«Ризикуючи розсердити своїх українських друзів, мушу сказати, що Україну Європа не здавала ні в минулому, ні нині», – заявила Добантон.
За її словами, без втручання та європейського посередництва у 2004 році ніколи не відбувся б третій тур президентських виборів – єдиний подібний прецедент в історії Європи. «Під тиском Москви Віктор Янукович був би проголошений переможцем і народна революція могла б захлинутися в ріках крові», – пише Добантон.
Експерт відзначає, що пізніше в Україні сталося багато прикрого – і в суспільстві, і в політиці. «Чи варто в цьому звинувачувати Європу? Вона була уважною та швидко розчарувалася, як і українське суспільство, але й надалі відстежувала вибори за виборами, що вимальовувалися більш-менш як волевиявлення українського народу. Те, що на Заході називається ротацією еліт, відбулося, але ціною ув’язнення багатьох керівників із попереднього уряду. Електоральна альтернатива перетворилася на кримінальну, ставлячи під сумнів ціле майбутнє демократії в Україні», – зазначає Добантон.
За її словами, санкції призводять до ізоляції держави, що має подвійні наслідки: «Вона може спричинити фатальний компроміс з іншим, не Європейським союзом, який зветься Митним або Євразійським, – імперський сенс від цього не змінюється». «Але й учасники протистояння нині чітко визначилися. З одного боку, корумпована влада, яка не знає, куди рухається, з іншого – суспільство, що є її жертвою», – додає вона.
«У буревії санкцій українське суспільство дістає брутальні удари, на які не заслуговує, що лише зміцнюють його сумніви у власних силах. Звідси таке зрозуміле волання: нас здали та покинули! Між тим революції всіх кольорів та етносів довели: для суспільств немає іншого виходу, окрім як своїми силами позбутися пригноблення власними елітами. Важко це казати настільки відверто. Але між умовностями Realpolitic та співчутливими, але безсилими симпатіями іншого шляху немає», – резюмує французький політолог.
Більше про це читайте у статті «Україна – це десь у Європі… Проте де саме?» у № 43 Українського Тижня.