Ви один з авторів дослідження «Новини як зброя» («Weaponising news») щодо поширення російськими ЗМІ спрямованої пропаганди. Чи можете поділитися основними висновками своєї розвідки?
— Цей аналіз показує, як російські інформаційні канали змогли внести понад 130 різних і часто суперечливих наративів у власне висвітлення подій довкола отруєння Скріпалів у Солсбері в березні 2018 року. А також те, як пов’язані з державою видання діють у ситуації «кризового менеджменту», мобілізують «паралельних коментаторів» задля поширення десятків наративів, які начебто пояснюють події та мотиви західних діячів, та для посилення провокаційних заяв від вищого політичного керівництва Росії. Загалом ми проаналізували 151 809 онлайн-статей, опублікованих у новинах Великої Британії, та 11 819 статей на англомовних сайтах RT і Sputnik.
Які саме наративи російської пропаганди нині найпотужніші в Сполученому Королівстві?
— Відповісти на це запитання надзвичайно важко. Можливо, причина така: ми бачимо, що саме публікують російські мас-медіа, однак конкретно в цьому дослідженні не вивчали результатів поширення їхніх новин. Ми знаємо, що в певних випадках вплив може бути надзвичайним. Однак виміряти успішність наративу досить складно. Тож маємо лише приблизне уявлення про щоденне, щотижневе та щомісячне охоплення цих інформаційних джерел. Тому наразі можемо сказати лише те, що російські мас-медіа публікують багато інформації англійською мовою. Усі ці ЗМІ мають порівняно невелику аудиторію.
Читайте також: Гібридний маскульт
Також нам відомо, що вони можуть приваблювати глядачів через соціальні мережі. Вони поширюють такі самі привабливі та цікаві матеріали, що й традиційні британські ЗМІ, які, своєю чергою, мають велику аудиторію. Утім, ми не знаємо, що саме споживачі роблять зі всією цією інформацією, нам не відомий ефект. Нам відомо, що російські джерела наявні в нашому інформаційному просторі й у людей є до них доступ. Цікава також щільність окремих наративів. Люди мають багато нагод їх побачити.
Ці наративи спрямовані тільки проти Великої Британії чи також проти інших країн?
— Одна з частин проекту була присвячена тому, як деякі країни показуються в російських англомовних медіа, що саме розповідають російські ЗМІ британській аудиторії. І однією з цих країн була Україна. Ось що нам вдалося знайти завдяки контентному аналізу: було 11 різних фреймів-тем, які висвітлювали питання політичної та соціальної дисфункції, що виникла в умовах соціального та політичного конфлікту, інституційного провалу та відчуження демократії, корупції, політичного та урядового занепаду, недемократичних практик. Наше дослідження тривало лише вісім тижнів, ми знайшли 101 статтю про Україну, із них 70 було розміщено на більш-менш відомих джерелах. Найпопулярнішою темою був провал уряду. Наприклад, конфлікт на Сході показується як наслідок політичного занепаду. Деякі з них критикували рішення щодо блокування російських соцмереж, інші були зосереджені на недемократичних практиках, які нібито вказують на припинення існування України як держави. Це приклади типових тем медіа.
Чи бачите ви якісь відмінності в темах порівняно зі США та Євросоюзом?
— Так, ми змогли помітити певні відмінності. В іншому аналізі ми вивчали США та деякі країни Західної Європи. У Європейському Союзі особлива увага приділялася міграції та проблемам, пов’язаним із нею та провалом інституцій. У США фокус був більше на урядових й інституційних невдачах, зокрема в поліції, великій кількості збройних нападів і насильницьких злочинів. Отже, у ЄС переважно зосереджуються на міграції та інтеграції, а в Сполучених Штатах — на насильстві та провалі урядових структур.
Чи помітили ви зміни в риториці Кремля? Із чим це може бути пов’язано?
— Складно сказати, адже ми досліджували лише два зразки тривалістю по два тижні, у травні — червні 2017 року та березні 2018-го. Другий якраз припав на отруєння Скріпалів у Солсбері, тому саме ця подія домінувала в інформаційному просторі. За чотири тижні після нападу йому було присвячено 735 статей в RT та Sputnik, які містили 215 різних джерел і 138 різних наративів. Це була надзвичайна подія, тому порівнювати некоректно. Водночас ми бачили сильний акцент на геополітичному розколі між РФ та західним світом.
Читайте також: Ксенія Єрмошина: «Дезінформація стає важливою складовою міжнародної політики»
Як ви вважаєте, пропаганду у Великій Британії поширює окрема самостійна структура чи це лише частка загальносвітової або європейської мережі?
— Аналізуючи те, хто був зовнішнім споживачем новин, ми помітили певну невелику групу людей, які переглядали їх дуже часто. Я спостеріг, що вони афільовані з деякими французькими інформаційними агентствами, частину з яких я ніколи до цього не бачив. І коли ми почали розбиратися детальніше, щоб дізнатися, ким є ці люди, то виявили такі самі організації, які працюють у Великій Британії. Ми знаємо, що це дуже маленькі ЗМІ, вони не публікують майже нічого, крім історій, пов’язаних із Росією, до того ж із проросійським наголосом. Тому я підозрюю, що це виходить далеко за межі Сполученого Королівства, якщо всі ті організації пов’язані між собою через кордони. Ми маємо це розслідувати.
Які європейські та британські діячі (медіа, політики, активісти чи блогери) допомагають поширювати кремлівську пропаганду?
— Я не хотів би зараз називати конкретні імена. Але завдяки дослідженню ми справді виявили, що певні новинні сайти, які належать шанованим медіа чи таблоїдам, дуже вразливі до того, щоб створювати та поширювати країною сенсаційні матеріали. Ці статті, особливо коли йдеться про військову тематику, були надзвичайно деталізовані, містили багато інформації про новітнє озброєння з фото- та навіть відеоілюстраціями, що надзвичайно привертає увагу. І ми помітили, що інші сайти, які раніше не брали в тому участі, також почали використовувати цей контент для створення своїх матеріалів із метою збільшити аудиторію.
Згаданий аспект дослідження стосується проблем журналістики. Я вважаю, що їх можна легко вирішити: певне фільтрування з боку редакторів здатне цьому запобігти. Зрозуміло, що соцмережі — дуже ефективний інструмент поширення пропаганди. Крім того, є певна кількість незалежних журналістів і колишніх французьких політиків, які виступають в ролі джерел інформації або спікерів для Sputnik чи RT, а то й самі беруть участь у розмовах, захищаючи російські версії подій.
Читайте також: Die Welt: Як Путін нишком робить політику
Чи бачили ви ознаки державної підтримки з боку Москви в поширенні пропаганди?
— Ми не маємо свідчень цього. Усе, що нам відомо, — RT та Sputnik надають платформу для різних джерел. Деякі з них, наприклад, з’являлися лише один раз.
Чи знаєте ви щось про британські заходи протидії пропаганді? Чи дієві вони та що потрібно змінити для більшого ефекту?
— Нині про це багато дискусій. Є певні парламентські запити щодо фейкових новин. Є навіть розслідування діяльності RT. Я вірю, що деякі з них закінчаться не на користь цієї платформи. Наразі ми маємо чимало різних способів моніторингу, але нам бракує готових рішень щодо протидії пропаганді. Так само дуже складно щось зробити з журналістикою вже тільки тому, що в деяких виданнях автори мають надто послідовний погляд на певні події. Коли хтось заявляє, що він працює у ЗМІ чесно та сумлінно, надзвичайно важко спростувати це. Отже, маємо відшукати нові підходи до того, як працювати з такою журналістикою.
Де проходить межа між свободою преси та необхідною протидією негативному інформаційному впливу?
— Це ключове та дуже філософське питання. Я не знаю, де саме вона проходить. Якщо хтось заявляє про свою доброчесність як представника преси, то якими мають бути механізми, що дадуть змогу те перевірити й спростувати? Одним із можливих підходів до цього може бути створення так званих білих списків, однак я не можу сказати, наскільки це виявиться ефективними. Сьогодні створення «чорних списків» і заборон є проблематичним. Я вважаю, що ви кажете про найважливішу та концептуальну філософську проблему, яка стосується майбутнього мас-медіа на найближчі 10-20 років.
Читайте також: Війна та меми
Які інструменти або методи ефективні для протидії пропаганді?
— Фактчекінг може допомогти цьому, так само як і медіа-грамотність. Також потрібно позитивно просувати стандарти й надихати медіа їх дотримуватися. Це такі позитивні та вигідні кроки. Однак в інформаційному просторі, у якому всі схильні більше до емоційно забарвленого контенту, вони не обов’язково стануть ефективними. На досягнення корисного ефекту від програм медіа-грамотності можуть піти роки. У цьому я дещо песимістично налаштований. Адже доки існуватиме інформація, завжди лишатиметься завдання привернути увагу, бо вона створена, щоб звертатися до наших емоцій. І тому немає намірів робити її точною та правдивою.
——————————
Ґордон Ремсі — старший науковий співробітник Вестмінстерської школи медіа та комунікацій (раніше — екс-виконавчий директор Центру досліджень медіа, комунікацій та влади Королівського коледжу Лондона), 2011 року здобув ступінь доктора наук із політичних комунікацій при Університеті Глазго. За останнє десятиліття провів кілька досліджень у сфері засобів масової інформації. Зокрема, 2016-го у співавторстві з доктором Мартіном Муром — щодо висвітлення в медіа кампанії референдуму про вихід Великої Британії з ЄС. Разом із Беном Кембелом розробив інструмент контентного аналізу.