Freddy Marx Street – музичний проект загадкового чоловіка на ім'я Макс, прізвища якого ніхто не знає. Макс родом із півдня України, але його запросто можна зустріти в поїзді Львів–Київ, Київ–Мінськ, чи в літаку в Лондон, Нью-Йорк і Алмати. Макс розповів Тиждень.ua, як він пише пісні, які «чіпляють» слухачів у різних куточках землі, чому люди не хочуть жити у своїй країні і чи можна заробляти на життя лише своєю музикою.
Про місця на карті та людей, які цих місць шукають
Колись я думав, що житиму в якійсь іншій країні, займатимусь там музикою. Тому що там краще. Дивишся на ці фотографії – і там крутіше. Кращі машини, дороги, одяг, напевно, все це доступніше… Словом, щасливі фото. Потім думаєш: поїду туди. Поїхав, граєш там музику, придивляєшся, знайомишся з людьми… Колись мене цікавили місця. Місця на карті: тут я був, і тут був, подивіться всі. Щось таке для свого его. Але зараз розумію, що в Німеччині, чи навіть у Швейцарії,у Штатах, в Італії зустрічав людей, які не хочуть жити у своїй країні. Вони хочуть переїхати. Я й сам був таким до певного моменту. Хотів виїхати з України, думав, що там буду щасливішим, там мені буде цікавіше. Але є люди, які народжуються «у сметані». Скажімо, у Швейцарії. Там тобі стільки всього дано! Від народження. Але що це за країна? Це країна з дуже високим рівнем суїцидів. У них є все. І наші люди хочуть теж мати все, переїздять туди. Але ми там нікому не потрібні. Там і свої люди нікому не потрібні, адже складається враження, що вони немовбито заплуталися в чомусь. Ти можеш змінити мільйон місць, полетіти на Місяць, але якщо у тебе всередині чогось немає, чогось дуже конкретного, то ти й не будеш там щасливим. А коли в тебе це «щось» є, то будь хоч у Бердянську, Львові, Києві, Чернігові, Одесі чи Дмитрівці під Запоріжжям – ти будеш радіти життю, відчувати його повноту і не шукатимеш недоліків у тому, що навколо.
Тепер, коли я мандрую, мені байдуже, де я – мені цікаві люди. Моя музика не про те, що я десь був. Тому що мільйони людей мандрують, їх цим не здивуєш. Найбільша кількість пісень, написаних у світі, розкривають тему стосунків між людьми. Ось це завжди цікаво! Так, можна надіти сорочку від найвідомішого кутюр’є, сісти в найдорожче авто, потрапити на найкрутіший пляж… Так, у тебе буде шикарна фотографія, але людей завжди цікавить особистість. Про це всі знають, але ми живемо в перевернутому світі, наповненому рекламою наїдків та айфонів.
Коли я жив у Нью-Йорку, то навмисне не хотів мати справ із українцями чи росіянами, тому що мені був цікавий менталітет саме інших національностей, інших народностей, їх там незліченна кількість. І все-таки через кілька місяців мені захотілося гречки. Порадили пошукати в російських магазинах на Брайтон-Біч. Я поїхав. І побачив, що відбувається з цими людьми: склалося враження, що вони як приїхали у 80-х, так у тих роках і залишилися. Може в них з’явилися якісь інші машини, інша точка на карті, але вони самі – ті ж, із 80-х. Люди нещасливі. І хочеться писати про це пісні. Не про те, що модно зараз, а про те, що актуально завжди.
Про «сродну працю»
Історії людей, яких я зустрічаю, стають прототипами текстів моїх пісень.
Мистецтво повинне щось доносити. кісна музика – це не тільки саунд, не тільки класне виконання, але й добре написаний текст. Людина може прийти на концерт і сказати: «Ти гарно співаєш», але що це означає? Це означає, що хлопець прийшов із коханою дівчиною, хорошою компанією, замовив улюблене пиво, вони чудово поспілкувалися – і ти десь там між іншим грав свою музику. Він сказав: «Слухай, класно!», але сказав це не тобі, а тій обстановці, в яку ти вписався. Але коли комусь паскудно і він слухає твою пісню о сьомій ранку, то це вже щось означає. Коли люди на світанку надихаються твоєю музикою – це фантастично.
Читайте також: Усейн Бекіров: «Джаз — це народна музика, і в ньому знаходиться місце кримськотатарському саунду»
Коли я закінчив університет, то вирішив закинути професію і зайнятися музикою… Завдяки цьому рішенню зустрів неосяжну кількість дивовижних людей. Музика дала мені багато копняків, щоб я кудись рвонув, щось робив, з кимось познайомився й ніколи не зупинявся. Якщо виникали якісь страхи, то музика завжди їх відганяла.
Ми повинні робити те, що нам подобається. Якби кожен займався тим, що любить, то було б менше депресій, конфліктів у сім’ї. Адже коли людина зайнята не своєю справою, то повертається додому роздратованою, кричить на чоловіка, чи дружину, чи дітей. У такий момент тебе ніхто не підтримає, твої рідні хочуть заховатися в шафу чи піти до сусідів. Найбільша кількість убивств – це домашні вбивства! У людей є дорогі телефони, автомобілі, які вони заправляють доступним бензином, у них є президент і american dream, але вони не щасливі. Не тільки в Україні – всюди кожен хоче все, зараз і собі одному. Але не отримує.
Про українців і неукраїнців
Не люблю виступати перед великою аудиторію, не люблю натовпу. Подобається, коли тісний контакт, коли можеш подарувати свою увагу кожному слухачеві: поглядом, усмішкою… Коли можеш сам помітити чийсь погляд на собі, чи усмішку, і можеш відповісти на неї. Граю на концертах до ста людей, і в захваті від цього.
У Європі на виступ збирається близько 50 чоловік. Спілкуюся потім із ними, розповідаю, що приїхав з України, що в нас тут чудові люди. Я справді вважаю, що вони чудові, я кайфую від них, тому що вони на одній зі мною хвилі. Приїхавши у Швейцарію, я бачу, що тут усі живуть у великих будинках, їздять на БМВ, але якісь рафіновані. Якщо в них виникне проблема, то здається, що вони не виживуть.Вони не знають, що таке реальні проблеми. От наші – знають. Ми пережили 90-ті, ми живемо зараз, відчуваємо на собі, що таке біда. У таких умовах люди здатні на взаємодопомогу, симпатію.
Читайте також: Стратегія для культури: стимулювати, а не стримувати
Одного разу я придумав собі в Австрії пригоду – поїхати автостопом. Простояв весь день на морозі, мене ніхто не підбирав, я вже почав думати, що тут мені й кінець. Не знав, куди піти, бо все зачинилося, стемніло. І тут зупиняється старе авто, у ньому турок. Я сів до нього, ми розговорилися, і він мені каже: «Не чекай, що австрійці так просто тебе підберуть. Ми з тих країн, де люди знають, що таке допомогти, а тут цього не розуміють». Це він так сказав. Особисто в мене така проблема єдиний раз тільки виникла в Австрії. Насправді я знаю там багато класних людей… Які хочуть виїхати зі своєї країни (сміється – Ред.).
Про українську музику й музику загалом
Українській музиці, аби зазвучати на світовому рівні, треба зробити один величезний ривок. Слухачі, які вже зараз кайфують від молодих українських команд, будуть від цього щасливі.
Світовий рівень– це, наприклад, Adele. Варто послухати, про що співає вона. Чи Coldplay, не теперішні, а ранні. Пам’ятаю одну їхню пісню, Fix you. Я слухав її, ішов по вулиці і плакав. Дорослий чоловік уночі йшов і плакав. Тому що там була моя історія, вихід із моєї ситуації. Ці люди дали мені його. Ось куди повинна йти музика: не в Америку, не на Sziget, а всередину тебе, у серце. Таке враження, що люди заморочуються над усім, але не над тим, що має чіпляти. О сьомій ранку, під дощем, у заторі. Треба, щоб вони увімкнули радіо і очманіли від того, що ця пісня про них.
Я не можу зрозуміти, що несе більшість сучасної музики слухачеві, про що вона. Вона зорієнтована на саунд, картинку, костюми, маски і бороди, але не на сенси. Коли слухаєш Adele, розумієш, що це історія кожної другої жінки. Adele може це заспівати так, що бачиш в історії світло в кінці тунелю. І людині не хочеться перерізати собі вени, бо вона отримала не тільки емоцію, але й відповідь, імпульс рухатися далі. От куди повинна йти музика. Не на MTV, не на радіо, а в серце.
Багато артистів виходять на сцену, і ти бачиш, що вони хочуть бути тільки там, на сцені, бо на них дивляться красиві дівчата чи хлопці, їх бачать інші артисти. Алене можеш зрозуміти, про що вони співають. Я не хочу сказати, що радіо, телебачення, ITunes – це погано, музикант має з чогось жити, його творчість мають купувати. Але якщо глянути на світовий рівень – у них є маски, образи, крутий саунд і все-все-все. А ще в них є те, чого потребує слухач, та стріла, яка летить прямо в серце.
Якщо артист хоче бути просто модним, він буде модним, але побачимо, що з ним станеться за рік, за два. Я кажу не про когось конкретного, а загалом, як діє цей бізнес.
Цілитися слухачеві в серце – ось те, чого я прагну. Іноді я під час концерту бачу, що люди плачуть. А потім кажуть мені: «Я не можу просто тримати це в собі, зі мною щось відбувається, я щасливий». Тоді я думаю – добре. Бо я сам ходив по містах і плакав під музику (сміється – Ред.).
Зробити музику цікавою цілому світові – справа однієї секунди. Просто потрібна людина, яка все переосмислить і захоче робити щось круте. Один момент: я хочу цього! Бажання – основа всього, а далі, коли усвідомлюєш, чому цей продукт поступається світовим аналогам, виникає стимул розібратися, навчитися. Я ж не просто так пишу музику, а весь час штудіюю, аналізую, чому на ті чи інші хіти відгукується слухач.
Читайте також: Гурт «Гуляйгород»: «Багатоголосний український народний спів завжди був річчю елітарною»
Хочеться, щоб в Україні цей ривок стався у найближчі рік-два. Дуже хочеться. Може десь хтось і сидить у якомусь підвалі й робить саме таку музику, просто ніхто її не чує. Таке не раз було у світовій практиці, ніхто не розумів, звідки взявся гурт. Бум – і фурор! Так, потім підключається машина бізнесу, але сам матеріал – звідки він береться, як автор його пише, що потрапляє ним прямо в точку? Текст, емоції, стан, який передає мелодія. Захочеться – рік-два і все. Досить уже пасти задніх.
Про можливості жити з творчості
Доведу на своєму прикладі, що музикант може заробляти на життя тільки музикою. Крім Freddy Marx Street у мене є ще один електронний проект, яким ми з другом заробляємо, плюс пишемо музику для британських, німецьких, японських продюсерів. Коли ти варишся в цій сфері, розумієш процес написання пісні, щоб вона зацікавила слухача, люди чують і думають – байдуже, що це в Зімбабве написано, чи в Україні, чи в Америці , тому що справді хороша музика, хороший текст, хороша мелодія: все, купую! І ми на цьому заробляємо, займаючись улюбленою справою. І багато музикантів заробляють. Для цього не обов’язково звучати на центральних каналах. Якщо ти робиш якісний продукт, він знаходить першого-другого-третього слухача, потім тобі подзвонять і скажуть : «Ми послухали і хочемо, щоб ти в нас зіграв, ми тобі заплатимо». Не тільки в Європі – в Україні теж добре платять за музику. Просто треба навчитися це робити, вибрати медок у своїй музиці й запропонувати його слухачеві.