«Настав час лікувати медицину», — вирішили французи й розпочали масштабні консультації між урядовцями, лікарями та профспілками з перезапуску роботи медичного сектору. Підставою для дебатів стала глобальна санітарна криза, що загострила численні прогалини французької системи охорони здоров’я. Три сотні учасників щоденно братимуть участь у відеоконференції, що відкрилася 25 травня та триватиме орієнтовно до середини липня. Завдання заходу — проаналізувати досвід боротьби з COVID-19 під час десяти тижнів карантину, а також забезпечити новим обладнанням державні лікарні, переглянути оплату праці в галузі, сформувати стратегічні фонди витратних матеріалів, оновити навчальні й дослідницькі програми.
«Нинішні консультації мусять відповісти на кілька викликів, — проголосив на відкритті форуму прем’єр-міністр Франції Едуар Філіпп. — Перший — це визнання праці, що здійснює медичний корпус, воно відобразиться в підвищенні зарплати. Це визнання буде відчутним. Криза вимагає від нас не змінювати курсу, а змінювати ритм». Філіпп також пообіцяв французам нові інвестиції до галузі, не уточнивши, про які конкретні суми йдеться. «Ключовим словом переговорів стане прагматизм», — повідомив він.
Читайте також: Die Welt: Поколінню Z загрожує шок через COVID-19
Не можна сказати, що конференція, яка почала працювати цього понеділка, особливо окрилила французів. «Ми чекаємо на щось більше, ніж аплодисменти, — сухо зауважив в інтерв’ю часопису Le Journal de Dimanche президент Французької федерації лікарень Фредерік Валетто. — Справжня шана медикам — це не дурити їх порожніми обіцянками».
Відносини медиків та влади у Франції і до санітарної кризи не були безхмарними. Навпаки, в останні три роки відбулося кілька потужних страйків, що їх зорганізували працівники державних лікарень, будинків людей похилого віку, станцій швидкої допомоги. Лікарі вимагали ліпших умов праці й попереджали: у разі, скажімо, масштабної сезонної епідемії грипу проблем не оминути. Упродовж останніх 20 років у лікарнях та клініках було скорочено понад 100 тис. ліжко-місць. Хронічно бракує фахівців і коштів для психіатрії. Провінція щороку втрачає терапевтів, які йдуть на пенсію та не знаходять собі заміни. Французи люблять казати, ніби мають «найкращу у світі систему медичного захисту», і водночас усвідомлюють, що ця система давно почала давати збій.
Того самого дня, коли в Парижі розпочався урядово-медичний форум, застрайкувала мережа будинків людей похилого віку «Коріан». Причина — загальні умови праці, а також премії, що їх обіцяє уряд за роботу під час епідемії. Персонал вимагає, щоб ця одноразова, символічна виплата була однаковою для всіх. Загалом працівники будинків людей похилого віку періодично страйкують з березня 2018 року. «Французька внутрішня політика організована в такий спосіб, що без протестів нічого не отримаєш, хоч би що там обіцяв кожен майбутній президент під час виборів, — каже Сехам, медсестра одного з паризьких пансіонатів для літніх людей. — Тільки завдяки страйкам торік удалося створити хоч трохи нових робочих місць у закладах для людей похилого віку. Але їх виявилося недостатньо. У березні — квітні саме наші пансіонати дали найвищу смертність від COVID-19. Зовсім літніх людей, правду кажучи, не дуже й рятували. На мою думку, ця жорстока прагматика — найстрашніша помилка уряду під час епідемії. Чи варто боротися за життя, яке невдовзі й так обірветься? Моя відповідь: варто».
Попри системні страйки двох останніх років, державним лікарням щоразу радили «оптимізувати ресурс». Медикам довелося закрити сотні спеціалізованих служб у маленьких медичних закладах. «Якби йшлося про бідну країну, ніхто особливо не бунтував би, — ділиться міркуваннями психологиня Ніколь Байбе. — Але ж Франція входить до десятки найрозвиненіших держав світу! Кошти є. Проблема в неправильно розставлених пріоритетах, а також у легковажності, яка в проекції на епідемію стає злочинною. Ми зустріли санітарну кризу без масок та халатів, без необхідної кількості звичайних медикаментів, що збивають температуру. У березні Ельзас мусив транспортувати важких хворих на лікування до Німеччини та Швейцарії: у французьких лікарнях бракувало місць у реанімаціях. Чому? Бо державна машина неповоротка, а чиновництво, аж до пандемії, жило у своєму привілейованому світі, ігноруючи реальність».
Читайте також: Глобальний контрудар
Нині послаблений протестами уряд обіцяє «системне оздоровлення» галузі, а також «потужний план» інвестицій та реорганізації. «Наша медична система приділяє недостатньо уваги пацієнту, — мусив публічно визнати міністр охорони здоров’я Франції Олів’є Веран. — Ми погано знаємо пацієнта та недобре відстежуємо, що відбувається з хворим після того, як гостра фаза захворювання минула». Констатація цілком відповідає дійсності. Переважна частина лікарів не передбачає більше ніж 10–15 хвилин на консультацію. Конвеєрний метод роботи вкоренився так глибоко, що його позбутися можна було б хіба що за кілька років після завершення кардинальної реформи, яку навіть не сформульовано.
Нинішні консультації — це вже шостий урядовий план із «порятунку медицини», розроблений за президентства Макрона. Атмосфера переговорів відверто конфліктна. Ліві профспілки, у дусі своєї ідеології, наполягають на «рівному доступі до лікування» для всіх, «ліквідації соціальної та регіональної нерівності» та відшкодування всіх медичних витрат на 100%. Де брати на таку розкіш кошти, вони не кажуть, а тим часом уряд, хоч і обіцяє виділити більше грошей на медицину, мусить походити з реальності, яка полягає, зокрема, у тому, що загальний борг французьких лікарень наближається сьогодні до суми €30 млрд. І це лише частина необхідних коштів, яких потрібно знайти.
Загальна суспільна оцінка дій уряду під час епідемії переважно критична. «Сталося те, чого ми всі боялися, — катастрофа, — ідеться у відкритому листі Макрону, оприлюдненому в часописі Liberation. — Епідемія COVID-19 накрила з головою націю, виштовхнувши на передову державну лікарню: вразливу, обмежену в засобах та малолюдну». Лист підписали чимало знаних та поважних медиків і відомі громадські діячі. Крім критики державної політики, що здійснювалася в останні роки й особливо під час світової пандемії, текст містить пропозиції з реформи медичного страхування, вдосконалення методів лікування та профілактики, посилення санітарної безпеки, корекції медичної освіти та заохочення наукових досліджень.
Читайте також: Вірусом по режиму. Як реагують на поширення COVID-19 пострадянські диктатори
За даними французької профспілки парамедиків та санітарів (SNPI), 30% випускників медичних училищ ідуть із професії після п’яти років праці. Причина — одна з найнижчих у Західній Європі оплата праці. «Проблема існує не перший рік, і якби не епідемія коронавірусної хвороби, то нічого, напевно, не змінилося б, — каже Полін, анестезіологиня паризької приватної клініки. — Проблема насправді не так у коштах, як у ставленні держави до медичної галузі. Фінансування за остаточним принципом, лобістські схеми у фармакології, клієнталізм певних категорій медиків щодо лабораторій, негаразди в медичній освіті, через що маємо велику кількість лікарів-іноземців у державних лікарнях. Епідемія COVID-19, схоже, іде на спад. Але навряд чи якість нашої політики поліпшиться в тому ж ритмі. Ті самі люди, нехай настрашені, миттю не позбавляться стереотипів мислення. Не варто переоцінювати потужність імпульсу, що спричинила санітарна криза. Зміни будуть, але часткові, повільні, недостатні… І так по колу, до нових катаклізмів».
Консультації з оновлення медичної системи відбуваються на тлі численних протестів — локальних, галузевих, соціальних. Візит-сюрприз Макрона до лікарні Сальпетрієр виявив, наскільки високий рівень суспільної напруженості. «Жовті жилети» та інші протестні рухи закликають народ на вулиці. Суспільний запит на реформу медицини — потужний, але в розпорядженні Макрона не так і багато реальних важелів до змін. Послаблений карантин частково захищає уряд від масштабних протестних акцій, проте незадоволення в суспільстві постійно зростає.
Французи добре вміють бунтувати й погано — домовлятися. Переговори з реформи медицини чудово ілюструють цю характерну особливість французького суспільства. До пошуків нових рішень політиків найбільше мобілізують близькі вибори, а також страх, що епідемія поновиться за кілька місяців. Фактор тиску мусить спрацювати й цього разу. У французькій політиці справді суттєвих змін не відбувається без застосування сили. М’якої чи брутальної — то вже як карта ляже.