На яких напрямах зосереджена діяльність канадської місії в нашій країні?
— У межах операції UNIFIER в Україні перебуває близько 200 військових Збройних Сил Канади. Ми зосередилися на кількох основних напрямах. Насамперед це супровід колективної та індивідуальної підготовки в Центрі бойової підготовки в Яворові. Останній входить до складу Міжнародного центру миротворчості та безпеки в Старичах. Там у нас зосереджено близько третини всього контингенту. Раніше канадські інструктори навчали українських бійців, однак тепер ми дедалі більше підтримуємо й консультуємо ваших викладачів та офіцерів штабу. Це здебільшого підхід «тренувати тренера», а не індивідуальна підготовка військових, яку ми практикували раніше і вже припинили. Вважаю це ознакою великого прогресу, бо, чесно кажучи, ЗСУ вже не потребують, щоб ми вчили кожного бійця. Тому зосередилися на допомозі в підготовці інструкторів, планувальників, штабних офіцерів, які потім самотужки зможуть організувати якісні курси для особового складу.
Інша частина нашого контингенту підтримує навчання військових інженерів та саперів у Центрі розмінування ЗСУ в Кам’янці-Подільському. Там канадські інженери щодня працюють пліч-о-пліч зі своїми українськими колегами над покращенням навичок розмінування та знешкодження вибухових пристроїв. Таких небезпечних об’єктів досі лишається дуже багато, і вони становлять надзвичайну загрозу не тільки для військових, а й для цивільного населення. Саме тому Канада вже кілька років працює над покращенням відповідних навичок.
Крім того, канадські військові зі складу UNIFIER відповідають за низку занять у 25-му Навчальному центрі військової служби правопорядку ЗСУ у Львові. І в цьому ми досягли великого успіху. Проводимо там тримісячні курси, допомагаємо готувати майбутніх військовослужбовців ВСП. Окрім занять із курсантами, канадські інструктори також готують для Центру інструкторів. Знову ж таки мова про самий підхід «тренувати тренера».
Канада також підтримує розвиток тактичної медицини, що надзвичайно важливо в умовах перебування військових у зоні бойових дій. У такій ситуації вкрай важливо, щоб військові вміли надавати медичну допомогу пораненим. Здатність урятувати життя свого товариша важлива й для підтримки морального духу війська та країни загалом. Тому канадські інструктори проводять навчання з тактичної медицини в різних куточках України.
Частина з них перебуває у 205-му Центрі тактичної медицини в Десні, де вони розробляють навчальні курси для українських інструкторів і тактичних медиків. І ці курси справді допомагають бійцям на Сході: відсоток військових, яким вдалося вижити, зріс. Звичайно, не тільки завдяки канадцям, а й завдяки британцям та американцям. Усі ми долучилися до навчань із тактичної медицини, щоб навички надання медичної допомоги були серед базових знань військових.
Маємо також низку вужчих напрямів. Вони не менш важливі. Ми долучилися до програм підготовки снайперів, а також професійного розвитку сержантського складу в окремих навчальних центрах. Невелика група викладачів передає свої знання офіцерам Військової академії в Одесі.
А ще маємо радників, які працюють у низці ключових управлінь у Києві. Завдяки їм ми налагодили критично важливий зв’язок зі штабами вищої ланки. 18 травня цього року Канада та Україна підписали технічну угоду про поширення нашої місії і на Національну гвардію. Тому час від часу представники UNIFIER також долучаються до підготовки НГУ. Це здебільшого тренінги з планування для штабних офіцерів. Таким чином командування НГУ вже сьогодні проходить підготовку, сумісну зі стандартами НАТО.
Читайте також: Ян Брукс: «Ми бачимо подальше розмивання кордонів у визначеннях м’якої та жорсткої сил»
Чи помітили ви зміну в потребах ЗСУ від початку роботи місії в Україні?
— Особисто для мене це перше відрядження в Україну, перебуваю тут чотири місяці. Але я ознайомився з попередніми звітами, спілкувався з попередніми командувачами, і можу сказати, що вже досягнуто певного прогресу. Як я зазначив вище, наша місія робить акцент на підготовці інструкторів та консультуванні українського командування. Ми допомагаємо їм навчитися планувати, робити бюджетування. Поступово рухаємося від простих тренувань у бік штабів та складніших навичок, які їм необхідні. Тепер ви зможете ефективно та економічно доцільно створювати військові навчальні курси, аналізувати результати, щоб покращувати наступні заняття.
Чи планується розширення місії? За якими напрямами можна покращити нашу співпрацю?
— Наскільки мені відомо, Канада не планує збільшувати контингент. Найближчим часом кількість персоналу лишиться незмінною — 200 військових. Однак ми завжди шукаємо нові можливості, нові напрями, які дадуть найбільший ефект. І справді хочемо, щоб кожна людина тут могла поділитися максимумом своїх умінь і навичок. Іноді для реалізації деяких проектів шукаємо найобдарованіших. А подеколи можливості з’являються самі по собі, і тоді додаємо їх до загальної структури і намагаємося наповнити їх змістом. У цьому сенсі чисельність нашого контингенту мало що значить. Більше важить здатність пересуватися країною і бути саме там, де ми потрібні.
Читайте також: Ніколя Тензер: «Ані президент, ані французькі міністри не мусять їхати до Санкт-Петербурга»
Одним із напрямів, у якому ми могли б покращити нашу співпрацю, є керування силами. Будь-яка армія потребує надійної та добре розвиненої системи керування особовим складом. Я маю на увазі звання і ранги, програми кар’єрного зростання, переміщення військових між різними частинами, підготовку наступників, здатність виявляти талановитих людей та просувати кар’єрними щаблями, формувати майбутніх лідерів. Здатність керувати своїми силами — не лише особовим складом, а й технікою та обладнанням — для армії є критично важливою. І це може стати напрямом співпраці не лише з Канадою, а й з іншими країнами, які також надають допомогу. Підтримка в керуванні силами та засобами була б дуже корисною для ЗСУ. Бо, на мою думку, найважливішим ресурсом у війську є люди. Багато армій світу фокусується радше на техніці, танках, кораблях та літаках. Однак у реальності пріоритетним має бути саме ефективне керування особовим складом. У всіх країнах військові інколи про це забувають, часто їм про це нагадують. І в майбутньому ми могли б збільшити нашу кооперацію в цій сфері.
Як канадські інструктори оцінюють поточний стан підготовки ЗСУ?
— Коли йдеться про оцінку рівня підготовки ЗСУ, UNIFIER не обов’язково користується простими списками на кшталт «так/ні». Часто необхідно поєднувати мистецтво та науку. Ми створюємо програми, розробляємо методики для інструкторів, контактуємо з українськими штабами, щоб підготовка, яка проводиться в Україні, відповідала стандартам НАТО. Тому головне запитання, яке ми ставимо самі собі: чи ці курси сумісні з НАТО? Чи відповідатимуть навички військовослужбовця, який їх закінчить, стандартам НАТО? Це найважливіше. Якщо ми долучаємося до роботи, то маємо переконатися, що той чи інший центр здійснює підготовку правильно. Це суто науковий підхід, адже все можна порівняти з чинними стандартами НАТО. Друге питання більше стосується суб’єктивного сприйняття. Якщо міжнародна спільнота перестане підтримувати якийсь конкретний навчальний центр, чи буде він здатний продовжувати підготовку самостійно, без зовнішньої допомоги чи консультацій? Тут відповідь буде радше суб’єктивна й залежатиме від судження військових спеціалістів, які там працюють. Ми, своєю чергою, маємо поєднувати ці дві характеристики. Оцінка проводиться кожні три місяці. Ми намагаємося зрозуміти, що саме отримаємо в тому чи іншому проекті. І бачимо значний поступ. Наше завдання — переконатися, що прогрес відбувається в правильному напрямку. Так, за кілька тижнів ми вийдемо з навчальної програми у питаннях протидії саморобним вибуховим пристроям, однак залишимося в інших курсах, що проводяться у Центрі розмінування ЗСУ в Кам’янці-Подільському. Канада працювала над цією програмою від 2015 року, тобто від самого початку операції UNIFIER. А за якийсь час плануємо повернутися й серйозно перевірити український штаб, подивитися, як у них справи, як відбувається навчання. Найімовірніше, замовимо дозвіл, щоб поспостерігати за тим, як вони це роблять. То буде наш перший цілковитий вихід із проекту, над яким ми працювали.
Читайте також: Ґерольд Штукі: «Найважливіше в реабілітації — це лікування не тіла, а людини»
Ми поговорили про те, чого канадці вчать українських бійців. А чи вчаться чогось канадські військові у своїх колег з України?
— Ми тут, щоб допомагати та підтримувати ЗСУ, а вони, своєю чергою, передають нам свій досвід. Це можуть бути як практичні знання, якими діляться військові, що воювали на Донбасі, так і прості щоденні уроки функціонування такої великої армії. ЗС Канади менші, це має свої переваги та недоліки. Натомість ЗСУ більші, у їхньому складі різні компоненти, у них є строкова служба, і в цьому також свої плюси та мінуси. У відповідь на нашу допомогу Україна ділиться своїми ноу-хау. Навіть на простому, особистісному рівні. У багатьох канадців немає глибоких знань про Україну. А тепер, повернувшись додому, вони по-справжньому розумітимуть, що таке Україна й за що борються українці. Особисто я вважаю таку нагоду для спілкування дуже цінною для канадців. Крім того, у нас багато військових має українське коріння, дехто навіть народився або жив в Україні. І сьогодні вони повертаються в канадській військовій формі, щасливі від того, що можуть зробити свій внесок у розвиток рідної нації.
Канадські військові долучаються не лише до тренувань ЗСУ, а й до різних цивільних заходів. Чи ви вважаєте такі дипломатичні зусилля необхідним додатком до суто військових аспектів?
— Абсолютно. Можу сказати, що операція UNIFIER — це лише маленька частина всіх зусиль Канади щодо України. Наша країна реалізує ініціативи в багатьох сферах. Зокрема, через посольство підтримує розвиток гуманітарних проектів, співпрацю в галузі безпеки, економічні, торговельні та інвестиційні ініціативи тощо. Контингент UNIFIER активно включений у спільний план заходів Канади. Наприклад, ми долучилися до святкування Дня Канади у Львові, організованого нашим посольством. Тобто ми одна команда, немає розділення між нами та іншими елементами канадської присутності в Україні.
Читайте також: Роландас Кішкіс: «У країнах НАТО сержанти — це радники офіцерів»
——————
Фрейзер Олд розпочав службу в ЗС Канади 1990 року рядовим у місті Брамптон, провінція Онтаріо. У 1992‑му переведений до Королівського військового коледжу в Кінгстоні, де здобув ступінь бакалавра. У 1998‑му повернувся до складу елітного танкового підрозділу ЗС — Королівських канадських драгунів. Обіймав різні посади — від командира розвідувальної роти до командира полку. Був інструктором із танкової та розвідувальної тактики в Королівській канадській школі бронетанкових військ. У 2001 році — командир розвідувальної роти в Боснії і Герцеговині. У 2005-му — заступник командира розвідувального батальйону у складі багатонаціональної бригади НАТО в Кабулі. У 2008–2009-му — офіцер із тактичного планування оперативної групи «Кандагар», а в 2012–2013-му — тренувальної місії НАТО в Афганістані. З березня 2018 року — командувач Об’єднаної оперативної групи «Україна».