"Жодна країна світу не має концепції чи ідеї щодо того, куди подіти атомні відходи", – повідомив у своєму інтерв'ю Тижню Тобіас Мюнхмайер, – "Остаточного сховища для відпрацьованого ядерного палива у світі немає ніде. Тому нам здається, що безвідповідально експлуатувати станції, не вирішивши цього питання. Стосовно деяких країн гостро стоїть питання про зловживання ядерними матеріалами для військових цілей. Це дуже вагомий аргумент на те, чому розвитку ядерної енергетики в певних країнах ми приділяємо значно більшу увагу. Перш за все мова йде про Іран та інші країни регіону. З 11 вересня 2001 року ми знаємо про додатковий ризик терактів на атомних станціях. Цим дедалі більше стурбовані наші політики. Відомо, що «Аль-Каїда» вже на той час дуже розглядала варіант нападу літаками на атомні станції. Це додатковий ризик.
Тобто це найнебезпечніший спосіб виробництва електроенергії. Оскільки у нас є можливості використання відновлювальних джерел енергії і, на якийсь час, парогазових станцій, нам здається, що це не так складно – відмовитися від атомної енергетики. Звісно, це залежить від частки використання атомної енергетики. Я розумію, що в Україні ця частка дуже висока – майже 50%. Тому це складніше і перехід на інші джерела може втілюватися темпами, нижчими ніж у інших країнах. Та все одно це цілком реально. В Україні додатково до потенціалу відновлювальних джерел треба робити ставку також на енергозбереження й ефективніше використання енергії. Тому що за цими показниками Україна – ледь не остання країна у світі. Це справді дивно. Я бачив статистику, де за енергоємністю економіки та неефективним використанням енергії Україна була на другому місці, а на першому – якась африканська країна, якщо не помиляюсь, Буркіна-Фасо".