У Кишиневі на центральній вулиці Негрусі неподалік пивного ресторану «Бір хаус» розташовано кілька турбюро. «Канонік-Тур» пропонує подорожі до Туреччини, Єгипту, Франції… Той же джентльменський асортимент – і в «Трансенка-Тур». Я дивуюся: на їхніх вивісках – реклама подорожей навіть на Мальдіви, але сусідньої України чомусь немає.
Нонсенс. Та ми ж – поруч! Чому ж не продається український напрямок? Готуючись до розлогого піар-спічу про «сім чудес України», рішуче відчиняю скляні двері турбюро. Хоч мене ніхто не уповноважував морочити голову операторам, але ж – порух душі, щирий патріотизм!.. Це страшна сила.
– Кхм… Я – з України, – починаю з посмішкою, мов співробітник канадської гуртової компанії. – Вважається, що ми недостатньо відомі у світі, тому до нас так неохоче їздять туристи.
Молдованки з бюро дивуються. Мило всміхаються:
– О, так! Київ, Хотин, Кучурган… Ба, навпаки: ми вас знаємо занадто добре! Знаємо не тільки прекрасні ваші Крим, Карпати, курорти Полтавщини – але й… вибачте, жахливу необов’язковість ваших контрагентів. До прикладу: в Криму можуть пообіцяти море за 100 метрів від санаторію, ще й показати гарні фото…. які в дійсності виявляться буклетом-муляжем, а море буде за 5 км. Або й гірше: наш турист приїхав,
а викуплені ним за півроку наперед апартаменти вже зайняті. Чому? Бо хтось заплатив господареві пансіонату на $10 більше. І той без зайвих роздумів сплюндрував довготерміновий контракт! Бізнес із Україною – надто ризикована штука, – зітхають кишинівські дівчата.
На розмову виходить менеджер, підключається до пояснень. Його фахова обізнаність перевищує мою. Ще б пак:
я – лише тубілець, а він – експерт. Отже, загинаючи пальці, молдованин починає лічити вади, ґанджі й «античудеса» туристичного продукту «Україна».
– Ще раз даруйте, але у вас скрізь такі жахливі й розбиті дороги – дупа втомлюється їхати! Інколи на сто кілометрів ніде купити й пиріжка… А які негігієнічні громадські туалети! На жаль, сортири – це те, що бачиш зазвичай раніше храмів і музеїв. (Наче в Молдові вони кращі! Ну, але наразі йдеться не про неї – Ред.) У вас обмаль готелів і ресторанів, а в тих, що є – невправний і лінькуватий сервіс. У вас і досі кажуть: вас багато, а ми тут одні. В Умані, у Львові, в Одесі – найкращих і, здавалося б, найтуристичніших місцях – майже завжди відсутня гаряча вода!
Молдованин потроху розійшовся. Він не відкриває мені Америки, я просто ніколи не дивився під таким кутом, і вже й не радий, що потурбував їхнє бюро… Та менеджер не вгаває і змішує мій патріотизм із мамалигою:
– Майже ніде в Україні не знайдеш туристичної інформації: карт, путівників, ривер-гідів тощо. Це дефіцит! А що вже казати про ваш хамський сервіс: матюкливих таксистів-курців, нечупар-кухарів, здирників-офіціантів, які наївно вписують у рахунок чайові!
…Так, справді, навіщо рекламувати країну, якщо вона не продається – тобто продається ж не вона. Не сімдесят сім чудес, не піраміди, не пальми. А що ж тоді? Кишинівські туроператори, як і турфірми всього світу, торгують сервісом, пакетом послуг. Зрештою, Чорне море скрізь безкоштовне, платять гроші лише за різні навороти навколо нього. Немає послуг – немає й туру, хоч би якими прекрасними не були гіпотетичні дива природи чи архітектури.
Коли політики від уряду вкотре починають доводити очевидне – рекламувати принади Неньки, влаштовувати конкурси «чудес», витрачаючи на це бюджетні кошти, хочеться поцікавитися: ви знаєте, чому до нас не їздять відпочивати навіть сусіди, не такі вже й примхливі?
Піарити українські гори і моря, собори і костели, каньйони і фортеці – пусте, наші принади й так досить знані по Європах. Очевидно, приміром, що в Польщі гори нижчі, ніж у нас, фортеці – молодші й менші за українські, а Балтика – незрівнянно холодніша за наші Азовське або Чорне моря. Однак обслуговування в готелях і ресторанах, якість інформаційної підтримки туристів там трохи вищі, і тому Польща – серед більш-менш розкручених туристичних напрямків, а Україна – на жаль, ні.
Молдовани всміхаються. Я здаюся. Зрештою, я не міністр туризму, щоб усе це вислуховувати. І швидко тікаю з кишинівського турбюро.
Коли до нас масово поїдуть хоча б молдовани – це буде справжнє чудо.