Чемпіонат світу з футболу у Бразилії триває, та вже зараз він сповнений розчарувань. Візьміть хоча б збірну Іспанії. Чинний володар кубка світу передчасно завершив боротьбу на турнірі. Команда, яка ось уже 6-7 років дарувала вболівальникам по всьому світу феєричну гру, знітилася. Чому так сталося?
Коли чотири роки тому в південноафриканському Йоганнесбурзі Іспанія перемогла у фіналі мундіалю, обігравши збірну Нідерландів, здавалося, що закономірний і довгоочікуваний тріумф іспанського футболу триватиме безмежно довго. Гегемонія команди з Піренеїв поширилася й на першостях Європи, на яких вона перемагала у 2008 і 2012 роках. Іспанці грали красиво, натхненно, експресивно, по-новому. У відбірковій групі до теперішнього чемпіонату піренейці також впевнено зайняли перше місце, залишивши позаду французів, які, до речі, поки продовжують виступи у Бразилії. Тож уболівальники мали надію отримати чергову порцію насолоди від гри команди Іспанії. Однак для них усе завершилося вже у другому турі групового турніру, коли іспанці в Ріо-де-Жанейро на стадіоні "Маракана" програли чилійцям і змушені були догравати третій тур без будь-яких шансів на вихід із групи.
Лише одиниці згадають, що мундіалю передував важкий тривалий сезон для гравців збірної Іспанії. Кубок чемпіонів УЄФА в надважкому матчі з овертаймом розіграли дві команди з Мадрида – Реал та Атлетико, а кубок УЄФА в італійському Турині отримала іспанська Севілья, яка в серії післяматчевих пенальті перемогла португальську Бенфіку. У підсумку гравці Барселони й Атлетико зіграли за сезон по 61 офіційному матчі за клуб, Реала – по 60, Севільї – по 59. Разом із матчами за збірну ключові футболісти Іспанії зіграли по 70 і більше матчів. Чи можна при такій інтенсивності зберегти фізичні кондиції на чемпіонат світу?
Перемігши на двох європейських першостях та одній світовій, іспанці втратили й моральну мотивацію. Після перемог Барселони у Лізі чемпіонів УЄФА 2011 року, мадридського Реалу – 2014 року, а Севільї – у Лізі Європи цього ж року більшість гравців команди з Піренеїв досягли найвищих вершин і у клубному футболі. Такі гравці, як Серхіо Рамос із Реала чи Хаві з Барселони, бачили в футболі все, і виграли також усе. Вони, говорячи футбольною мовою, наїлися. Навіщо їм ще виходити на поле, тим більше захищаючи кольори збірної, з якою вони не пов’язані мільйонними контрактами? Тому іспанці приїхали до Бразилії вижатими, як лимон, фізично та психологічно. Результат не забарився: від феєричної гри минулих років не залишилося ні сліду.
Читайте також: Дуґі Брімсон про футбольних фанатів
Але збірною Іспанії розчарування не вичерпуються. Підвели фанатів і португальці, уругвайці, італійці, англійці та хорвати (результат збірної Росії деяких фанатів парадоксально порадував, адже з її самозакоханістю та зверхністю при відсутності гри, властивою і лідерам Кремля, не впорався навіть геній тренера-італійця Фабіо Капелло). Усі вони на полі виглядали виснаженими й немотивованими.
Виснаженість проявляється не лише в тих, хто завершив виступи на чемпіонаті світу на ранніх етапах, а й тих, хто пройшов далі. І це впливає на тактику команд. Із восьми ігор 1/16 фіналу п’ять не визначили переможця в основний час і потребували додаткового часу, а дві завершилися серіями післяматчевих пенальті. Такі гранди світового футболу, як Бразилія, Німеччина та Аргентина панічно відмовилися ризикувати заради здобуття воріт суперника й доводили справу до додаткового часу, коли через фізичну втому гравців різниця у класі із слабшими командами стає значно помітнішою. Звідси ще одне розчарування: гранди не показують чемпіонської гри, бояться ризикувати та бережуть сили, яких обмаль через виснажливий клубний сезон. Найсильніші футболісти планети стали подібними до машин, яким бракує потужності. Про емоції й авантюризм у футболі й говорити годі. Гра мільйонів на цьому мундіалі перетворюється на шахи з одними лише пішаками на дошці. Судячи з масовості матчів з овертаймами, це, на жаль, тенденція.
На фоні "стомлених" грандів виділялися команди, які зірок із неба не хапають. Збірні Чилі, Колумбії, Мексики, Нігерії, Алжиру показали яскраву, емоційну гру. Так, класу їм часто бракує, але їхня гра жива, а їхні гравці голодні до футболу й перемог. Тому цим командам вдалося дати справжній бій грандам, але водночас створити ще одне розчарування: жодна з цих команд не подолала сильнішого за класом суперника. Схоже, завершальні стадії мундіалю приречені на сухий і прагматичний футбол, який подобається не всім. Залишається лише сподіватися, що гранди ще прокинуться.