Задоволення російських забаганок у вигляді постачання газу потрібними шляхами та одночасного блокування наявної інфраструктури через Україну та Словаччину призводить до домінування одного газового постачальника. Автори зазначають, що це не відповідає ринковим принципам.
При цьому, у разі згоди ЄС де-факто з російськими підходами, які підтримує Німеччина, насправді відбуватиметься дискримінація наявної інфраструктури — ГТС України, яка є асоційованим партнером ЄС і членом Енергетичного співтовариства та учасником Східного партнерства.
Читайте також: “Газпром” перестає закачувати газ у Європу. Для чого це робиться
“Газпром” не тільки не хоче працювати за європейським законодавством, він прагне його змінити або ж як мінімум обійти через різноманітні юридичні хитрощі та шпаринки”, – йдеться у матеріалі. Вища судова інстанція ЄС у Люксембурзі довела дієвість правового впливу ЄС, однак якими будуть практичні наслідки – відповіді немає, процес триває.
Михайло Гончар та Ігор Стукаленко вбачають гарантію безпеки постачання газу й енергетичну безпеку у наявності центру газової торгівлі. Східноєвропейський газовий хаб міг би стати одним з необхідних інструментів для боротьби з викликами, що постають перед Україною.
“Базою для регіонального східноєвропейського хабу можуть слугувати українські потужності з транспортування та зберігання разом з польськими можливостями з приймання скрапленого газу та імпорту трубопровідного з Норвегії, який стане можливим у 2022 році після завершення проєкту Baltic Pipe. Загалом Україна та Польща можуть здобути синергійний результат, якщо об’єднають зусилля. Обидві країни демонструють не лише наміри відмовитися від російського газу, а й протидіяти згубній корупціогенній енергетичній експансії Росії в Європі”, – пишуть автори.