Голосування у французькому Сенаті щодо скасування санкцій проти Росії не має аніякісінького значення: рішення про штрафні заходи ухвалював Європейський Союз, і кількадесят французьких депутатів можуть хіба що висловити свою думку. Про це в інтерв’ю Тижню розповіла французький політолог Сесіль Весьє.
За її словами, причини того, чому не мобілізувалися прихильники санкцій, можуть бути які завгодно: бо вони знають, що це голосування не має наслідків; бо в них на цей день були інші плани; бо це не дуже приємно — карати якусь державу.
«Насправді голосування цікаве насамперед тим, що вкотре проливає світло на діяльність прокремлівського лобіста пана Маріані, якого обрали захищати інтереси, звичайно ж, не Кремля, а зарубіжних французів. Аналогічно волевиявлення, котре запланували в Сенаті (відбулося 8 червня – ред.), організоване передусім зусиллями його члена Іва Поццо ді Борґо. Він брав участь у поїздці на чолі з Маріані до Криму в липні 2015-го і працює в Бюро Франко-російського діалогу достатньо давно, як на те щоб захищати інтереси Кремля й намагатися залучати до цієї діяльності осіб із різних політичних кіл. Залишається хіба що здогадуватися про мотиви такої активності, коли Франція має безліч власних проблем, які потребують вирішення», — розповіла політолог.
Водночас Весьє не схильна недооцінювати наслідки діяльності ані Інституту демократії та співробітництва під керівництвом Наталії Нарочніцкої, який довгі роки причаровує на всі лади різні сегменти французької правиці та католиків-традиціоналістів, ані Ради з координації співвітчизників.
«Ця Рада, як і загалом Форум організацій російських співвітчизників у Франції, намагається згуртувати довкола посольства РФ тисячі французів російського походження й перетворити їх на вектор комунікації в інтересах Кремля. Усі три інституції доповнюють одна одну», — наголосила вона.
Довідка:
Сесіль Весьє. Фахівець із російських, радянських та пострадянських питань. Закінчила факультет російських студій у Національному інституті східних мов та цивілізацій (INALCO, Париж). У паризькому Інституті політичних досліджень захистила докторську дисертацію на тему дисидентства. Живе у французькій столиці, викладає в Університеті Ренна, де керує департаментом російських досліджень. Від 1989-го регулярно відвідує Росію. Автор книжок «Мережа Кремля у Франції», «За нашу і вашу свободу», «Сучасна Росія очима преси», «Інженери людських душ», «Фабрика нових людей за сталінською методикою», «Режисура революції», «Жінка в дисидентстві» та ін.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»