Після восьми місяців повномасштабної війни в українському футболі спалахнув грандіозний скандал. Не пов’язаний ні з війною, ні з національним чемпіонатом, який проводиться під акомпанемент повітряних тривог та постійних пауз, радше для того, щоб зберегти людей для виду спорту, ніж давати дійсно якісний спортивний продукт. Корені нинішнього скандалу сягають січня 2017 року. Саме тоді Українська асоціація футболу (УАФ) отримала від Європейського союзу футбольних асоціацій (УЄФА) цільовий грант розміром €4,5 мільйонів на будівництво футбольної бази в селі Княжичі під Києвом. Згідно з документами, які тоді потрапили в ЗМІ, будівництво об’єкта мало відбуватися у дві черги – з березня 2018-го та із серпня 2020-го. При цьому документи підписав не президент УАФ Андрій Павелко, а його заступник – генеральний секретар УАФ Юрій Запісоцький. Саме Запісоцького на пункті перетину українсько-польського кордону правоохоронці 18 жовтня й зупинили і вручили підозру. Причина проста: на місці, де ще два роки тому мала б з’явитися база для підготовки національних збірних України, нині росте трава й пасеться худоба місцевих мешканців.
Амбітний футбольний функціонер Андрій Павелко став президентом тоді ще Федерації футболу України на хвилі Революції Гідності. Будучи представником президентської політичної сили «Блок Петра Порошенка», Павелко замінив на посаді близького до президента-втікача Януковича зіркового в минулому футболіста Анатолія Конькова під гаслом «нова команда – нові погляди». Дарма, що в команді нового очільника ФФУ, яка з ініціативи керівника змінила назву на УАФ, відразу було помічено низку одіозних особистостей, причетних до організації так званого Антимайдану. Йдеться насамперед про віце-президента ФФУ/УАФ Вадима Костюченка і представника виконавчого комітету Віктора Мажейка. Якщо останнього під тиском громадськості Павелко таки усунув від виконання обов’язків, то Костюченко лишається однією з ключових фігур в УАФ донині.
Водночас Павелко як заступник голови фракції БПП став автором закону «Про запобігання впливу на результати офіційних спортивних змагань корупційних правопорушень», який увів чіткішу законодавчу схему щодо протидії та відповідальності за договірні матчі у спорті. Цей закон з огляду на велику кількість поєдинків із дивними сценаріями був на часі. Інша річ, що з моменту його прийняття 12 січня 2019 року жодного разу не застосовувався.
Зрештою, ця законотворча ініціатива виявилася чи не єдиною дотичною до спорту дією парламентарія Павелка. Значно більше уваги він привернув як голова бюджетного комітету у Верховній Раді VIII скликання. І в цьому випадку футбольний слід значно помітніший.
Читайте також: Кінець русифікації? Український спорт нарешті відречеться від мови окупанта
Почалося все з того, що 30 вересня в селі Мартусівка Бориспільського району на Київщині за програмою УЄФА і за кошти цієї організації під патронатом УАФ був відкритий перший в Україні завод із виробництва штучних полів. І майже відразу цей об’єкт став точкою особливої уваги багатьох людей, які не пов’язані з футболом узагалі. Річ у тім, що під патронатом президента УАФ і одночасно голови бюджетного комітету парламенту Павелка була розроблена схема державних закупівель продукції заводу, яку є підстави вважати корупційною.
Щороку в рамках соціальної програми «Хет-трик» ФФУ отримувала від УЄФА 5,5 мільйонів євро. За ці кошти мали будувати нові стадіони й футбольні майданчики зі штучним покриттям. Але Андрій Павелко спрямував їх на створення заводу з виробництва штучного покриття. Під цей проєкт ФФУ створила комерційну «дочку» – ТОВ «ФФУ Продакшн». Це сталося 22 червня 2016 року. Протягом наступного року це товариство відзначилося лише тим, що заснувало ще одне ТОВ «Спорт Технології». Проте так тривало лише доти, доки в державному бюджеті не передбачили кошти на будівництво футбольних полів. 13 липня 2017 року парламент вніс відповідні зміни до бюджету: виділив 250 мільйонів гривень на будівництво футбольних майданчиків у регіонах України. Ще 250 мільйонів до цієї програми мали бути залучені з місцевих бюджетів.
Створювати виробництво й закуповувати сировину завод «ФФУ Продакшн» почав лише після того, як законопроєкт із виділення 250 мільйонів на футбольні поля пройшов бюджетний комітет Верховної Ради, де головує Павелко. Політик стверджував, що це збіг і завод будували без розрахунку на зміни до бюджету: «Ми не розраховували на державну програму. Будуючи завод, ми розраховували на свої сили, на запит від місцевої влади».
У результаті з кінця 2017-го ТОВ «ФФУ Продакшн», комерційна «дочка» Федерації футболу, отримала поза конкурсом 66 замовлень на майже 95 мільйонів гривень у Києві. Ще близько 100 мільйонів вони отримають як постачальники покриття для футбольних полів на тендерах, де перемогли інші юридичні особи. При цьому ціни на покриття від комерційних «дочок» ФФУ/УАФ виявилися вищими, ніж у інших виробників Європи: 16–18 євро проти 12–14 євро. Переплата лише за покриття на стандартному майданчику для міні-футболу становить від 1900 євро.
Ще до початку тендерів, у листопаді 2017-го, Мінрегіонбуд розмістив на сайті типовий проєкт будівництва футбольних майданчиків зі штучним покриттям – як орієнтир для замовників. У ньому було вказане єдине «правильне» покриття – українського виробництва за технологією компанії Polytan, Liga Grass Pro. Тобто Мінрегіонбуд рекомендував державним і комунальним замовникам купувати тільки продукцію заводу «ФФУ Продакшн». Надалі під час проведення тендерів на реконструкцію й будівництво футбольних майданчиків замовники закладали цю вимогу в тендерну документацію та відкидали конкурентів, які пропонували не кучеряву траву, а рівний ворс.
Читайте також: Український спорт в часи війни: завдання – вижити
6 грудня 2017 року постановою № 919 Кабінет Міністрів дозволив здійснювати стовідсоткову передоплату замовлень переможцям тендерів із проєктів будівництва й реконструкції футбольних майданчиків, а також дозволив виконувати роботи протягом усього 2018 року. Раніше переможці подібних тендерів могли отримати заздалегідь не більше 30% вартості замовлення. Загалом у 2017–2018 роках Павелко лобіював виділення 640 мільйонів гривень на будівництво футбольних майданчиків зі штучним покриттям. При цьому в нього був реальний конфлікт інтересів у частині затвердження видатків за бюджетною програмою «Будівництво футбольних полів зі штучним покриттям у регіонах України».
Додамо, що за підрахунками журналістів, за 8 мільйонів євро з коштів УЄФА, на які збудували комерційний завод для УАФ, Україна могла отримати штучне покриття для щонайменше 555 футбольних майданчиків і безкоштовно передати їх місцевим громадам.
Врешті, після численних журналістських розслідувань, 5 червня 2019 року у приміщенні Будинку футболу представники Національного антикорупційного бюро протягом чотирьох годин проводили обшуки. При цьому людей, причетних до предмета обшуку, – Андрія Павелка, Вадима Костюченка й віце-президента та генсека організації Євгена Запісоцького, котрий контролював процес запуску заводу, починаючи від переговорного процесу із західними компаніями, – на робочих місцях не було. Не мала продовження й сама історія з обшуками: менш ніж через два тижні, 13 червня 2019 року, Печерський суд Києва закрив провадження через закінчення термінів притягнення до адміністративної відповідальності. Проте працювати з попереднім розмахом завод із виробництва штучних полів уже не міг.
Завершилась історія з заводом парадоксально. У травні 2020-го УАФ ухвалила рішення перевезти об’єкт до Краматорська на Донеччині. Офіційна причина: завод переживає кризу, завантаження мінімальне. У Краматорську під виробництво штучних полів виділили один із цехів заводу важкого верстатобудування. Проте, за інформацією журналіста видання «Кramatorsk Post» Олексія Ладики, насправді процес виробництва штучного покриття для футбольних майданчиків так і не був запущений. Після початку повномасштабної війни перевезеного у Краматорськ обладнання ніхто не вивозив із міста, буцімто з міркувань безпеки. Загальна кількість устаткування оцінюється у 100 фур.
Власне, за баталіями навколо заводу з виробництва штучних полів інша скандальна історія про незбудовану футбольну базу в Княжичах тривалий час перебувала в затінку. Звісно, суми грошових потоків там трохи скромніші, проте теж вагомі. Бо слідом за згадуваним на початку цільовим грантом від УЄФА розміром 4,5 мільйони євро УАФ додатково запросила 2,5 мільйони євро від ФІФА. Ці кошти мали витратити на придбання землі під Києвом. Згідно з документами купівлі-продажу, ціна була завищена в кілька разів. Колишні власники – подружжя Оксани та Дмитра Баликіних – отримали за всі ділянки 8 мільйонів гривень. За тогочасним курсом НБУ – це близько 300 тисяч євро.
Читайте також: Львів проти Ростова. Як «Карпати» у 1969 році вибороли Кубок СРСР
Ще одним важливим аспектом є те, що цільове призначення земель, за які заплатила УАФ, – це відпочинок та рекреація. Будувати спортивні бази на цьому майданчику заборонено. Це можливо лише за погодженням з урядом і відповідно до певної процедури. Проте найголовніше, що спортивної бази, яка мала з’явитися ще два роки тому, банально немає. Куди поділися 7 мільйонів євро від УЄФА та ФІФА, Павелко і його підопічні не відповідають. Натомість приплітають до розслідування суто економічного злочину політику. Зокрема знаменитий у минулому футболіст, а нині віце-президент УАФ Олег Протасов назвав затримання Запісоцького незаконним і звинуватив у ньому «російських шпигунів». Ще один колись зірковий футболіст, а нині теж віце-президент УАФ Анатолій Дем’яненко пішов далі: «УАФ стала мішенню посібників путіна саме тоді, коли російське лобі у міжнародних футбольних колах зазнало поразки. Там він натрапив на залізний опір та системну роботу президента українського футболу Андрія Павелка. Я охоче вірю, що ФСБ поставило собі за мету через підконтрольних правоохоронців та політиків максимально дестабілізувати роботу УАФ».
І квінтесенція виправдань – заява самого Павелка, котрий стверджує, що історією із затриманням Запісоцького ворог хоче зірвати роботу з підготовки спільного з Іспанією і Португалією подання Україною заявки на проведення футбольного чемпіонату світу 2030 року. «Провокаційний інцидент, що трапився з Юрієм на кордоні при виїзді з України, як і будь-які інші спроби диверсій проти історичного для України проєкту ЧС-2030 та українського футболу загалом, жодним чином не зашкодили нашій мотивації. Швидше навпаки! Якщо комусь хочеться відібрати в мільйонів українських вболівальників мрію і тим самим зробити подарунок фашистській росії, то, як свого часу сказав глава нашої держави Володимир Зеленський, “їдьте у росію, якщо вам там подобається”. Як кажуть у народі, собаки гавкають, а караван іде», – написав Павелко у своєму профілі в соцмережах.
Варто сказати, що відколи наші воїни почали проганяти російських окупантів із захоплених на початку повномасштабної війни територій, Андрій Павелко здійснив десятки візитів у звільнені міста в різних регіонах України. Важко збагнути, якою була мета тих поїздок, котрі щоразу завершувалися розлогими фотозвітами. Майже на кожній світлині можна побачити пана Павелка на тлі руїн. Здається, такого нещадного піару на людському горі починаючи з 24 лютого не дозволяла собі жодна з публічних постатей в Україні. І тим паче ніхто не виправдовував діями ворога злочинів, коріння яких сягає тих часів, коли 90% українців навіть у найстрашнішому сні не вірили в можливість того, що відбувається нині. Натомість тотальна корупція здавалася явищем буденним як тоді, так і тепер. Із тією лишень різницею, що за ці вісім місяців чиясь свідомість змінилася кардинально, а хтось продовжує жити у світі схем і маніпуляцій.