Тут, на українській землі, зерно вирує в поживних чорноземах, як поет у своїй душі (Марко Вовчок).
Рух до розуміння начебто простої істини про те, що ґрунти — базовий потрібний елемент для сільськогосподарського виробництва й загалом функціонування продовольчих систем, зайняв певний час не лише в Україні, а й у ЄС. Те, що саме ґрунт є основним засобом виробництва в аграрному секторі, як і той факт, що погіршення здоров’я ґрунтів напряму впливає не лише на стан продовольчої безпеки, а й загалом на здоров’я всієї екосистеми, у якій ми живемо, потребувало певного часу задля осмислення й спроб формування такої політики в цій сфері, що дала б змогу поєднати інтереси різних груп, які дотичні до питання ґрунтів. А це, без перебільшення, усі ми з вами. Якщо ви мешкаєте в багатоповерхівці міста-мільйонника, то може виникнути ілюзія, що тема здоров’я ґрунтів вас не обходить. Але маю вас розчарувати: 95 % їжі, яку ви купуєте в супермаркеті чи на ринку, прямо чи опосередковано виробляється саме на землі завдяки її родючому шару — ґрунту. А тепер додайте до цього той факт, що приблизно три чверті всіх сільськогосподарських угідь у світі вразливі до суттєвих змін клімату, як каже NASA, і це може означати зміну їжі, до якої ви звикли, як такої.
Отже, ґрунти як основа продовольчої системи варті нашої найприскіпливішої уваги.
Тема ґрунтів в Україні почала займати помітніше місце в суспільних і політичних дискусіях, як це не прикро, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну майже три роки тому, коли стали очевидними перші нищівні негативні наслідки і безпосередніх бойових дій на нашій землі, і мінування територій ворогом, і контамінації сільськогосподарських угідь унаслідок обстрілів усіма можливими засобами з арсеналу країни-терориста. І це потребуватиме від нас усіх — фермерів, науковців, держави, наших партнерів з інших країн — додаткових зусиль задля відновлення пошкоджених війною ґрунтів та їхнього сталого здоров’я.
Окрім проблем зі здоров’ям ґрунтів, пов’язаних з війною, варто не забувати й про наше прагнення вступити до Європейського Союзу. А коли ми говоримо про наш євроінтеграційний шлях і початок перемовин про цей вступ у розрізі аграрних тем, часто згадуємо насамперед безпосередньо сільськогосподарське виробництво чи то рослинницької, чи то тваринницької продукції та наш експорт, ставлячи запитання на кшталт: «Що буде з нашими виробниками цукру? А що буде з українським молочним сектором? А як торгуватимемо зерновими?», і, я сказала б, легковажно набагато менше уваги приділяємо іншим сферам та аспектам європейської інтеграції, які не менш важливі та до яких належить якраз і тема збереження здоров’я ґрунтів та їхнього сталого використання.
А як у ЄС і як з ЄС
Почнемо з того, що у сфері сталого сільського господарства й адаптації до змін клімату ми маємо зобов’язання на рівні національної аграрної політики та регуляторних рамок на нашому шляху до вступу до ЄС. Завдання в цій сфері розташовані на перетині кількох блоків перемовин, включно із сільським господарством і розвитком сільських територій та довкілля й зміни клімату. Але якщо ви думаєте, ніби в країнах Європейського Союзу все добре з ґрунтами, то це уявлення помилкове.
Згідно з оцінками, які навели в «Стратегії щодо ґрунтів ЄС до 2030 року», приблизно 60–70 % ґрунтів у ЄС нездорові. Земля й ґрунт продовжують піддаватися серйозним процесам деградації, таким як ерозія, ущільнення, зменшення органічних речовин, забруднення, втрата біорізноманіття та засолення.
Водночас на сьогодні не існує загальноєвропейського законодавства щодо ґрунтів, але є багато політичних інструментів, пов’язаних із їх захистом. Відповідно до стратегії ЄС щодо біорізноманіття на 2030 рік, яка є частиною Європейського зеленого курсу, Європейська комісія представила вже згадану «Стратегію щодо ґрунтів ЄС на період до 2030 року», спрямовану на забезпечення здорового стану всіх ґрунтових екосистем ЄС в середньостроковій (до 2030-го) і довгостроковій (до 2050-го) перспективі. Для досягнення цієї мети в липні 2023 року внесли пропозицію розробки Директиви щодо моніторингу й стійкості ґрунтів, яка встановлює заходи для моніторингу та оцінки здоров’я ґрунту на основі загального визначення того, що є здоровим ґрунтом, для сталого управління ґрунтами й боротьби із забрудненими ділянками, але про її затвердження дискутують і сьогодні.
А втім, ми маємо розуміти, що в Європейському Союзі такі стратегії — завжди частина комплексного бачення й одна зі складників «пазла» політичних інструментів. Ґрунтова стратегія не виключення, її положення тісно переплітається й взаємопов’язане з усіма іншими базовими документами ЄС — від стратегії щодо хімікатів до пакета регулювань Fit for 55, який передбачає зменшення викидів парникових газів на 55 % до 2030 року.
Одним із цікавих для нас складників ініціатив ЄС у сфері здоров’я ґрунтів є місія «Ґрунтова угода для Європи», основна мета якої полягає в тому, щоб створити 100 живих лабораторій і так званих маяків, власне, щоб і забезпечувати на практиці перехід до здорових ґрунтів до 2030 року й далі. Ідея живих лабораторій — ідея місць, де експериментують безпосередньо на землі. Живі лабораторії здоров’я ґрунту — це фактично співпраця між багатьма партнерами й різними учасниками, такими як науковці, фермери, лісівники, планувальники простору, землевпорядники та громади, які мають об’єднуватися заради інновацій та втілення конкретних експериментів із ґрунтами. Такі живі лабораторії є осередками для проведення прикладних наукових досліджень із залученням усіх зацікавлених а́кторів.
Представники з України взяли участь в оголошених конкурсах ЄС на реалізацію таких ініціатив, і я щиро сподіваюсь, що вони стануть частиною живих лабораторій уже 2025 року. Саме в нашій країні сьогодні можна знайти ідеальні умови для проведення досліджень з найкритичніших питань у сфері здоров’я ґрунтів (чи то зміни клімату, чи то деградації ґрунтів через війну, чи то соціально-економічних чинників) із залученням і вітчизняного бізнесу, і української науки.
Те ж саме, на мою думку, стосується і маяків, які задумані в межах ґрунтової стратегії як місця, як-от окреме господарство чи парк, де демонструють передові практики у сфері землекористування, де ці практики перевіряють або застосовують. Там їх можна показати, щоб надихнути інших стейкхолдерів переходити до сталого управління земельними ресурсами.
Ці практичні інструменти мають велику перспективу бути частиною нашої співпраці з Європейським Союзом у сфері сільського господарства й за його межами, і мова тут не лише про науку та дослідництво.
Коли бізнес стає рушієм або ж у вирі зеленої революції
Можливо, це й буде перебільшенням з мого боку, але, як постійна учасниця національних конференцій з відновлення родючості ґрунтів, які проводять останні п’ять років в Україні, можу відповідально запевнити читачів, що критика наших великих агровиробників іноді дещо, м’яко кажучи, перебільшена. У сфері здоров’я ґрунтів і співпраці в цій сфері з ЄС сьогодні ми маємо ситуацію, коли саме бізнес є драйвером інновацій і тим проактивним а́ктором, який формує життєздатну екосистему й підтягує до себе всіх зацікавлених і з боку влади, і з боку науки чи неурядових організацій. Наприклад, платформа BTU Soil Health, яку започаткував національний виробник біопрепаратів для сільського господарства компанія БТУ-Центр п’ять років тому, сьогодні об’єднує найбільші агрохолдинги України, які вкладають свої кошти в різні прикладні дослідження й розробки, активно долучаючи молодих учених до себе в команди (упевнена, що R&D департаменти Кернела чи МХП можуть з легкістю потягатися з такими ж відділами їхніх конкурентів у ЄС чи США).
Але приклад цієї національної платформи надзвичайно надихає ще й тому, що до неї доєдналися також наші науковці з державних наукових інститутів, наприклад ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського» або ж УкрНДІПВТ імені Л. Погорілого. Виявляється, у нас є (поки що) і чудова наукова школа, і талановиті науковці, а чутки про смерть української аграрної науки сильно перебільшені (хоча й усім відомі проблеми Національної академії аграрних наук через болючі й безальтернативні реформи вирішувати вже давно треба). І, звичайно, наші провідні профільні університети також беруть участь у роботі цієї платформи, формуючи в такий спосіб уже й наступне покоління дослідників і дослідниць, які із захватом працюватимуть над тим, щоб зберегти наші цінні ґрунти для майбутніх поколінь. І, звичайно, учасники платформи активно співпрацюють з європейськими колегами з багатьох питань, пов’язаних зі здоров’ям ґрунтів, уже сьогодні, де-факто інтегруючи Україну в ЄС з випередженням строків. То чим і не маяк місії «Ґрунтова угода для Європи» чи маяк європейської інтеграції?
Саме ці а́ктори нашого АПК й дають поштовх державі для формування потрібних законодавчих інструментів у цьому полі: це і розробка «Стратегії досягнення нейтрального рівня деградації земель на період до 2030 року», і пропозиції до плану заходів щодо подальшого використання земель сільськогосподарського призначення, постраждалих унаслідок воєнних дій, підриву Каховської ГЕС, і законопроєкт № 12058 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення деградованих земель, стимулювання вирощування енергетичних рослин та виробництва альтернативного біопалива».
Орієнтуючись на найкращі практики ЄС, плануючи вступ до Євросоюзу, варто робити ставку на інноваційне й агротехнологічне сільське господарство, на наш власний AgTech. Саме агротехнології в усьому спектрі — від точного землеробства з використанням ШІ до робототехніки й нових біологічних препаратів — називають новою зеленою революцією, і саме в такі розробки інвестували понад $200 мільярдів по всьому світу за останні 10 років.
Якраз ця галузь, на моє глибоке переконання, з погляду перспективи, і є наше з вами майбутнє вітчизняного АПК, та й, без зайвої скромності, усієї країни. Майбутнє, яке базуватиметься не лише й не стільки на експорті зернових чи олійних, а на інноваціях, агротехнологіях, наукових рішеннях, раціональному використанні цінних ґрунтів та адаптивних продовольчих системах, експорті ноу-хау, зокрема у сфері здоров’я ґрунтів, підтримки їх якості й родючості, інтегрованого управління всіма наявними ресурсами — від води до лісу.
У XX столітті дехто хотів вивозити наш український чорнозем. У ХХІ, майже сто років по тому, я впевнена, багато охочих буде до експорту наших агротехнологій.