Із цього балагану можна було б посміятися, як із клоунської вистави, якби тільки чимало з тих клоунів не прибули на «круґ» із кривавої арени Донбасу, з руками по лікоть в українській крові. Наприкінці шабашу Аксьонов урочисто проголосив створення «Кримского окружного казачьєго общєства», головою котрого поставив якогось сибірського «унтер-обер-генералісимуса» Міронова. Той одразу заявив, що всі «казачьі» «генерали» та «полковники», які залишаться поза його командою, вважатимуться «рядженими» і їх братиме на облік ФСБ.
Із-за поліційного очеплення за майданом похмуро спостерігали ті самі «ряджені»: представники «Кримского казачьєго союза», котрих навіть не запросили на шоу. Про їхнього отамана Черкашина (на відміну від новоспеченого «головнокомандувача») часто було чути в Криму ще задовго до російської анексії під час усіляких антиукраїнських буч. Але саме його тепер і не допустили до «маршальського жезла» та бюджетного корита.
Скривджений отаман надрукував у сімферопольській газеті відкритого листа, у якому докладно перелічив усі власні заслуги за 23 роки «української окупації». І проти націоналістів він зі своїми «орлами» боровся, і меджлісівців шугав, і навчання НАТО біля кримських узбереж зривав, і «помаранчевий фашизм» у 2005-му на півострів не допустив… А замість подяки з ними он як учинили: не дали жодному черкашинцю навіть жерстяної медальки «За вазвращєніє Крима», хоча навесні 2014 року нібито саме вони (а не аксьоновські «самооборонці») встановили перші блокпости на Перекопі.
Читайте також: Блокадники
Добре зрозуміло, чому саме їм нічого не дісталося. Постать Черкашина чимось нагадує сумнозвісного політичного зомбі Мєшкова, колишнього кримського президента, для котрого, попри очікування, не знайшлося місця в російському Криму. Як і той, отаман був визнаним ветераном сепаратистського руху ще тоді, коли молодий Гоблін бігав із битками по підворіттях і навіть гадки не мав про якусь там «російську ідею». Подібно до Мєшкова «главний казак Крима» колись не розглядів потенціалу політичної сили Аксьонова й презирливо називав його рух «Русскоє єдінство» «профєссіональнимі россіянамі» та «мошеннікамі». Не дивно, отже, що такі ветерани злопам’ятній кримській «владі» не потрібні й схожу трагедію переживає зараз не тільки отаман, а й багато інших «героїв кримського спротиву», котрі протягом чверті століття наближали прихід Росії як могли, а та, наблизившись нарешті, роздала пости й регалії якимсь вискочкам та самозванцям.
Не потрібна Аксьонову й решта черкашинських «орлів». «Унтер-генералісимус» уже оголосив проект заселення 86 кримських сіл, що покинуті чи зникають, «казачьімі» сім’ями. Звісно, на ці хутори завозитимуть не кримських «казаков» (бо що то на півострові за «казакі»: так собі, недисципліновані охламони з набутою за українських часів звичкою розтуляти пельку на владу з найменшого приводу), а справжніх, якісних, російських, які не пам’ятають ані Гобліна в коротких штанцях із биткою, ані прийомів проривання міліцейських кордонів.
Читайте також: Полювання за гривнею
Ця тенденція «освіжити кров у Криму» завдяки новим мігрантам явно не є випадковою вигадкою «казачьєго фельдмаршала», а прописана в якихось кремлівських темниках. Бо ж ось і Жиріновскій (у котрого, як відомо, на язику те, що в Кремля на умі) висунув днями пропозицію переселити до Криму 2–3 млн росіян із депресивних регіонів Крайньої Півночі. Геніальність задуму важко переоцінити: все капризне невдоволення розпещених Україною кримчан просто розчиниться в морі призвичаєної до залізного порядку біомаси, котрій «хрущоба» в Сімферополі бачиться таким самим чудом, як кримчанинові — котедж у Санта-Барбарі. Російські мігранти вже зараз стають дедалі численнішими й помітнішими на півострові, викликаючи в місцевих «співвітчизників» аж ніяк не завжди доброзичливі погляди, мовляв, ми тут «боролись», а ви заявилися «на всьоґатовєнькоє»…
До речі, про Санта-Барбару. Натхненний тим, що російське громадянство недавно дістав американський боксер Рой Джонс, Аксьонов радо пропонує представникам світового шоу-бізнесу, спорту та іншим знаменитостям переїжджати на постійне проживання до Криму. Гоблін гарантує їм державне сприяння в дерибані земель та нерухомості на підвладній території: «Будем только приветствовать, если в Крыму со временем появится аналог американского Беверли-Хиллс». Якщо «прем’єр» справді плекає «американську мрію», то, треба зауважити, вона вже давно здійснилася. Хоч і у вигляді не Беверлі-Хіллз та Санта-Барбари, а нетрів Гарлема часів Великої депресії, на котрі зусиллями російських гангстерів перетворено сучасний Крим.