Газові діти Кремля

Після парламентських виборів 2012 року є велика спокуса показати Литву жертвою серії нахабних і брудних махінацій з боку політичних шахраїв на кшталт Вік-тора Успаскіх та його Партії праці, яка потрапила до числа основних переможців перегонів разом із СДПЛ і СВ – ХДЛ. Але під час ретельнішого розгляду виявляється, що це було б занадто спрощеним баченням литовських політичних реалій.

Історія з кримінальним сюжетом

Що ж трапилося в Литві за останні два тижні після перемоги популістської Партії праці та її скандального лідера Віктора Успаскіх? Нічого сенсаційного. Успаскіх був «в обоймі» ще від 2000 року, коли, потрапивши до Сейму як позапартійний висуванець від партії «Новий союз» (соціал-ліберали), став впливовим політичним гравцем.

За іронією долі популярна в ті часи (і вельми перспективна) політсила під проводом Артураса Паулаускаса, який колись був спікером Сейму й тимчасово виконував обов’язки глави держави під час справи проти екс-президента Роландаса Паксаса і скандалу з його імпічментом, зрештою розсипалася, навіть сліду не залишивши в литовській політиці. Паулаускаса відправили у відставку за результатами інтерпеляції і витіснили на маргінес політичного життя країни. Утім, дивовижним чином соціал-ліберали злилися з потужною Партією праці, яку сам Успаскіх і заснував як власну кишенькову політсилу. Тепер це дає підстави пророкувати повернення Паулаускаса на посаду спікера Сейму.

Починаючи з 2000 року політична кар’єра Успаскіх іде вгору. У 2004-му Партія праці здобула 39 місць на парламентських виборах, що забезпечило її лідерові вирішальне слово в багатьох питаннях включно з призначенням п’яти міністрів за квотою його політсили (зокрема, портфель міністра економіки для самого Успаскіх). Та диво тривало недовго. Численні скандали через несплату податків і «чорну бухгалтерію» Партії праці та серйозні сумніви, які в журналістів викликав його диплом про вищу освіту, нібито виданий Плехановською академією в Москві, а також диплом магістра, виданий Каунаським технологічним університетом, завдали Успаскіх важкого удару. У 2005 році він пішов у відставку з посади міністра, чим знищив лівоцентристську коаліцію в уряді. Проте на цьому історія зовсім не закінчилася. У 2006-му він зняв із себе відповідальність за керівництво своєю партією і зник десь у Росії.

Що було далі, залишається таємницею за сімома замками навіть у сьогоднішній Литві. Будь-яка притомна людина може подумати, що була тисяча способів домогтися арешту та ув’язнення Успаскіх або судити його чесним і справедливим судом. Але того не сталося. Поки він грався у хованки, литовське правосуддя гралося в кота-мишки. Щоразу, тільки-но спіймавши мишу, кіт відпускав її начебто через те, що краще мати напівживу, ніж негайно з’їсти.

Історію Успаскіх можна читати як кримінальний роман із закрученим сюжетом. Його заарештовували, але відпускали. Він шукав політичного притулку в Росії, а це стало ляпасом Литві, чий колишній міністр не просто натякнув, а заявив, що став жертвою змови і заручником литовської русофобії. 21 вересня 2007 року він та його кишенькова партія навіть організували прес-конференцію в Москві, присвячену жорстокому приниженню його гідності й порушенню людських прав та громадянських свобод у Литві. Сюди також приїхали члени його партії, зокрема всі їхні депутати Європарламенту з Брюсселя.

Магнант-зварювальник

Один із найбагатших людей Литви, Успаскіх трепетно культивує історію про бідного хлопця з Урдоми – селища політичних засланців під Архангельськом, який став висококваліфікованим зварювальником і якого навіть до Фінляндії на роботу посилали. Тоді, за легендою, він самостійно заробив капітал, ставши підприємцем, та оселився в Литві.

Мало хто вірить у цю казочку і мало хто ставиться до неї серйозно, бо є вдосталь фактів, які свідчать: від найпершого свого семимильного кроку в бізнесі Успаскіх був креатурою Газпрому. Історія його успіху майже не відрізняється від безлічі інших добре відомих історій тих посередників і підставних осіб російського капіталу, які сьогодні беруть участь у формуванні підприємницького й навіть великого сегмента політичного класу в Литві. Без російської нафти, газу й енергопостачання і бізнес узагалі, і політичний клас країни був би зовсім не таким. Згадаймо Роландаса Паксаса і весь пов’язаний із ним галас та скандали з приводу джерел фінансування його виборчої кампанії, яка просувала інтереси Росії в країнах Балтії. Фактично це можна сказати про всю владну структуру Литви, за деякими незначними винятками. Бо ж як можна побудувати справді незалежний, патріотичний і громадянський політичний клас, якщо серед його членів точиться внутрішня боротьба за те, щоб якнайкраще прислужитися Газпрому і заробити грошей на свою партію? Запитання й справді риторичне.

Успаскіх, який для всіх став «жахливим дитям» литовського політикуму, якщо не ганьбою литовської політики взагалі, однак, умудрився зміцнити свою владу й базу підтримки. І справді, немає сумнівів у його магнетизмі як політичного актора і героя мас. У це важко повірити, але високопоставлений політик, який розмовляє каліченою литовською (і річ не в сильному акценті, а в убогому словниковому запасі та змісті) та демонструє абсолютну зневагу до Литви в плані культури і міжнародної репутації, став одним із найпопулярніших у цій країні. Соціологічні опитування не брешуть. А навіть якби й так, то є ще й результати виборів. Крапка. Це свідчить не лише про щось дуже небезпечне в політичній культурі та вподобаннях певної частини литовського електорату, а й про розчарування громадян у своїй державі, верховенстві закону, справедливості та звичайній пристойності в політичному і громадському житті.

Але ж Успаскіх насправді нікуди не дівався. Виступаючи на литовському телебаченні зі своїм солдафонським гумором, танцюючи, співаючи або ще якось розважаючи народ, лідер Партії праці впевнено здобув собі репутацію найуспішнішого політичного клоуна Литви, якому немає рівних, маніпулятора і, що найважливіше, головного політичного артиста. Це не просто політичний блазень без щонайменшого уявлення про економіку чи державне управління, а незвичайна суміш демагогії, клоунади й успішного політичного підприємництва. Однак те, що Успаскіх зумів досягти свого, виступаючи в ЗМІ та не сходячи з телеекранів, свідчить: щось негаразд із литовськими медіа, телебаченням та їхніми правилами.

Абсолютно те саме можна сказати про литовський політикум. Якби він був принциповим і зберігав відданість засадам Литовської Республіки, такого політичного пройдисвіта вже сто разів посадили б за ґрати. Але в Успаскіх завжди знаходяться адвокати з числа більш-менш цивілізованих політиків, які заявляли, що не змогли б досягнути своєї стратегічної мети на благо енергетичної безпеки і незалежності Литви без підтримки та голосів Партії праці як основної політсили в парламенті. Ось у чому корінь його успіху і політичної живучості. Вочевидь, він ховається в цинізмі, прагматизмі й безпринципності основних партій Литви та їхніх керівників. Смішно навіть думати, що литовські політики прокинулися на другий ранок після виборів-2012 і почали волати до справедливості після скандалів із купівлею голосів електорату (є достатньо свідчень на користь того, що Партія праці робила це навмисно і що це непоодинокі випадки). Що політична корупція в Литві стала методом і звичною справою – це справді секрет Полішинеля, а не прикре відхилення від норми.

Крім того, є ще один, не менш огидний бік справи. Будучи обраним членом Європарламенту від Литви у 2009 році, Успаскіх не робив нічого, крім відчайдушних спроб зберегти свою депутатську недоторканність, тому що балотуватися до нього він вирішив з єдиною метою: сховатися від правосуддя. Партію праці не лише прийняли до політичної родини «Альянс лібералів і демократів за Європу», третьої за величиною фракції в Європарламенті; її ще й мають прийняти до Європейської лі­бе­­раль­но-демократичної партії.