Черговий етап війни влади з народом розпочався на одній із київських фірм, яка займається друком футболок. Маски-шоу з киданням працівників на землю і з погрозами зґвалтувати дівчат-вишивальниць, влаштували лише за те, що фірма дозволила собі надрукувати футболки з популярною нині народною мудрістю «спасибо жителям Донбасса…» самі знаєте, за що. Звичайно, що офіційна версія, можливо, трохи інша, але ж навіть дитині зрозуміло, що офіційні версії в цій країні можна хіба на лоба причепити.
Звісно, таке приниження чесні виробники футболок пробачити «великим людям не змогли» і вирішили завдати удару у відповідь. Влаштували благодійний розпродаж своєї продукції на центральному майдані країни. Дозвіл їм, до речі, київська влада видала без проблем.
Але в день проведення акції чиновники раптом заворушилися. Спочатку до організаторів акції під час ще підготовки останньої підійшли два міліціонери і перевірили дозволи. Потім прийшов вищий міліцейський чин, який сказав, що торгувати не можна і дозволив лише роздавати футболки за благодійні внески. Але коли все от-от мало розпочатись, зібралось багато людей і здійнявся невеликий ажіотаж серед охочих стати власником гарної обновки, з’явилися орли з «Беркуту» і почали, щоб дістатися до футболок, тупо всіх розкидати, як дрова. Невідомо, на що сподівалися беркутята, але точно не на спротив присутніх. Добре діставши прочухана і зрозумівши, що діла не буде, служиві викликали підмогу. Остання не забарилась і частина товару, призначеного для народу, поїхала в невідомому напрямку.
Це, звісно, обурило громадськість, але ж не скасовувати через злодіїв у пагонах, які вже крадуть навіть на Майдані при сотнях свідків, благодійний вечір.
Тут варто зазначити, чому вечір саме благодійний. Річ у тім, що організатори пообіцяли, що зібрані кошти підуть на притягнення до відповідальності двох дуже хтивих працівників міліції, які під час погрому їхньої фірми, погрожували зґвалтувати дівчинку 17 років, яка не погоджувалась підписати якісь папери.
Та повернімося до акції. Зі зменшенням кількості футболок ажіотаж серед охочих розжитися на них лише зріс. Самі того не бажаючи, беркутята та їхні шефи провели для виробників чудову рекламну кампанію. Футболки розгребли моментально, і коли здавалось, що все скінчилось, якось раптово принесли ще один ящик. Той самий, який вилучили міліціонери. Виявляється, під час переговорів вдалося домовитись, що вилучений в незаконний спосіб товар буде повернуто власнику.
Радості присутніх, особливо тих, хто не отримав того, за чим прийшов, не було меж. Один із журналістів київської газети аж засяяв, коли зміг віднайти потрібного розміру футболку. «Мене редактор з роботи відправив, щоби я йому таку приніс. А я спізнився і вже думав, що капець». Якась бабуся, вочевидь подумавши, що дають якусь халяву через велику охоту до набутку почала тягнути футболку за футболкою і пхати в кульок. Коли її пояснили, що вона мала б зробити за це благодійний внесок, щиро здивувалася. А що хіба то не подарунок?
Загалом стати власниками народного креативу забажали того вечора переважно люди інтелігентні, добре виховані без ознак жлобства і тупості в очах. Були серед них студенти, журналісти, дрібний офісний планктон, молоді бізнесмени і такі самі молоді політики, тобто ті, кого в нормальних країнах вважають середнім класом, а у нас – дійними коровами і «джерелом нестабільності».
Втім, найцікавіше розпочалося, коли на Майдані з’явився депутат від ПР Владислав Валентинович Лук'янов. Навіщо він сюди приперся, одному Богові відомо. Нібито йому зателефонував і запросив прийти хтось із організаторів акції.
Одразу його обступили люди і почалася мирна інтелігентна бесіда. Спочатку народний обранець, напевно думаючи, що він на парламентській трибуні почав «мудрствувати»і навіть процитував Петра І. Але коли на запитання присутніх, що коїться в цій країні, чому міліція дозволяє собі красти чуже майно, погрожувати зґвалтуванням юній дівчині, чому людей ні про що затримують, він запитав, «а чи ви любите цю країну», риторику йому довелося змінити. Бо зрозуміло, що запитання про «любов до країни», поставлене в стилі «чи вас били веслом» по самі знаєте чому, у певний момент може будь-кого роздратувати. І коли народ раптом розійшовся всерйоз, депутат від ПР трохи «обломався» і помалу почав спускатися з хмар на землю.
До честі обранця, він не втік з дискусійного поля битви. Чемно подискутувавши добрих півгодини, виключно українською мовою, він, звісно, поїхав, як стверджував на ефір, але ж одразу не втік.
Мабуть, жодного явного результату для народу і, зокрема, для постраждалих від сваволі виробників футболок, від розмови з обранцем певно не буде. Лук'яновщось там наче пообіцяв, але ж обіцянка – цяцянка. А от для самого Лук’янова досвід спілкування, можливо, і дасться взнаки.
Не щодня ж небожителі сходять на грішну землю і чують запах поту трудового люду. Не все ж їм правду-матку ріжуть просто у вухо. Чи він щось почув, сумнівно. І зовсім не тому, що глухий. Ні. Просто, кому не болить, того не дошкуляє, і народ та влада – це все-таки жителі двох різних галактик, які перетинаються виключно в корисливих цілях і виключно з ініціативи однієї зі сторін. Самі знаєте, якої…
Єдине, що стало більш-менш зрозуміло з усієї цієї катавасії – так це те, що нині в Україні відбувається таке собі змагання – хто кого швидше налякає? Влада народ чи народ владу? Зважаючи на акцію на Майдані та ситуацію з футболками, влада вже боїться навіть того, чого взагалі не можна боятися.