Цікаво, що ніхто не називає цей день «національним святом», а кажуть просто — День Канади, Canada Day. Святкують його радісно й дуже приватно, родини збираються коло барбекю, а ввечері серед гурту приятелів милуються феєрверками. Ніяких військових парадів і напинання м’язів, що свідчило б про силу і могутність. Здавалося, ніби не може бути гарнішого й інклюзивнішого свята в країні, яку більшість із нас вважають найінклюзивнішою в світі й де вже багато років домінує політика мультикультурності.
Так було до цього року, коли багато людей підтримало заклик частини тубільних народів (корінних народів, автохтонних жителів) скасувати цьогорічне святкування Дня Канади на знак солідарності з «корінними жителями Канади» (отже, всі офіційні заходи разом із традиційними феєрверками скасували). Замість спільної радості на нас чекали протести з гаслами, що Канада й канадці мають прозвітувати за своє минуле. Знову знайдено непозначені могили дітей корінних жителів. Ці діти жили в школах-інтернатах, які мали, власне, одне головне завдання: «цивілізувати» автохтонів згідно з імперським рецептом асиміляції, позбавляючи їх передовсім мови та культури, а, як виявилось, інколи навіть життя. У Канаді термін indigenous peoples, «корінні народи», позначає індіанців, ескімосів і метисів. Закон про індіанців 1876 року надав федеральному урядові повний контроль над більшістю аспектів життя корінних жителів. Значна частина цього «індіанського» закону чинна й досі.
Читайте також: Найголовніше – не пересолити
Функціонування спеціальних шкіл спиралося на офіційну політику уряду, ухвалену 1880-го водночас із ухваленням закону про школи-інтернати.
Ті школи були сплановані так, щоб «убити в дитині індіанця». Федеральне право вимагало, щоб корінні родини віддавали своїх дітей до шкіл-інтернатів у чотирирічному віці. Винятків не було. Службовці федеральної поліції силоміць забирали дітей із родин, які не виконували накинутих урядом вимог. Керування школами делегували християнським церквам. Приблизно 50% були католицькі, рештою опікувалися протестанти: англіканці, методисти, пресвітеріанці, унітарії та баптисти. Дітям, які перебували в тих школах, забороняли розмовляти рідною мовою та дотримуватися своїх культурних традицій.
1907 року Міністерство індіанців підтвердило смертність у тих закладах на рівні 40–60%, головно внаслідок сухот. Той самий звіт засвідчив, що понад 90% дітей зазнавали кричущого фізичного, емоційного та сексуального насильства. Незважаючи на поширення цієї інформації, спеціальні школи функціонували ще 90 років. У Канаді налічувалося 139 шкіл-інтернатів, у яких за 117 років навчалося майже 150 тис. дітей. Останнім часом знайдено ще один цвинтар, 751 непозначену могилу неподалік від давньої школи-інтернату Маріваль у Саскачевані.
Але знайдені могили — не єдине страхіття. Справжнім жахом є те, що канадці знали про них протягом не одного покоління, але терпіли існування таких шкіл аж до 1997 року. Великою ганьбою було вже саме існування тих шкіл. Могили — тільки матеріальний доказ того, що там діялось.
У Канаді існує донині понад 630 автохтонних громад, які представляють понад 50 корінних народів і 50 корінних мов.
Ось вони: Abenaki, Innu (Montagnais-Naskapi), Oneida, Ahousaht, Salish Onondaga, Algonquin, Inuinnait, Pacheenaht, Assiniboine, Inuvialuit Petun, Atikamekw, Kainai, Piikani, Baffin Island Inuit, K’asho Got’ine, Saldermiut Inuit, Beothuk, Kaska Dena, Sahtu Got’ine, «чорноногі», Kivallirmiut, Secwepemc, Cayuga, Ktunaxa, Sekani, Salish, Kwakwaka'wakw, Seneca, прибережні Salish, Kyuquot Checleseht, Shuta Got’ine, Cree, Labradormiut, Siksika, Dakota, Lilwat, Slavey, Dakelh, Lingit, Stoney-Nakoda, Dane-zaa, Métis, Syilx, Dene, Mi’kmaq, Tagish, Denesuline, Mohawk, Tahltan, Ditidaht, Mowachaht-Muchalaht, Tla-o-qui-aht, Ehattesaht, Nahani, Tlicho, Gitxsan, Netsilingmiut, Toquaht, Gwich'in, «нейтральні», Tr’ondëk Hwëch’in, Haida, Nicola-Similkameen, Tseshaht, Haisla, Nisga’a, Tsilhqot’in, Haudenosaunee, Iroquois, Nlaka’pamux, Tsimshian, Heiltsuk, Tsuut’ina, Hesquiaht, Nuchatlaht, Tutchone, Hupacasath, Nunavimmiut, Uchucklesaht, Huu-ay-aht, Nuu-chah-nulth, Ucluelet, Huron-Wendat, Nuxalk, Wolastoqiyik, Iglulingmuit, Odawa, Wetal, Inuit, Ojibwa, Yellowknives.
Читайте також: Розмаїття, рівність, інклюзивність
Пам’ятаймо про них та їхню трагічну історію, але не забуваймо, що не можна збудувати спільного майбутнього лише на тому, що кожен гоїть власні рани.
Принаймні половина сучасних канадців — нащадки людей, які прибули до цієї країни, нерідко вигнані зі своїх батьківщин. Ті привезли з собою свої рани, і чимало з-поміж них і далі гоїть їх. Українці — один із тих народів, але далеко не єдиний. Проте все-таки це не означає, що ми не повинні відчувати глибокого співчуття до корінних жителів, на чиїй землі живемо. Слід назвати винних у створенні й застосуванні політики брутальної асиміляції бодай задля потреби висловити моральний осуд. Я боюся, що невдовзі по тому, як ущухне галас у медіа, ситуація повернеться до усталеної за довгі роки норми. Політики ревно повторюватимуть слушні фрази, однак життя корінних жителів Канади не стане від того легшим. Вони й далі будуть ізольовані й покинуті напризволяще в цій найчудовішій із-поміж чудових країн, що досі здійснює, можливо, дуже цивілізовану, але все-таки форму апартеїду. Happy Canada Day, хоча цього разу з відтінком глибокого смутку.