Рейдерські захоплення чужих храмів, відверта політична агітація та залякування під час проповідей, відмова приступати до обряду хрещення, якщо хтось із хрещених батьків «ногою ступав» до «розкольників» чи «уніатів», перемішування грішного з праведним, коли на хресні ходи жіночкам тицяються портрети Сталіна, Лєніна та інших «великих шанувальників» віри, нищення питомо української церковної архітектури, коли «з Божою поміччю» замість дерев’яних храмів постають муровані, з характерними суздальськими «цибульками»… УПЦ Московського патріархату з нетерпінням очікувала приходу Партії регіонів та її лідера до влади. Не тому, що всі регіонали такі релігійні й богобоязливі. Навпаки, вони такі самі прямолінійні й нетерпимі до іншої позиції, як і бородаті «батюшки». Тепер же від влади на УПЦ МП почали падати «манни небесні»: земельні ділянки; дозвіл на будівництво храму на місці археологічних розкопок Десятинної церкви в історичній частині Києва (детальніше див. Тиждень, №47 від 19–25 листопада); 11 млн грн від Київради на зведення найбільшої в Європі церкви для УПЦ МП; ордени, почесні звання – то вже дрібниці.
Для України не є новиною єднання (в екстазі взаємної вигоди, шани та любові) партії влади з церквою, керованою в ручному режимі з московської резиденції патріарха Кіріла. Утім, Україна – не Росія: ортодоксальний підхід до релігії, панування однієї конфесії над іншими не можуть прижитися в нашій країні, що й доводить історія. Про релігійні війни та релігійний мир в Україні пишуть експерти Тижня.