Останні кілька тижнів відзначилися черговою спробою українського уряду забрати право постачати газ в Україну в компанії посередника «РосУкрЕнерго» і налагодити прямі поставки від «Газпрому». Але у своїх словесних сутичках ні українські урядовці, ні їхні опоненти з РУЕ не сказали нічого нового. Це вже добра традиція: в суперечках політиків на газову тему, які продовжуються із зими 2005 року, жодна зі сторін ні разу зрозуміло не пояснила, що ж насправді відбувається на газовому ринку. Зацікавлена громадськість знає лише те, що газ видобувається в Туркменистані, зберігається і транспортується через Україну і продається в Європі. Як правило, багато шуму навколо перших двох фрагментів ланцюжка, а про останній політики воліють мовчати.
Щупальці спрута
У 2006 році російська «Новая газєта» опублікувала одну з багатьох схем зв’язків «РосУкрЕнерго» з партнерами, де чітко вималювала російську та українську гілки. При цьому сама компанія не є кінцевим елементом – гілки тягнуться далі на Захід. У ланцюжку навіть є ім’я екс-прем’єра Італії, Сілвіо Берлусконі. Михайло Гончар, керівник енергетичних програм центру «НОМОС», в минулому заступник голови правління «Укртранснафти», який знається на проблемах галузі, згадує під час нашої розмови про цю публікацію: «Серед координаторів «РосУкрЕнерго» від імені співзасновника РУЕ компанії «Центрогаз» виступають англієць Роберт Шелтер-Джонс і австрієць Вольфганг Путчек. Це абсолютно транснаціональний формат. На що у нас часто не звертають уваги, мовляв, це ваші, українсько-російські «розборки». Насправді, це транснаціональна група, ефективність діяльності якої – на тому кінці труби, який у Європі».
Потужні російські компанії, що працюють у сфері нафти і газу, традиційно ще з 1990-х років користувалися послугами як представників спецслужб (особливо для потреб безпеки компанії) так і кримінальних елементів (для налагодження сумнівних схем отримання грошей від продажу газу в Європі). Саме так з’явилася необхідність талантів Сєви Могилевича. «Газпром» використовував будь-які засоби, для того, щоб досягнути енергетичного домінування. Як зазначають експерти польського Центру східних досліджень, одним із таких засобів було створення мережі формальних і неформальних зв’язків з покупцями газу в європейських країнах, багато з яких мають прямий вихід на найвищих політичних лідерів цих країн. Найяскравішим прикладом таких зв’язків, з відомих громадськості, є зв’язок з екс-канцлером Німеччини Герхардтом Шрьодером, який, перебуваючи на посаді, пролобіював проект газогону «Північний потік», а зараз є головою його ради директорів. Іншим засобом впливу на європейських комерсантів і політиків є «тіньові» кошти від продажу газу.
Небезпечна пропозиція
Спрощено схема виглядає так: контролюючи газогони на шляху від Туркменистана до України, Росія пропонує Києву використати посередника з транзиту газу. Спочатку це був EuralTransGas, потім «РосУкрЕнерго». Основний задум полягав у тому, щоб узяти під власний контроль потужний фінансовий потік, який утворюється за реалізації в Європі дешевого туркменського газу, доставленого українською трубою. Цінова різниця не поверталася у «Газпром», а розподілялася непрозоро.
«І, звичайно, без зацікавленості найвищого керівництва Росії цього не відбувалося б. Це був вмонтований в схему корпоративного бізнесу «Газпрому» та «Нафтогазу» елемент особистого бізнесу топ-менеджменту цих компаній. Плюс – політичних фігур, які перебували при владі. Цей альянс давав змогу топ-менеджерам довше обіймати свої посади. Для того й потрібна офшорна зона, щоб уникнути будь-якого контролю з боку державних органів. І власне ця схема перебуває на такій межі, яка потребує участі кримінального елементу», – стверджує Михайло Гончар.
Може виникнути запитання – мабуть Україні вигідна така схема, оскільки це дає можливість отримувати газ за меншу ціну, ніж у світі? На перший погляд це так, але чого це коштує нам? Владімір Путін у своєму інтерв’ю для «Тайм» говорив про те, що його країна субсидує Україну в розмірі від $3 до 5 млрд щорічно. А «Газпром», виторгувавши в обмін на дешевий газ право продавати через свої структури газ українським підприємствам, банкротить «Нафтогаз України » і повільно, але впевнено, підбирається до української газотранспортної системи.
Проти Європи і Москви
Проте нині Україна у протистоянні один на один із «Газпромом» і його європейськими партнерами не може вирішити проблему непрозорих посередників. Оскільки, по-перше, правила гри задає ресурсодавець, тобто, Росія, позиція якої наразі є сильною. «Газпром» не схоче – посередник не вскочить» – весь експорт газу відбувається виключно з санкції російського газового гіганта. А, по-друге, спроба українців вивести із гри непрозорого посередника наштовхується на спротив європейських гравців, які вибудували вигідні, хоча і не завжди прозорі, схеми роботи з росіянами. Схоже, що з компаніями на кшталт РУЕ в Україні буде покінчено, лише тоді, коли ціна на газ для країни буде співставна зі світовою, і одночасно транспортуватимемо його нашою територією за тарифами, які визначатимуться за міжнародними стандартами.