Останні події на Донбасі свідчать про поглиблення кризи на захоплених проросійськими бойовиками територіях, яке вже не раз передбачали експерти. На кінець січня в Донецькій та Луганській областях припали одразу кілька скандальних акцій протесту. У Луганську збунтувалися підприємці, які торгують на міському ринку, на Донеччині — шахтарі. Причиною протесту бізнесменів став новий «податковий кодекс», який видали люди Ігоря Плотницького. Фактично бойовики обклали підприємців непомірною даниною, яка робить їхню діяльність майже нерентабельною.
«Результатом активної діяльності міністерства фінансів і міністерства податків та зборів став сьогоднішній мітинг біля стін Будинку Уряду. Основною вимогою мітингувальників було зниження ставок оподаткування та скасування касових квитанцій і чеків, які повинні видавати підприємці, якщо їхня торгова площа перевищує 15 квадратних метрів. Вказано було й те, що легально завести товар в ЛНР неможливо, тому вимагати суворого обліку на сьогоднішній день нереально», — написала відома сепаратистка Анастасія Пятьорікова, опозиційно
налаштована щодо Плотницького.
На мітинг під Луганську ОДА (нині «будинок уряду ЛНР») зібралося кілька сотень людей. Сам факт масового виступу жителів Луганська проти сепаратистів викликав великий резонанс і був висвітлений українською пресою. Враховуючи цю обставину, ватажки «ЛНР» також відреагували на те, що трапилося, і за традицією пригрозили учасникам страйку «кримінальною відповідальністю».
Читайте також: Бойова фантастика з Донбасу
«Що стосується безпосередньо самої акції підприємців нагадую, що згідно з чинним законодавством усі масові заходи в Республіці проводяться за узгодженням із міністерством внутрішніх справ та місцевими органами влади. Організація і проведення несанкціонованих акцій є протизаконним діянням. І за це діяння передбачена як адміністративна, так і кримінальна відповідальність», — заявив «заступник міністра внутрішніх справ ЛНР» Олексій Череповський.
Одночасно з цим схоже події розвивалися і в Донецькій області. У захопленій бойовиками Макіївці у важкій ситуації опинилися шахтарі об’єднання «Макіїввугілля». Раніше інформація про дедалі більші борги на шахтах, що входять до «Макіїввугілля», вже не раз з’являлася як у соціальних мережах, так і в ЗМІ. Нарешті, у січні терпець гірників увірвався. 13 січня страйк почався на шахті «Холодна балка». Перша зміна відмовилася спускатися в забій і зажадала погашення накопиченої заборгованості із зарплати. Після цього на місце прибув «міністр ДНР», який переконав гірників продовжити роботу. Частина робітників того самого дня отримала частину боргу кілька тисяч російських рублів. Найактивніші учасники страйку були звільнені. Крім того, бойовики пообіцяли встановити й покарати ватажків акції протесту, звинувативши їх у тому, що вони є українськими провокаторами.
«13 січня 2016 року через соціальні мережі гірників макіївських шахт, зокрема шахти «Холодна балка», почали збурювати масові хвилювання та підбивати до страйку. На початку робочого дня близько самого підприємства зібралося кілька людей, включаючи жінок, що є родичками шахтарів, а також його колишніх співробітників. Вони проводили активну агітаційну роботу, спрямовану на зрив виробничого процесу. Не до кінця розібравшись у ситуації, перша зміна відмовилася спускатися в шахту, вимагаючи моментального погашення заборгованості, що
накопичилася», — заявили в «ДНР».
Цікаво, що на страйк відреагувала також призначена Захарченком «глава адміністрації» Макіївки Лариса Толстикіна, коментар якої надрукувала на своїх сторінках газета сепаратистів «Макеевский рабочий». Її позиція раптово виявилася співзвучною тому, що говорили російські та українські реформатори-ринковики на початку 1990-х. Ліберальні ідеї, як відомо, зовсім непопулярні серед мешканців Донбасу, але саме такий дискурс беруть сьогодні на озброєння сепаратисти «ДНР».
«У Макіївці вже багато років усі шахти жили за рахунок дотацій. Але минуле залишилося в минулому. Сьогодні перед нами стоїть завдання вибудувати беззбиткову роботу підприємств за мінімального бюджету, оскільки ця галузь і для міста, і для Республіки ключова. Сьогодні, як ви розумієте, з об’єктивних причин абсолютно не вистачає коштів. Погіршило ситуацію і те, що вугілля, відправлене до України за наявними контрактами, не було оплачене. Все це негативно позначилося на галузі. Немає в Республіці області виробництва, яке сьогодні заробляло б гроші, з яких можна було б допомогти шахтарям. Я розумію, що сьогодні вугільникам важче, ніж іншим. Розумію це не тільки я. Над вирішенням цих проблем працює і керівництво ДП «Макіїввугілля», і керівництво галузевого міністерства. Звичайно, нікому не подобаються процеси реорганізації та скорочення, що з ними пов’язані, але все це обґрунтовано, рано чи пізно це довелося б робити. Напевно, настав час або час змусив зробити це. Але це треба пережити. Й існування шахт має бути підпорядковане загальним законам економіки: видобули — продали — отримайте», —
сказала Толстикіна.
Читайте також: Колишні «герої Новоросії»
Думки Толстикіної практично точно повторюють те, що говорили свого часу економісти Єґор Ґайдар та Анатолій Чубайс, чиї прізвища з часом фактично перетворилися на російські лайки. Парадоксально, але Донбас, який так жагуче бажав повернутися в Радянський Союз, дістав насправді протилежний результат. Замість соціалізму в захоплених бойовиками районах встановився абсолютно людожерський феодалізм. А робітники в містах ОРДіЛО опинилися в абсолютно безправному становищі й тепер не можуть домогтися від начальства навіть того, що заробили.
Бойовики, які висували для розкачки ситуації на Донбасі навесні 2014-го гасла лівих популістів та зіграли на ностальгії донеччан по СРСР, після захоплення влади штовхнули регіон у середньовіччя. Пролетаріат Донбасу змушений працювати за копійки, а іноді й зовсім без зарплат. Робітники позбавлені права на страйк. Спроба організувати акцію протесту щоразу оголошується зрадою та саботажем. А перед організаторами страйків постає невесела перспектива потрапити в підвал як шкідники та вороги народу.
Нинішня дійсність Донбасу, звичайно, зовсім не збігається з тією картиною, яку малювала уява людей, що брали участь у мітингах «русской вєсни». Навпаки, реалізується найжорсткіший варіант шокової терапії, коли «хто не працює, той не їсть» і все, що «не вписалося в ринок», має померти. Але якщо Україну на початку 1990-х за таку саму політику так звані донецькі еліти обсипали прокльонами, то тепер вони кардинально змінили риторику. У донецьких газетах, які видають сьогодні ті самі люди, що раніше формували з Києва та Західної України образ ворога, тепер виставляють лиходіями вже не міністрів і чиновників, а… шахтарів.
«Йде війна, а тому ніякий саботаж неприпустимий і може бути розцінений лише як зрада», — пишуть журналісти, що обслуговують бойовиків.
Читайте також: Страшне слово «геноцид»
Донецькі шахтарі, працю яких було прийнято постійно оспівувати в газетах до війни, раптом стали зрадниками й саботажниками лише тому, що зажадали свої чесно зароблені гроші. Якщо раніше донбаські політики водили марші шахтарів на Київ, то тепер будь-яка спроба страйкувати знищується в зародку. З руйнуванням на Донбасі української державності зник Трудовий кодекс, зникли права та свободи, зникло все, що так любили таврувати й висміювати сталіністи та комуністи, такі популярні на Сході України.
За злою іронією долі Донбас усе ж дістав совок, за який стільки років голосував. Причому виключно темний його бік. Якщо в обмін на злидні та безправ’я жителі СРСР отримували хоча б привід потішити гордість: боєголовки, супутники та підводні човни, то жителі Донбасу в обмін на злидні та безправ’я не отримали нічого. Перспективи ОРДіЛО вельми сумні. Особливо на тлі падіння цін на нафту й погіршення економічної ситуації в сусідній Росії.
Замість омріяного СРСР 1970-х Донбас потрапив у самий початок 1990-х, який було досі прийнято згадувати там із глибокою відразою. Потрапив у кримінальний хаос, безлад, бідність і повний колапс економіки. Замість привиду Брєжнєва Донбас викликав привид російського реформатора Єґора Ґайдара. Але переобрати його на виборах та замінити на когось іншого вже неможливо. Бо вибори на Донбасі тепер скасовано. Та й навіщо вони тим, хто мріяв повернутися в часи СРСР?