Тарас Березовець політехнолог

Фронтовик без армії

ut.net.ua
13 Листопада 2009, 00:00

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4



/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

Під час перебування на посаді міністра економіки Криму однією з ініціатив молодого Яценюка в напрямку наполегливого переведення діловодства на українську була заміна всіх російськомовних табличок на дверях. Коли замість класичного «Приемная» на кабінеті самого міністра з’явився напис «Приймальна», до Яценюка прилипло прізвисько «Приймач». Зрештою, зусилля міністра виявилися марними: українська в російськомовному Совміні так і не прижилася.

Цей дискурс певною мірою характеризує магічний потяг молодого політика до зовнішнього антуражу. Не прослуживши жодного дня в армії, своєю партійною символікою Арсеній Петрович обрав колір хакі, а свій громадський рух нарік «Фронт змін».

Войовнича риторика, ніби перенесена із сусідньої Росії, де й досі горить полум’я війни на Північному Кавказі, стала наслідком, напевне, ключового для цієї президентської кампанії Яценюка рішення запросити в штаб на провідні ролі російських фахівців. Трійка політтехнологів у складі Іскандера Валітова, Тімофєя Сєрґєйцева та Дмітрія Кулікова, об’єднаних українцем Володимиром Грановським, наразі «рулить» не лише креативом, а й стратегією кампанії.

«Тіма і Діма», як називають цих спеціалістів у професійних колах, у самій Росії не надто відомі. Авторитетна «Газета.Ру», яка за даними опитування політиків і журналістів складає щорічний рейтинг топ-20 політтехнологів Росії, жодного разу не включила нинішніх консультантів ФЗ до свого списку.

Зарано робити загальний висновок щодо ефективності обраної агресивної рекламної кампанії «Врятувати країну», з якою Яценюк стартував улітку першим із претендентів, проте порівняння рейтингових показників головного «фронтмена» в липні й жовтні дає підстави припустити, що не все пішло гладко.

Проте не в усьому винні політтехнологи. Вочевидь, проблема у стилі керування, який обрав сам лідер. За свідченням «Української правди», спершу Яценюк прагнув контролювати все особисто, включаючи прокладання кабелів в офісі. Це призвело до втрати штабними працівниками такої потрібної їм мобільності. Джерела всередині штабу стверджують, що росіяни не так виробляли, як просто погоджувалися з усіма креативними пропозиціями кандидата, зокрема й із мілітаристською символікою кампанії.

При цьому вже за першу половину неофіційних перегонів з липня по жовтень штаб кандидата встиг витратити, за експертними оцінками, близько $30–35 млн. Ключовим джерелом постачання ресурсів виявився аж ніяк не Фірташ, і не Пінчук, а маловідомий донецький бізнесмен Леонід Юрушев. Новою ниточкою, що зв’язала спонсора і кандидата, став відкритий Яценюком передвиборчий рахунок у банку «Форум». За інформацією видання «Дело», 63% фінзакладу належать німецькому Commerzbank, а 26% акцій непрямо контролює Юрушев. Кошторис кампанії Яценюка цілком може сягнути $80 млн, що водночас є інвестицією в майбутні парламентські перегони «Фронту змін».

Досягти десятивідсоткового результату під час президентських виборів і 7–8% під час парламентських – таке надзавдання в умовах падіння рейтингових показників Яценюка стоятиме перед двома Андріями: Іванчуком і Пишним, з якими Арсеній знайомий з початку 1990-х. Допомогти їм адмінресурсом намагатиметься коло шанувальниць молодого кандидата, до якого входять Катерина Ющенко й Віра Ульянченко. Саме дружина Ющенка є тим містком, що поєднує Яценюка з цілою низкою спонсорів і чиновників, зокрема керівником виборчого штабу чинного президента Ігорем Тарасюком.

Назагал ключовою помилкою штабу стала відмова від побудови розгалуженої мережі регіональних організацій (штаб фактично запровадив граничну межу по кількості для членів ФЗ в кожній області), внаслідок чого «фронт» так і не став «армією». Друга помилка полягає у тому, що Яценюк не зміг втілити суспільне очікування на «третю силу», по суті розчинившись серед своїх прямих конкурентів – Тігіпка та Гриценка.

Обрана назва виборчої програми Яценюка «Новий курс» не така вже й нова. Саме так називалася стратегія Франкліна Делано Рузвельта, з якою він вивів США із Великої депресії. На цьому збіги закінчуються. Якщо Рузвельт запровадив, як сказали б сьогодні, соціалістичний підхід, який включав державне регулювання цін, то «Новий курс» Яценюка – фантастичний мікс ліберальних і соціал-демократичних ідей, що є свідченням недозрілості молодого політика. До них, зокрема, належить ідея Східноєвропейського простору у складі Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови, Росії. Це при тому, що до останнього часу Яценюк був прихильником протилежного напряму – інтеграції до ЄС. Але то вже деталі, як кажуть, «на війні як на війні», точніше, «на фронті як на фронті»…