Газова грамота

Про газ говорять всі і багато. Щодня на голови читачів звалюються тонни фактів, коментарів, версій та інтерпретацій щодо газових відносин із Росією. Але не фахівцю у цій лавині інформації розібратися вкрай важко. Та й кожен із зацікавлених у газових справах гравців намагається подати громадськості свою інтерпритацію газових відносин. Ми спробували абстрагуватися від політики і максимально чітко відповісти на найпопулярніші запитання. Отже, FAQ (питання про газ, що часто зустрічаються).

Звинувачення України в тому, що вона «не платить за газ», стали одним із головних знарядь політичного та економічного тиску Росії на «помаранчеву» владу. Причому як «заборгованість» можуть виступати ситуації, які раніше не вважалися боргом. Наприклад, є сезонна нерівномірність у споживанні газу: весною-влітку його закачують до підземних сховищ, а восени-взимку споживають. Традиційно оплата за газ відбувається лише після його споживання, тому закачаний до ПСГ імпортний газ боргом не вважався. Однак, коли після дострокових виборів у вересні 2007 року стало зрозуміло, що прем’єром стане Тимошенко, Росія несподівано поставила Україні вимогу терміново сплатити за закачаний до ПСГ газ. Інший приклад – в січні 2008 року Росія заявила, що внаслідок дефіциту середньоазійського газу вона постачала до України певні обсяги власного газу за ціною не $179,5, а $314. Подібна ситуація виходить за межі усіх чинних російсько-українських газових домовленостей. Зрозуміло, що Україна не має наміру платити втридорога за газ, який вона не погоджувалася купувати за такою ціною. Росія ж називає подібне небажання «боргом».

 

Україна щороку отримує близько 55 млрд м³ імпортного газу середньоазійського походження. Цей газ закуповує в Туркменистану, Узбекистану та Казахстану дочірня компанія «Газпрому» «Газпром Експорт» і одразу перепродає компанії «РосУкрЕнерго» (50% – «Газпром», інші 50% – бізнесмени Фірташ та Фурсін). РУЕ на кордоні з Україною перепродає газ компанії «УкрГазЕнерго» (50% – РУЕ, 50% – «Нафтогаз»). Остання здійснює його продаж безпосередньо промисловим підприємствам, а також «Нафтогазу». Названа схема діє з 2006 року. Тоді імпортний газ для України коштував $95, в 2007 – $130, в 2008 – $179,5. Зараз влада України намагається змінити цю схему.

 

Деталі можна зрозуміти з оприлюднених нещодавно директив, які Ющенко надав українській делегації для перемовин. По-перше, Україна відмовляється від роботи з посередницькими компаніями «РосУкрЕнерго» та «УкрГазЕнерго» і наполягає на прямих схемах постачання між «Газпромом» та «Нафтогазом». У разі необхідності з цією метою замість РУЕ створюється СП «Газпрому» та «Нафтогазу» (СП-1) на паритетних засадах (50/50), яке постачатиме імпортний газ в обсягах 50 млрд м³ у 2008 році та 55 млрд м³ у наступні роки до кордону з Україною і продаватиме його «Нафтогазу». Для продажу частини цього газу (до 30 млрд м³) на внутрішньому ринку може бути створене СП-2. За директивами, українська сторона має наполягати, щоб частка «Газпрому» в СП-2 не перевищувала 25%, проте може «торгуватися» про її збільшення до 50%, але не більше. Різниця між попередньою схемою в тому, що 50% СП-1 контролюватиме державна компанія «Нафтогаз» замість приватних осіб Фірташа і Фурсіна.

 

Варіант прем’єрки не суперечить директивам, наданим Президентом. Відмінність полягає у тому, що російська сторона поставила Україні низку вимог, прикриваючись тим, що про це нібито «домовилися Ющенко та Путін». По-перше, це оплата частини спожитого в 2008 році газу за ціною $314. По-друге, це продаж імпортного газу напряму від СП-1 до СП-2, оминаючи «Нафтогаз». По-третє, це вимога, щоб СП-2 продавало в Україні не лише імпортний газ, але й газ власного видобутку – тобто, по суті, відібрало в «Нафтогазу» ринок газу. Зрозуміло, що всі ці вимоги є для України неприйнятними, про що і заявила Тимошенко. Варто зазначити, що Путін і Ющенко не підписали жодних документів, що дає змогу кожному президенту трактувати домовленості по-своєму.

 

По-перше, це означатиме зменшення прибутків «Нафтогазу», а, отже, подальше ослаблення компанії, дефіцит коштів на видобування нафти й газу в Україні, модернізацію газогонів тощо. По-друге, монопольне становище постачальника газу забезпечить «Газпрому» змогу прямо впливати на промислові компанії-споживачі газу, водночас надаючи преференції «своїм» компаніям в Україні.

 

Наявність посередника, який постачає імпортний газ в Україну, залежить не від неї, а від позиції Росії та «Газпрому». Якщо «Газпром», який контролює цей газовий ресурс, наполягатиме на схемі продажів через посередника, Україна нічого не зможе вдіяти. Натомість допуск посередницьких компаній на внутрішній ринок України може і має контролюватися українською владою, яка має визначати – чи потрібен посередник взагалі, і якщо потрібен – то яку частку ринку йому віддати.

 

Намагання підняти ставку зіштовхнеться із жорстким спротивом «Газпрому», очевидно тому наші керманичі не наважуються прямо ставити це питання. Дешевий транзит та ставка на зберігання газу в ПСГ були поступкою України в обмін на дешевшу ціну імпортного газу, яку вона отримувала через Росію. Втім, політика уряду Януковича спричинила те, що з 2006 року ціна на газ постійно зростала (з $95 до $178,5), тоді як транзитна ставка підвищилася станом на 2008 рік лише на ¢10 (з $1,6 до $1,7 за 100 км транзиту 1 тис м³ газу). Питання підвищення плати за транзит та зберігання газу до ПСГ має наразі критичне значення, оскільки чинні ставки є збитковими для України.

Баланс газу – це документ, що визначає співвідношення між обсягом газу, який щороку надходить в країну, та його розподілом між споживачами. Відповідно до Балансу газу на 2008 рік, загальні ресурси газу становитимуть 86,76 млрд м³. З них власного газу – 20, 325 млрд м³, імпортовано – 55 млрд м³ ще 11,435 млрд м³ буде відібрано з підземних сховищ.

Єдиної ціни на газ у Європі немає, як і немає «ринкової» ціни, оскільки не існує ринку газу в тому розумінні, в якому існує ринок зерна чи нафти. Постачання газу «прив’язане» до газових труб, і ціна залежить від низки чинників: країни, обсягів споживання, трейдера тощо. За даними газети «Ведомості» за липень 2006 року, західноєвропейські покупці «Газпрому» платили за газ від $160 (німецький трейдер ZMB Schweiz) до $354,3 (французький трейдер Gazprom Marketing&Trading). Ціна за транзит газу, які можуть бути порівняні з українським, лежить в діапазоні $2–3.

Технічно може, однак це матиме вкрай важкі політичні наслідки. Ми є найбільшим транзитером газу у світі, і маємо використовувати цей статус для отримання прибутків і відстоювання своїх позицій. Повне перекриття газу навряд чи посприяє і першому, і другому.

 

Наразі – ні. По-перше, наявні зараз обсяги газу, який центральноазійські країни можуть експортувати, вже законтрактований Росією на тривалий термін. По-друге, навіть якщо б у цих країн з’явилися «вільні» обсяги газу, Україні довелося б окремо домовлятися про транзит цього газу через Росію.