Після початку торік у вересні резонансного розслідування Брюсселя проти монополістичних схем Газпрому в країнах ЄС (див. Тиждень, № 38/2012) росіяни заходилися, як того вимагає європейське законодавство, відмежовувати транспортування блакитного палива від продажу. У переговорах із Китаєм, що їх Кремль довго використовував як основний елемент тиску на ЄС, Газпром теж змушений стишити тон. До завершення роботи спеціальної антитрастової комісії ще далеко, але за непрямими ознаками центральноєвропейські країни мають добрі шанси послабити свою енергетичну залежність від Росії.
Брюссель не надто щедрий на коментарі щодо розслідування діяльності монополіста з РФ у країнах Центральної та Східної Європи. «Поки що не складено жодного офіційного прес-релізу, – повідомили Тижню в прес-службі Єврокомісії. – Ми чекаємо проміжних результатів не раніше літа, але ще невідомо, чи набудуть вони статусу публічної інформації».
Попри те, численні симптоми в поведінці європейської бюрократії з російськими газовиками дають експертам змогу робити перші обережні припущення. «Розслідування проти Газпрому почалось у вересні. І ми побачили, що вже в листопаді – грудні росіяни змушені були поступитися в ціні то тій, то тій країні, – каже Ноелль Ленуар, паризька журналістка, фахівець із міжнародної економіки. – Чим закінчиться цей епізод, ми не знаємо, але дуже можливо, що європейським країнам скоро доведеться відмовитися від двосторонніх угод із Газпромом, які укладають у пошуках тихого щастя за спиною інших. Така практика себе, очевидно, вичерпала. Відсутність спільної енергетичної політики ЄС – це пільги для таких «великих китів», як Німеччина або Італія, і політичні ціни для інших – поляків, литовців, естонців…»
Однак зміни на європейському енергетичному ринку спричинять, мабуть, не почуття справедливості окремо взятих працівників пера й не прозріння політичного класу, а логіка світової економіки. Розвиток індустрії значно дешевшого, ніж природний, сланцевого газу обіцяє американцям швидко зменшити виробничі витрати й наздогнати за цінами кінцевого товару Китай, а також конкурувати з Росією в обсягах експорту палива. Усвідомлюючи цю перспективу, Пекін і собі не поспішає будувати новий газогін із Росії, ще й під ціни, на які сподівається Москва.
Скраплений газ та відновлювані види енергії стають для Газпрому такими небезпечними «конкурентами» на європейському ринку, що від путінської зверхності перших днів розслідування не залишилося й сліду: Росія хутенько перевела європейський офіс Газпрому з Люксембургу до Швейцарії (від ЄС подалі), проголосила відокремлення транспортної логістики від продажу газу споживачам (усе, як того вимагають європейські закони), знизила ціни для Польщі й пообіцяла загальні знижки на $4,7 млрд сукупному євросоюзівському клієнту…
І це ще не все. Виступаючи в Парижі на міжнародній конференції із захисту конкуренції, в лютому європейський комісар із відповідних питань іспанець Хоакін Альмунія гордовито виголосив: «Нині ми проводимо розслідування щодо діяльності концерну «Газпром» у країнах Східної та Центральної Європи. Невдовзі дізнаємося, чи справді це підприємство практикує політичні ціни? Якщо виявиться, що скарга, яка надійшла від Литви й стала причиною розслідування, небезпідставна, доведеться вимагати змін. Бо така практика шкодить інтересам інтеграції нових членів Євросоюзу».
Якщо років зо два тому годі було уявити, щоб у ЄС серйозно обговорювали можливість «відчепити» ціну на блакитне паливо від ціни на нафту, то сьогодні такі дискусії відбуваються не лише в експертному середовищі, а й на політичному рівні.
«Прив’язка газової ціни до нафтової виникла з історичних причин, – пояснив Тижню Лука Баккаріні, директор аналітичної структури Energy Fund Sadvisors. – У 1970–1980-х роках газ надходив до Європи з Північного моря, Росії та Африки. Тоді мова була про розвиток ринку, якого ще не існувало. Газ мав замінити нафту, яка домінувала на ринку енергетичних джерел. Отже, таким компаніям, як Gaz de France, Eni в Італії, Ruhrgas у Німеччині, було важливо, щоб новий продукт, який вони купували за кордоном, мав конкурентні параметри. Вони мусили переконати виробників замінити технічне мастило та мазут, якими ті користувалися, на газ. Ще й так, щоб не збільшилися видатки процесу випуску продукції. Тоді й з’явилися 90% від цін на нафту. Якщо подивитися на логіку, яку сьогодні захищають росіяни, то вони кажуть: «Ми вкладаємо в родовища Сибіру великі кошти, будуємо тисячокілометрові газогони. За це західні споживачі мусять укладати контракти на 15, 20, 30 років, щоб наші інвестиції були рентабельні».
Так і функціонує три десятиліття поспіль європейський газовий ринок. З одним важливим зауваженням: скраплений газ дає змогу розвивати спотові майданчики, де можна продати надлишок чи докупити нестачу, коли зима надміру холодна. Якщо п’ять років тому вони не перевищували 5% попиту, то нині становлять близько третини ринку газу в Європі.
На думку Луки Баккаріні з Energy Fund Sadvisors, якби Газпром та інші оператори враз припинили визначати ціну на газ за ціною на нафту, миттєвих змін у відносинах між покупцями й продавцями блакитного палива не сталося б, бо й спотовий сектор негайно відповів би подорожчанням. «Варто замислитися, чи є майбутнє в довгострокових контрактів? – розмірковує експерт. – Нині суто формально європейському покупцеві нічого не заважає купувати газ тільки на спотовому ринку. Але спот добре розвивається лише там, де є і виробництво, і споживання. Наприклад, у США та Британії, але не в континентальній Європі, куди скраплений газ надходить з Африки. Дебати про те, яка система індексації була б найкращою, тривають».
Розслідування Європейської комісії проти Газпрому, коли його не зведуть нанівець бюрократичними перепонами численні проросійські лобі, яких не бракує в Бельгії, Німеччині, Італії та Франції, може спричинитися до трьох важливих змін на ринку викопного палива. Насамперед майже напевне буде визнано й засуджено використання політичних цін, згідно з якими маленька сусідня з Росією Литва платить за 1 тис. м³ на €90 більше, ніж Німеччина. Сам прецедент, хоч і не матиме механізму прямої дії для країн поза межами ЄС, відкриває цікаві перспективи для впорядкування світового енергетичного ринку. Друга можлива зміна – скасування заборони на перепродаж надлишків газу, яка існує виключно для членів колишнього соцтабору, але ніколи не була практикована стосовно західних клієнтів. Якщо Газпром відступить і за цією позицією, тоді можна буде сподіватися на формування реальної та гнучкої спільної європейської енергетичної системи взаємодопомоги. Третій шанс – це відокремлення цін газу й нафти, на яке сподіваються не тільки Литва та Польща, активні прихильники ідеї, а й такі країни, як Франція, де роздрібну ціну на блакитне паливо для споживачів формує уряд, не залишаючи великим дистриб’юторам більш-менш комфортного заробітку з продажу.
Контрольна комісія ЄС працює непомітно, без галасу. Не бажаючи втрачати вигідні європейські ринки, так само мовчки крок за кроком відступає Росія. Невдовзі дізнаємося, до якої межі.