У лютому 1954 року Микита Сергійович, до речі, не був чарівником-Хоттабичем, який забавляється власними примхами. Першим секретарем ЦК КПРС він став лише за кілька місяців перед тим (вересень 1953-го). До «культу» Хрущова ще далеко: попрощавшись зі Сталіним, Кремль поки що обережно декларував принцип «колективного керівництва» країною.
Що ж до правових аспектів ситуації, то мусимо визнати: радянська бюрократія вела справи не так і кепсько. Крим перепідпорядковував не «п’яний Хрущов», а президія Верховної ради СРСР, яка 19 лютого 1954 року прийняла Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Зрозуміла річ, перед тим долю краю обговорювали на президії ЦК КПРС – звична для СРСР практика.
Так на карті радянської України з’явилася Кримська область. Добросовісні історики визнають, що передати півострів до складу УРСР спонукали причини суто економічного характеру. Зрештою, саме на цьому наголошено і в документі 1954 року: так зробили, «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю й Українською РСР».
Влада змушена була рятувати зруйнований війною і депортаціями татарського населення півострів, поклавши проблеми його відродження на плечі України (опіку над військовою потугою – ВПК, флотом, авіацією – Москва залишила за собою). Ресурс робочої сили також поповнювався за рахунок УРСР: за 40 років (1944 – середина 1980-х) у Кримську область було переселено понад 1 млн мешканців з інших областей республіки…
Поїзд історії давно пішов, і даремно тепер усілякі «русские блоки» ностальгують, розмахуючи кулаками. Тим паче що Крим зовсім не «исконно русская земля». Росія заволоділа цією «бородавкою на носі» (як висловився про нього Ґріґорій Потьомкін) у ході затяжних воєн із Туреччиною. 8 квітня 1783 року з’явився відповідний маніфест імператриці про приєднання території колишнього ханства до Росії. І хоч Єкатєріна ІІ обіцяла татарам «свято и непоколебимо […] содержать их вравне с природными нашими подданными, охранять и защищать их лица, имущество, храмы и природную их веру», все-таки частина татарської знаті втекла в Туреччину.
А останній хан зрікся престолу й віддав себе на милість російської армії.
Оприлюднення маніфесту відбулося після того, як кримська знать присягнула Росії. Присягу від мурз, беїв, духовних осіб і простолюду приймав той-таки Потьомкін. Урочистості супроводжувалися іграми, кінними перегонами, гарматним салютом і, звісна річ, пригощаннями…
Але так тривало недовго. На що перетворився Крим після підкорення його Росією, можемо судити з листа Алєксандра Ґрібоєдова, який побував тут через 32 роки після появи царського маніфесту.
У листі до свого приятеля Стєпана Бєґічева (від
12 вересня 1825-го) він писав про побачене з почуттями гіркоти й сорому: «На этом пепелище господствовали некогда готические нравы генуэзцев; их сменили пастырские обычаи мунгалов с примесью турецкого великолепия; за ними явились мы, всеобщие наследники, и с нами дух разрушения; ни одного здания не уцелело, ни одного участка древнего города не взрытого, не перекопанного. Что ж? Сами указываем будущим народам, которые после нас придут, когда изчезнет русское племя, как им поступать с бренными остатками нашего бытия».
Очам автора комедії «Лихо з розуму» відкрилася, отож, картина великої руїни, і не варто думати, що гіркий сарказм цих слів викликаний лишень іпохондричними настроями, про які він згадує в листі (мовляв, на мене чекають невдовзі «сумасшествие и пистолет»).
…А взагалі тим, хто ностальгує за територіями, що їх утратила Росія, краще було б поцікавитися Аляскою. Аякже, ще одна «исконно русская земля»! Тільки ж і її свого часу спіткала «біда»: 30 березня 1867 року Алєксандр ІІ продав той край Сполученим Штатам Америки. Може, й він був п’яний? Та ні, просто Росії виявилося не до снаги проковтнути й перетравити землі за Беринговою протокою. Домінували там креоли (2 тис.), алеути (5 тис.), індіанці (40 тис.); тоді як російське населення було зовсім невелике: 600–800 осіб. Росія вирішила, що краще буде зайняти острів Сахалін і почати укріплюватися на Приамур’ї. А заодно й поповнити скарбницю на $7,2 млн, виручених унаслідок оборудки.
Офіційна церемонія передачі території відбулася 18 жовтня 1867 року. Відтоді у США відзначають цього числа День Аляски.
Що ж, у ХІХ столітті Алясці пощастило більше, ніж Криму в ХVІІІ…