– Після успіху першого фільму що хвилювало вас найбільше, і в чому полягали труднощі з тим, щоб зробити його ще масштабнішим і кращим?
– От ви самі й дали відповідь замість мене. Очевидною трудністю якраз і було те, як зробити його масштабнішим і кращим – так мені здається. Як зробити продовження інтелектуальнішим. Як додати йому глибини. І в той же час як зробити його простішим і легшим для перегляду, але без надмірного спрощення, коли вже немає над чим задуматися. Тож проблем було більше ніж досить, але як режисер я маю якось їх вирішувати. Тому ми взялися до роботи і добре попрацювали, і я думаю, дечого нам таки вдалося досягти. Продовження подобається мені більше за перший фільм. Воно дає привід замислитися і водночас лоскоче відчуття. Так що воно якраз відповідає всім моїм вимогам, а головне, що я знімаю фільм для себе, з такої егоїстичної точки зору. Я хочу, щоб мені він був цікавий. Якщо мені цікаво, то буде цікаво і глядачам, так мені здається.
– Розкажіть, будь ласка, про те, як вам знову працювалося з Робертом (Дауні-молодшим) і Джудом (Ло), і що вони додали від себе до роботи над фільмом?
– Шерлок Холмс і Джон Ватсон – це основа. Стосунки між ними – це той хребет, який підтримує все інше, тримає все тіло. Тож не буде перебільшенням сказати, що вони – це все, правда ж? Основа основ. На щастя, їм працюється добре одне з одним. Підозрюю, що якби так не сталося, то й фільму не було б. Коли вони вперше зустрілися, питанням було, чи складуться стосунки за кадром. Мені здавалося, що якщо за кадром буде все добре, то й у фільмі все вдасться. Із самого початку я хотів, щоб вони були як Бутч і Санденс, і вони обидва це зрозуміли і сприйняли. Вони обидва тут не можуть залишатися безсторонніми – і це в хорошому сенсі. Тому я зміг просто розслабитися і спостерігати, як вони з ентузіазмом вибудовували ролі. Їм подобається грати Холмса і Ватсона, подобається спонтанність. Мені залишається лише підтримувати це.
– У фільмі вашим героям доводиться зійтися сам на сам із справді страшним ворогом в особі доктора Моріарті, чи то пак професора Моріарті. Наскільки це було важливим для вас?
– Ясно, що мати справу з Моріарті нелегко, тому що за ним тягнеться величезна тінь. Можливо, це найбільший супер-лиходій, або найзловісніший супер-лиходій у всій історії літератури. Це, зрозуміло, додає своїх труднощів. Проте Джаред поцілив у десятку. Джаред дуже розумний, і Джареду ця робота була не в новинку. До того ж, у Джареда був свій підхід. Тому довго міркувати не довелося. Професора Моріарті мав грати Джаред, просто тому що… Моріарті – це складний персонаж, з багатьма вимірами, і один із цих вимірів – це те, що він не настільки явний лиходій. Крок за кроком ви маєте оцінити його самозакохану і геніально-злочинну натуру. Такого злочинця змалювати дуже важко: я ж мушу відразу дати зрозуміти, що він просто жахлива людина, і тому глядача вже не дуже здивує, коли виявиться, що це і справді так. Тому потрібно було створити якесь приховане відчуття загрози, але щоб воно не стало дуже явним. Ми з Джаредом це обговорили, а далі домальовували те, чого не вистачало. Тому ми обидва почали працювати в одному ключі.
– У вас також з’явилося два чудових нових обличчя: Нумі (Рапас) і Стівен (Фрай) у ролях Сім і брата Холмса. Наскільки вони важливі, і що, на вашу думку, вони принесли з собою?
– Ну, як і Моріарті, Майкрофт – це невід’ємний персонаж оповідань про Шерлока Холмса, і настільки колоритний, що не звернути на нього увагу було просто неможливо. Стівен Фрай як ніхто інший підходить на роль Майкрофта. Власне, це музикант Кріс Мартін, великий прихильник Шерлока Холмса, наполіг на цьому. Я обговорював з ним музику до першого фільму, і він сказав, що Майкрофта не може грати ніхто інший, крім Стівена Фрая. До речі, Кріс Мартін знає ці всі оповідання краще, ніж будь-хто інший. І тільки-но він це сказав, як ми з Робом вирішили: «Ну звісно, це має бути Стівен Фрай». А Стівен Фрай завжди готовий, і він теж великий шанувальник Конан Дойла. Тому він органічно вписався у фільм.
– А Нумі?
– А Нумі ми всі ж бачили у «Дівчині з татуюваням дракона». Це було так свіжо. Це не звичайна вам романтична роль. Тож і нам потрібна була актриса, яка влилася б до чоловічого колективу, але водночас би зберігала якісь необхідні жіночні риси. Тому вона до певної міри уособлює серце, але водночас нам треба було знати, що вона достатньо жорстка, аби не відставати від хлопців.
– Ви говорили про те, що фільм буде більший, і що ви об’їхали всю Європу, різні знімальні майданчики, хоча все фільмувалося в Англії. І екшену теж більше, тому що вам вже не потрібно було витрачати час на те, аби представити героїв. Що ви про це все можете сказати?
– Мені так здається, що якби Конан Дойл був серед нас, то він став би сценаристом. Дивовижно, але мені відчувся в нього такий бондівський погляд і це до появи самого Джеймса Бонда… Щось на зразок панорамного бачення широкої аудиторії і міжнародного глядацького загалу. Саме тому це стало однією з причин, чому я відразу так хотів запросити Роберта на цю роль: тому, що має бути розмах, міжнародний масштаб. Думаю, це точно відповідає ідеї Конан Дойла. Це виникло ще задовго до того, як супер-лиходії і погоні по всьому світу стали чимось звичайним. Але це було так органічно, що з’явився водоспад Райхенбах. Тож ми намагалися якомога більше взяти з першоджерела і водночас зробити фільм близьким, цікавим і захопливим для сучасного глядача.
– І на закінчення – про збільшення частки екшену в фільмі.
– Про збільшення частки екшену?
– Так, вам це не заважало?
– Мені подобаються епізоди в стилі екшен і всі труднощі, які виникають при цьому під час фільмування. Можете собі уявити, що це непросто, тому що непросто додати щось нове у зйомки екшен-епізодів. По-моєму, найяскравіший з них – це погоня через ліс. Взагалі-то в перервах між фільмами я люблю збирати «арсенал» або запозичувати найрізноманітніші творчі ідеї в інших людей і зливати їх в якусь одну ідею, якщо вийде. Мені подобається дивитися на те, що роблять інші. Я сподіваюся, що, як тільки ти напозичаєш достатньо в когось, це все можна скласти докупи, і в результаті з’явиться щось свіже. А в кіноіндустрії є дуже багато творчих особистостей, і всі вони випробовують щось новеньке, тому моя робота така цікава. Без плагіату в ній не обійтися. Я впевнений, що і в мене щось крадуть, а я краду в інших – це просто такі умови гри. Але це цікаво: зміниш лише один елемент рівняння, і раптом одержуєш зовсім іншу відповідь.
Інтерв'ю та фото надані компанією WarnerBros.