єднують прихильність до індивідуалізму, інше, ніж у Парижа та Берліна, ставлення до солідарності з неєвропейським світом, інший досвід, ніж у держав, що позиціонувалися донедавна як «локомотив Європейського Союзу», а отже, й інші пріоритети та сподівання щодо ЄС.
Другий осередок — це північні країни, прихильні до лібералізму в економіці та стандартах особистого життя, з розвиненим, активним громадянським суспільством. Третя група — так звані латинські країни, що гуртуються довкола Італії — Іспанії і характеризуються активними лівими протестними рухами на кшталт «Обурених», зокрема через масштабне безробіття й інші економічні проблеми. Усі ці кола не є герметично відокремленими. Відповідно до критеріїв осередки консолідованих інтересів частково накладаються один на один. Скажімо, Польща спільно з Італією входить до групи держав, де католицизм є однією з найважливіших цінностей, але водночас належить разом із Німеччиною та Францією до Веймарського трикутника, що тривалий час зберігав ознаки переважно формального геополітичного утворення. Нині у зв’язку з виходом Великої Британії з ЄС цей трикутник може дістати друге дихання.
Аргументом до цього зауваження є заява, яку зробили міністри закордонних справ Франції, Німеччини та Польщі в останні дні серпня, з’їхавшись на зустріч до символічного для трійці держав міста Веймара. «У нас з’явився унікальний шанс домогтися прогресу в розбудові нової Європи, — сказано в документі. — Ми зібралися через 25 років після заснування трикутника, щоб продовжити традиції та зміцнити цінності, притаманні «духові Веймара»… Веймарський трикутник стає важливим форумом, метою якого є зміцнення єдності розширеного Європейського Союзу… З огляду на безпрецедентний виклик, перед яким опинилася Європа, ми вважаємо за потрібне посилити співпрацю й надати їй нового імпульсу. Саме тому вже цьогоріч заплановано саміт наших керівників держав та урядів». Викликом визначено, звичайно ж, вихід Великої Британії з ЄС.
Читайте також: Ян Пєкло: «Нам треба зосереджуватися на майбутньому, а не на історії»
Дипломатична мова має свої особливості. Однак за ширмою обтічних формулювань чітко читаються тривога й навіть розгубленість перед загрозою ланцюгової реакції — дальшого розпаду ЄС. Розчарування Євросоюзом, що його продемонстрували британці, має об’єктивні причини, хоч би які маніпулятивні технології було застосовано й хоч би хто використовував цю зневіру у власних політичних цілях. Європейський Союз сьогодні не пропонує ефективних відповідей на проблеми неконтрольованої міграції і тероризму, економічної стагнації та безробіття. «Європа перетворюється на територію суму й тривоги, бюрократизму й боягузтва, — вважає Клер, 22-річна француженка, яка вирішила поїхати з країни й шукати роботу в Канаді. — Тут немає драйву, є лише страх та нервозність».
Як налити нове вино у старі міхи? Одна з опцій — активніше залучити до прийняття рішень «молоду кров» — нові держави Євросоюзу, які мають свіжий погляд та відмінний політичний досвід. «Із-поміж нових членів, які додалися до організації після падіння Берлінського муру, очевидним локомотивом бачиться Польща, — каже Крістоф, викладач філософії в одному з паризьких ліцеїв. — Мабуть, Веймарський трикутник був геніальним передчуттям іще тоді, за холодної війни. Варшава здатна дати старій Європі нову енергетику. Зрозуміло, що брюссельська бюрократія не хоче конкуренції, але в неї немає вибору. Рано чи пізно Польща заявить про себе на повен голос, а нам усім треба лише прийняти цю неминучу реальність і бути до неї готовими».
На думку паризького аналітика, спеціаліста з питань пострадянського простору Матьє Булеґа, Польща обов’язково постарається зміцнити свої позиції та впливи у Євросоюзі. Але Німеччина намагатиметься гальмувати процес. Політолог, окрім того, наголошує, що Варшава воліє долучитися до переговорів стосовно війни в Україні, сподіваючись на розширення «нормандського формату». «Це також є побажанням Києва, — сказав Булеґ у розмові з Тижнем. — Але Росія не бажає участі Польщі. Москва й надалі заперечуватиме проти втілення цього наміру».
Що ж до Німеччини, то там чітко усвідомлюють польський інтерес до збільшення власної присутності й ваги в роботі ЄС. В останній тиждень серпня Анґела Меркель навідалася до Варшави, аби зустрітися не лише з польськими лідерами, а й з керівниками Угорщини, Чехії та Словаччини. Мета переговорів — узгодити, наскільки це вдасться, позиції напередодні саміту ЄС у Братиславі. Тема дискусії, що відбулась у польській столиці, — квоти на поселення біженців із Сирії та інших позаєвропейських регіонів.
Читайте також: Аутсайдери проти системи
Анґела Меркель, яка втрачає прихильників у себе на батьківщині напередодні федеральних виборів саме у зв’язку зі своєю щедрою політикою стосовно мігрантів, так і не дістала згоди учасників іще одного геополітичного формування — Вишеградської четвірки — широко відчинити двері біженцям. Угорський прем’єр Віктор Орбан повідомив про побудову нового муру для захисту від непроханих гостей і закликав до заснування «власне європейської армії». На його думку, не всі країни можуть демонструвати гостинність на такому рівні, як Німеччина.
Ідея суто європейської системи безпеки, яку обговорюють без особливих практичних наслідків замалим не півстоліття, схоже, знайшла розуміння в польського лідера Анджея Дуди. Чи вдасться йому залучити до її втілення інших керівників держав ЄС? Навряд. Але сама дискусія на найвищому рівні може вивести європейські країни на якісь треті, принципово нові рішення.
Як проектується гіпотетичне посилення польського впливу в ЄС на українські інтереси? Швидше позитивно, попри нещодавнє контроверсійне голосування в польському Сеймі стосовно подій на Волині під час Другої світової війни. Україна та Польща об’єктивно мають багато однорідних небезпек та викликів, від яких жодна з них не ухилиться. Спільність проблем та інтересів підштовхуватиме, якщо вистачить політичної мудрості, бодай до тактичного союзництва. Сильна Варшава — це додаткові шанси на європейську увагу до українських проблем. Бодай тому, що ці проблеми накопичуються саме на східному кордоні Польщі, який також є кордоном ЄС.