Фрідман, Хан і Бабин Яр. Чому російський вплив не завжди можна побороти одними санкціями

Культура
31 Жовтня 2022, 14:13

У вересні 2021-го видання Time опублікувало великий матеріал журналіста Саймона Шустера про суперечки в Україні стосовно запропонованого проекту увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру. Зокрема, там ішлося про позицію низки посадовців Держдепу США, які непокоїлися, що проект є спробою Кремля використати історію як зброю. «На зустрічі на початку минулого року (2020-го, – Ред.) Джордж Кент, кадровий дипломат, який керував політикою США щодо України на той час, запитав керівників проекту, чи приймають вони накази з Кремля… Креативний директор проекту Ілья Хржановскій намагався переконати Кента та його колег, що меморіал не є операцією російського впливу», – йшлося в статті. Хржановскому не вдалося розвіяти сумніви.

Трохи більше, ніж за рік після того матеріалу та після восьми місяців від початку великого вторгнення Росії, Україна нарешті запровадила великий пакет санкції проти росіян. В указах президента від 19 жовтня знакові особи, зокрема Міхаїл Фрідман та Герман Хан. Вони виступали спонсорами проекту з увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру, про який ідеться. Власне, саме наявність їхніх імен у спонсорах, а також суперечливість персони Хржановского, й викликала найбільші підозри до проекту, який формально реалізовує організація Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ).

Читайте також: Віталій Нахманович: «За останні 30 років в Україні не створено жодного повноцінного національного меморіалу»

Насправді, щоб зрозуміти ставлення США до Фрідмана і Хана не потрібні були якісь інсайди з кола чиновників. Обидва ще від початку 2018 року були публічно внесені до звіту Мінфіну США як особи, які перебувають під впливом Кремля. Згадані 23-м і 42-м відповідно у переліку з 210 осіб.

Запровадження Україною санкцій проти російських олігархів – хоч і запізніле, але дуже важливе рішення. Можна будувати чимало теорій, версій та слухати закулісних розмов про причини відкладання. Можливо вони були суто прагматичні і від фігурантів чекали омріяного впливу на Путіна, Кремль або ще щось (власне, санкції проти Романа Абрамовіча відклали. Він брав участь у великому обміні полонених). Можливо, чинники були скоріше особисті. Варто згадати й про те, що санкції, накладені президентом 19 жовтня не охоплюють усіх можливих фігурантів. За даними профільного сайту НАЗК, Україна запровадила обмеження стосовно близько 6 тисяч осіб, які ймовірно пов’язані з війною або її фінансуванням. Однак підозрюваних, лише виходячи з офіційних листів НАЗК, зараз понад 20 тисяч. Є чимало питань щодо подальшої долі українських активів підсанкційних осіб. Досі відомо тільки про одне рішення суду щодо стягнення активів російського олігарха Владіміра Євтушенкова, згідно закону про санкції.

Є й інше питання, вирішення якого може бути навіть складнішим. Що робити зі спадком російського впливу в Україні, виміряти який куди складніше за акції та майно? Наприклад, з тим самим МЦГБЯ.

Читайте також: Звернення Українського католицького університету щодо ситуації довкола меморіялізації Бабиного Яру

Згадані на початку Фрідман і Хан пішли з наглядової ради проекту Бабиного Яру задовго до українських санкцій. Це відбулося ще в березні – після застосування до них санкцій Євросоюзу. В офіційному повідомленні про вихід обох майже немає слів про санкції, натомість, дуже багато про їхні визначні внески, допомогу і підтримку. Інший член наглядової ради Натан Щаранський називає Фрідмана «видатним філантропом». Про вихід Хржановского не повідомили нічого. У якості художнього керівника фонду він підписав спільний лист про засудження російської агресії (датований 1 березня) і схоже не відступав від своєї концепції. Щодо фонду не змінилася й державна політика. На цьогорічних заходах з ушанування пам’яті у вересні представники МЦГБЯ були присутні поруч із представниками влади.

Головна проблема подібних проектів у тому, що вони не тільки про гроші, майно чи навіть історичну пам’ять. Усі аргументи про недоцільність його реалізації та підтримки Україною були зрозумілі й без будь-яких санкцій та війни. Бачення Хржановского з його «інтерактивною» моделлю, коли страждання стають атракціоном; загадковість в акцентах та підозри, що українців зроблять ледь не головними відповідальними за трагедію; російські гроші; зрештою, банально суспільне сприйняття: якщо проект від початку спричиняє розкол у суспільстві, то складно очікувати, що він далі вестиме до примирення.

З іншого боку, є дуже серйозні особисті зв’язки та ризики від їхньої втрати. Не лише Офіс президента став адвокатом МЦГБЯ. Скоріше, він навіть включився на пізніх етапах. Мер Києва Віталій Кличко, співак Святослав Вакарчук, частина депутатів Київради, які мають репутацію молодих реформаторів, український олігарх Віктор Пінчук, актор Ахтем Сейтаблаєв, голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов – це тільки частина імен, які на ранніх чи пізніших етапах стали асоціюватися з МЦГБЯ. Є ще відомі діячі з Ізраїлю та європейських країн. Записувати їх усіх у зрадники чи агенти російського впливу – безґлуздо. Однак фактом є й те, що всі вони пов’язані з проектом, який починався з російських грошей, які належать двом підсанкційним тепер російським олігархам.

Читайте також: “Племінний діалект”, “постколоніальне бидло” та “Артек для фашистів”. Коротко про те, чому та як відреагували на залучення Анатолія Ульянова до нового медіа про Бабин Яр

Саме так на практиці виглядає «м’яка сила», словосполучення, яке часто лунає, але рідко буває осмисленим. Це не лише про гроші, але й про особисті зв’язки та знайомства, про змогу долучитися до чогось значного або зробити комусь маленьку послугу в очікуванні, що колись тим самим відплатять і тобі. Зрештою, є велика проблема з визнанням власних рішень помилковими – це зазвичай цінують мало.

Однак іншого шляху, ніж порвати з цим, сьогодні немає. Навіть зараз позбавлення російського впливу не завжди виглядатиме привабливо та однозначно. Історія Фрідмана, Хана та МЦГБЯ – тільки один приклад. Подібних проектів і налагоджених зв’язків, які стоять за ними, чимало. Нині, під час бойових дій виглядає несуттєво. Однак щойно війна завершиться, це приверне увагу значної частини суспільства. Якою буде її реакція? Держава має зробити свій крок, а політики і громадські діячі навчитися, що не всі знайомства та красиві презентації однаково корисні. Це складно реалізувати без наявності в державі культурної політики. Тобто стратегії, яка мінімізує випадкові рішення і дає розуміння, навіщо держава допомагає щось реалізувати і згідно яких принципів. В іншому разі може виявитися, що культурна стіна безпеки від Росії буде недовговічною конструкцією.

13