На жаль, в Україні справді вкрай туманне уявлення, що то за професія така — літературний аґент. Доходить до курйозів: так, один наш публіцист-політолог прислав був мені несхвальний зарубіжний відгук на якусь свою публікацію, на повному серйозі допитуючись, чи то не «моя аґентка» його розкритикувала (!). Я не зразу й втямила, про що мова, тільки потім дійшло: бідака вирішив у простоті душевній, що «літаґент» — то такий «літературний Штірліц», який займається «відстеженням» ворожих автору українців і «відстрілом» їх у західній пресі… А вже від журналістів яких тільки питань не доводиться вислухати: від «Навіщо Вам аґент?» до «Чи є у Вас аґент в Україні?» (так, ніби Україна з її добре коли півдесятком видавництв, котрі взагалі платять гонорари, здатна ще й літаґентів прогодувати!).
Тим часом, аґент — одна з центральних фігур на світовому книжковому ринку. Без путящого аґента письменник ніколи не стане фінансово незалежним. Отже, не матиме й творчої свободи — писати те, що хочеш, і так, як хочеш. У мене просто життя б не вистачило — самій проводити переговори із зарубіжними видавництвами (а ще піди розбери, з якими з них варто мати справу, а з якими — ні!), боронити свої авторські права (а ще ж треба їх знати, з усіма юридичними пастками включно, до того ж у кожній країні своє законодавство!), боротися за кожну належну мені копійку (бо видавець завжди прагне хоч трошки ошукати автора, це не тільки в Україні так!). Усього не перелічиш, а писати ж, даруйте, коли? А скільки ще всяких дрібних побіжних справ валиться на голову. Ось у скриньці — мейли від польського театрального антрепренера, від російського видавця аудіокниг, від американського упорядника чергової «жіночої антології» (одна тільки «Я, Мілена» англійською в чотирьох країнах передруковувалася), від продюсера канадського композитора, який поклав мої вірші на музику… Це вже «друге», «постпублікаційне» життя моїх творів. Так поступово розростається й галузиться ціла невидима оку «індустрія», така ніби розкидана по глобусу, «фабрика», що на різні лади «переробляє» й «переупаковує» колись написане мною (не раз мимоволі диву даєшся, скільком людям на світі, сама того не відаючи, даєш роботу!). Я в цій «фабриці» – лише власник копірайту, а щоб вона давала прибуток, потрібен, як говорили в старовину, «управитель». Пані Ґаліна Дурстґофф і є таким моїм «управителем», як іще цілої юрми авторів, живих і мертвих (вона власниця світових прав на Даніїла Хармса і Льва Толстого).
Вважаю, що мені з нею неабияк пощастило: вона — першокласний профі: одночасно знавець світового ринку й людина бездоганного літературного смаку. Свого часу вона сама мене розшукала й запропонувала свої послуги — після того, як уперше прочитала «Польові дослідження…» російською. Відколи я з нею працюю, а це вже 4 роки, географія моїх європейських перекладів розширилася в діапазоні «з варяг у греки» — від Швеції до Балкан. Нині в роботі (на стадії переговорів) ще 9 країн. І хоча я й не можу сказати, що всім своїм добробутом завдячую виключно їй (є всетаки й внутрішній, український ринок!), але без її підтримки навряд чи змогла б собі дозволити три роки «відтягатися» на «Notre Dame d’Ukraine» без жодної думки, чи матиме ця книжка хоч якийсь комерційний успіх не те що на Заході, а й вдома, в Україні. Зараз я пані Ґаліну потрошку «українізую» — намовляю взяти до себе ще кількох перспективних українських авторів. Сподіваюся, мені це вдасться.