Серед інших регалій прозвучало: «Він ще й генерал-полковник!» Жінка розгорнула портрет вусаня в мундирі з бутафорними погонами. Чоловік на мить вийшов із гіпнозу: «Генерал-полковник яких військ?» «Характерних!», — не без пафосу заявила його візаві. Добродій, який, можливо, мав сентименти до нетрадиційної медицини, але знався на званнях і родах військ, посміхнувся й пішов геть, книжки генерала-характерника його таки не зацікавили.
Індустрія альтернативних знань у нас процвітає, відколи Чумак і Кашпіровський через телебачення «заряджали воду» та творили інші «дива». Відколи ми вирвалися з лабет тоталітаризму, де був єдиний канон для всього — від дитячих віршиків до «марксистсько-ленінської науки», — плюралізм заведено вважати прийнятним в усьому: медицині, біології, фізиці тощо. І не на рівні гіпотез і теорій, озвучених з університетської кафедри, а на рівні «характерних військ». Усю красу такого розмаїття ми нині бачимо в русі антивакцинаторів, що з вайбер-чатів уже вихлюпнувся на вулицю й оформлюється в певну протополітичну силу.
Читайте також: Зовнішня діагностика
Коли люди постять дописи про хімтрейли, «отрутовакцини» й інші «альтернативні факти», це ще здається смішним, а коли під гаслами проти «геноциду» й «чипізації» перекривають дороги в центри міста, посмішка кудись зникає.
Псевдонаука страшніша за невігластво в чистому вигляді. Професори езотеричних наук, психологи, які здобули освіту на двомісячних курсах, і генерали характерних військ — це окрема екосистема, галузь тіньової економіки та власний інформаційний простір зі своєю цензурою. Важко полічити, скільки наших співгромадян перебувають під впливом цього середовища, але зважаючи на рейтинги програм про екстрасенсів і кількість підписників у блогерів, які пропагують різні антинаукові нісенітниці, йдеться про сотні тисяч, якщо не про мільйони людей. Утрачених для критичного мислення, раціонального знання, незалежних ЗМІ та конструктивного діалогу. Але наділених правом голосу й акаунтами в соцмережах.
Ми радіємо, що тане рейтинг проросійських партій, і соціологія виявляє дедалі менший відсоток тих, хто ностальгує за СРСР, а табір прибічників НАТО і ЄС зростає. Але цивілізаційний вибір не гарантує імунітету від конспірології. Антивакцинаторські мітинги відбуваються не лише в бідних країнах, ми бачимо їх і в так званому першому світі. Важко сприйняти той факт, що деякі люди, з якими вчора стояли на Майдані, сьогодні можуть опинитися по інший бік барикад. Не політичних, а світоглядних. Можна, звісно, закритися у своїй затишній бульбашці, відгородитися жартами про «мудрий нарід», зловтішатися через власну інтелектуальну вищість, однак це точно не дасть ані перемоги, ані порозуміння.
Вакцинація, носіння масок, миття рук, соціальна дистанція — це такий простий набір правил під час пандемії, що постійно хочеться його чимось доповнити, розширити й знайти вундерваффе від хвороби, а натомість доводиться вже другий рік миритися з таким нехитрим порядком. Те саме з новим просвітництвом. Хочеться прокинутись у країні, де наявність книгарень і бібліотек порівнювана з кав’ярнями й точками прокату електросамокатів, кількість дипломів про вищу освіту корелює з її якістю, а чаклуни й характерники існують лише в коміксах і розважальному кіно. Але тим раціональні люди й відрізняються від своїх довірливих опонентів, що не вірять у миттєві перетворення. Свого часу першим християнам було геть нелегко нести власне вчення в агресивний язичницький світ, багатьом це коштувало життя. Але Слово (у давньогрецькому розумінні Логос) перемогло. Сьогодні не йдеться про таку високу ціну, треба, хоч би як банально це звучало, просто частіше виходити за зону комфорту і проповідувати там.
Читайте також: Без ілюзій сподіватись
Нині немає потреби ходити пішки від міста до міста й промовляти на площах. Сучасні комунікаційні технології, з одного боку, спрощують спосіб поширення знань, а з другого — завжди є ризик проповідувати серед «вірних», себто однодумців, самі алгоритми соцмереж налаштовані так, щоб боронити «канонічну територію» опонентів. Але наївно сподіватися на успіх самотніх блогерів і навіть окремих спільнот. Християни свого часу перемогли імперію, коли змогли її собі підпорядкувати. Так само сьогодні держава має бути зацікавлена в просвітництві: не боротися за «Сватів», а навчитися відрізняти Григорія Сковороду від Леонардо Ді Капріо та створити умови, коли книжка, інтелектуальне мистецтво, популярна наука зможуть узяти гору над мороком «нового середньовіччя».