Серж Карнай упродовж кількох років не міг умовити колишню дружину дозволити побачитися з сином. Терпець чоловікові урвався, і він на знак протесту заліз на будівничий кран та кілька днів не злазив з нього, вимагаючи собі «права розлученого батька на виховання рідної дитини».
За 42-річним активістом новоствореного батьківського руху спостерігала ціла Франція. Хтось співчував, хтось кепкував з «нової форми вертикального протесту». Здійнялася бурхлива суспільна дискусія: про розподіл ролей між чоловіком та жінкою в модреній родині, “про поступ агресивного фемінізму” та про межу між чоловічим та жіночим світом, яка стає все тоншою та тоншою.
«Традиційна сім”я не витримує випробування часом, – вважає Магдалена Гомес, яка є активісткою феміністичної асоціації “Менше слів”. – Так, французькі жінки відразу по війні дістали право брати участь у виборах. Дійсно, в 1999 році був проголосований закон про “позитивну дискримінацію жінок”, – рівний доступ до виборчих посад. Суто формально, нам забезпечили і політичні, і соціальні й навіть економічні права. Але справжньої рівності немає досі. Жінці важче влаштуватися на роботу й легше її втратити. Попри те, що політичні партії, коли не пропонують по виборчих списках рівну кількість чоловіків та жінок, не отримують належної фінансової підтримки з боку держави, в Національній Асамблеї маємо лише 18,5 відсотків жінок-депутаток, до Сенату обрано 21,8 процентів жінок»…
Магдалена, яка нещодавно розлучилася з чоловіком та сама тепер виховує сина й доньку, різко негативно ставиться до законопроекту на захист чоловічих прав, який лобіює асоціація “SOS papa »: «Коли жінка не дозволяє чоловіку бачитися з дітьми, вона захищає нестійку дитячу психіку від чоловічого егоїзму, від накинутої чоловічим світом філософії, від наслідків сусіпльного стереотипу, згідно з яким Він має вирішувати, а Вона — погоджуватися… Чоловіки зациклюються на враженому самолюбстві, на проблемах свого іміджу, свого статусу, бо як же так? Від нього, такого розумного й успішного, пішла дружина… І діти часто – також елемент статусу. Їх ніхто не слухає: ні суд, ні тато”.
Чоловіки, звичайно ж, іншої думки. «Студентська революція 1968 року зняла соціальну відповідальність за невдале подружнє життя з жінки, але не з чоловіка, – вважає Пьєр-Ів Карніво, фаховий психолог, активіст руху “SOS papa». – На рівні соціальних ролей, французька жінка з відповідальної позиції матері пересунулася на довічну донечку. Хочу працюю — хочу сиджу вдома. Хочу укладаю шлюб — а хочу ні… І так по багатьох позиціях. Феміністки 70-х років вибороли право на рівні з чоловіками амбіції. Але від того не взяли на себе ту турботу — за сім”ю, майбутнє дітей, долю країни, – яка вважається сферою традиційної чоловічої відповідальності. Звідси — більшість проблем сучасних французьких родин».
«Позитивна дискримінація», – себто позиція французького закону про пропорцію рівного представництва чоловіків та жінок у виборчих органах влади — також має не тільки прихильниць, але й критиків. «На останніх парламентських виборах найбільше наблизилася до запропонованого законом паритету партія «Європа-Екологія-Зелені,» – зазначає політолог Магалі Сорес. – «Але виникали питання: жінка в списку — бо вона жінка, чи завдяки професійній компетенції? Чи не потерпають інтереси справи через формальні гендерні вимоги? Чи обираємо ми дійсно кращих, а не потураємо політичній моді?”
Прихильниці ще більшого розширення сфери жіночої свободи беруть собі за орієнтир північні європейські країни. Такі, як Швеція та Данія, де не потрібні спеціальні закони про однакову оплату за ту саму роботу чоловікам і жінкам, – не має відповідної несправедливої практики. У французів, іспанців, італійців все інакше. “Ми — латинська нація, – пояснює Магалі Сорес. – Традиційна французька родина довгий час була патерналістською, як заведено на Півдні. Фемінізм небезпідставно такий потужний саме в нашій країні. Тут є за що і з ким боротися».
Присутність радикального ісламу на французькій землі ситуації не спрощує. У консервативних мусульманських родинах дівчатам забороняють вчитися у вишах й самостійно заробляти на життя та силоміць видають заміж за родичів. Жінки не мають права вийти з дому без хустки, або й без паранджи. «Мені допомогла втекти від батька однокласниця, – розповідає двадцятирічна Фатіма. – Він хотів віддати мене за свого племінника з Марокко, якого я ніколи не бачила. Бо пообіцяв. Я ж мала інші плани: поїхати до Страсбурга та вивчитися на дипломованого перекладача з арабської. Писати скаргу до поліції на власного тата було жахливим випробуванням. Але то був єдиний шлях, щоб залишатися вільною».
Нині Фатіма успішно навчається в університеті та зустрічається з хлопцем, з яким планує розписатися “ не раніше як років через три”. Дівчина, яка виросла в багатодітній робітничій родині, уявляє себе в майбутньому мамою не більше трьох дітей. «Щоб мати час для кожної дитини”, – пояснює. Майбутня перекладачка не вважає себе феміністкою. «Але я вдячна тим жінкам, які боролися за право бути собою, – зауважує. – Вони проторували мені доріжку».
Ситуація у Фатіми та інших дівчат, які тікають з радикальних ісламських родин, далека від ідилічної. Більшості з них або заборонено, або небезпечно бачитися з родичами. Багатокультурність ставить перед західним суспільством численні виклики, на які поки що не виходить давати відповідь.
Між часом французи та француженки затято перерозподіляють території впливів. У родині та на праці, в суспільстві та в політиці. «Звичайна війна, де кожен з боєм вибиває собі трофеї», – жартує Пьєр-Ів Карніво. – «Що жінки нам захопили по виробництвах, ми собі компенсуємо в сімейних взаєминах».
Жінки, оскільки першими вдалися до бойових дій, мають переваги з “трофеями”. Один з останніх здобутків — «циркуляр Саркозі», ухвалений рівно рік тому. Йдеться про скасування звернення «мадемуазель» до незаміжніх жінок, що його практикувала з давніх-давен французька адміністрація. «Сімейний стан — приватна справа», – тішаться в асоціації “Менше слів”. – «Чому за чоловіка з офіційних документів ніколи не було зрозуміло, одружений він чи ні, а про жінку — завжди?»
Віднині несправедливість виправлено. На рівні символів. А на практиці — більшість державних установ далі пропонує до заповнення формуляри, де потрібно підкреслити, «мадам» ви чи «мадемуазель». «А що робити?» – виправдовується Марі, адміністратор мерії паризького передмістя Сен-Дені,- « Та й новий формат досі не встановлений..»
У чоловіків, з законопроектом на захист батькових прав, справи туманні. «Нині 1,3 млн чоловіків у Франції позбавлені можливості спілкуватися зі своїми дітьми», – каже Пьєр-Ів Карніво. – «Наш проект зареєстрований у жовтні минулого року. Але до розгляду в парламентській залі він ще не запланований». Психолог обіцяє збудувати «здорове постфеміністичне суспільство на уламках віджилих стереотипів». От тільки назви для нього ще не придумав.
