Normal
0
false
false
false
MicrosoftInternetExplorer4
/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}
Цей дискурс певною мірою характеризує магічний потяг молодого політика до зовнішнього антуражу. Не прослуживши жодного дня в армії, своєю партійною символікою Арсеній Петрович обрав колір хакі, а свій громадський рух нарік «Фронт змін».
Войовнича риторика, ніби перенесена із сусідньої Росії, де й досі горить полум’я війни на Північному Кавказі, стала наслідком, напевне, ключового для цієї президентської кампанії Яценюка рішення запросити в штаб на провідні ролі російських фахівців. Трійка політтехнологів у складі Іскандера Валітова, Тімофєя Сєрґєйцева та Дмітрія Кулікова, об’єднаних українцем Володимиром Грановським, наразі «рулить» не лише креативом, а й стратегією кампанії.
«Тіма і Діма», як називають цих спеціалістів у професійних колах, у самій Росії не надто відомі. Авторитетна «Газета.Ру», яка за даними опитування політиків і журналістів складає щорічний рейтинг топ-20 політтехнологів Росії, жодного разу не включила нинішніх консультантів ФЗ до свого списку.
Зарано робити загальний висновок щодо ефективності обраної агресивної рекламної кампанії «Врятувати країну», з якою Яценюк стартував улітку першим із претендентів, проте порівняння рейтингових показників головного «фронтмена» в липні й жовтні дає підстави припустити, що не все пішло гладко.
Проте не в усьому винні політтехнологи. Вочевидь, проблема у стилі керування, який обрав сам лідер. За свідченням «Української правди», спершу Яценюк прагнув контролювати все особисто, включаючи прокладання кабелів в офісі. Це призвело до втрати штабними працівниками такої потрібної їм мобільності. Джерела всередині штабу стверджують, що росіяни не так виробляли, як просто погоджувалися з усіма креативними пропозиціями кандидата, зокрема й із мілітаристською символікою кампанії.
При цьому вже за першу половину неофіційних перегонів з липня по жовтень штаб кандидата встиг витратити, за експертними оцінками, близько $30–35 млн. Ключовим джерелом постачання ресурсів виявився аж ніяк не Фірташ, і не Пінчук, а маловідомий донецький бізнесмен Леонід Юрушев. Новою ниточкою, що зв’язала спонсора і кандидата, став відкритий Яценюком передвиборчий рахунок у банку «Форум». За інформацією видання «Дело», 63% фінзакладу належать німецькому Commerzbank, а 26% акцій непрямо контролює Юрушев. Кошторис кампанії Яценюка цілком може сягнути $80 млн, що водночас є інвестицією в майбутні парламентські перегони «Фронту змін».
Досягти десятивідсоткового результату під час президентських виборів і 7–8% під час парламентських – таке надзавдання в умовах падіння рейтингових показників Яценюка стоятиме перед двома Андріями: Іванчуком і Пишним, з якими Арсеній знайомий з початку 1990-х. Допомогти їм адмінресурсом намагатиметься коло шанувальниць молодого кандидата, до якого входять Катерина Ющенко й Віра Ульянченко. Саме дружина Ющенка є тим містком, що поєднує Яценюка з цілою низкою спонсорів і чиновників, зокрема керівником виборчого штабу чинного президента Ігорем Тарасюком.
Назагал ключовою помилкою штабу стала відмова від побудови розгалуженої мережі регіональних організацій (штаб фактично запровадив граничну межу по кількості для членів ФЗ в кожній області), внаслідок чого «фронт» так і не став «армією». Друга помилка полягає у тому, що Яценюк не зміг втілити суспільне очікування на «третю силу», по суті розчинившись серед своїх прямих конкурентів – Тігіпка та Гриценка.
Обрана назва виборчої програми Яценюка «Новий курс» не така вже й нова. Саме так називалася стратегія Франкліна Делано Рузвельта, з якою він вивів США із Великої депресії. На цьому збіги закінчуються. Якщо Рузвельт запровадив, як сказали б сьогодні, соціалістичний підхід, який включав державне регулювання цін, то «Новий курс» Яценюка – фантастичний мікс ліберальних і соціал-демократичних ідей, що є свідченням недозрілості молодого політика. До них, зокрема, належить ідея Східноєвропейського простору у складі Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови, Росії. Це при тому, що до останнього часу Яценюк був прихильником протилежного напряму – інтеграції до ЄС. Але то вже деталі, як кажуть, «на війні як на війні», точніше, «на фронті як на фронті»…