Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що потужна енергетика — найбільший козир французької безпекової політики. Саме АЕС гарантують країні можливість диверсифікації енергетичних джерел, а наявність ядерної зброї дає змогу Парижу претендувати на провідні ролі в політиці ЄС. Атомні станції перекривають 63 % річних потреб держави в електроенергії — це найвищий показник у світі. Саме завдяки атомній енергетиці Франція критично не узалежнилася від російського газу, а урядовці країни можуть відповідати Москві, яка лякає світ атомною бомбою: «Ми здатні зреагувати миттєво». Простими словами, це і є теорія стримування на практиці. До того ж порівняно до викопних джерел енергії (газ, нафта, вугілля) атом має низку переваг у боротьбі зі зміною клімату: він може виробляти доступну низьковуглецеву електроенергію, що не потребує великих виробничих площ, і використовує порівняно мало матеріалів на вироблену кіловат-годину.
Чи свідома громадська думка, наскільки вибір на користь атома був свого часу вдалим і далекоглядним? Далеко не завжди. Щоб усвідомити сповна, наскільки АЕС на випадок війни рятують від економічного колапсу, треба, напевне, хоч трохи пожити в Україні під обстрілами й в умовах регулярних відключень світла. Ціна безпеки визначається масштабом загроз. А що французи? На колективному рівні (за невеликим винятком) вони собі придумали, ніби Росія ніколи на них не нападе, бо навіть якщо уявити катастрофічний сценарій української поразки, Москва спочатку суне до Польщі, до країн Балтії, спробує захопити Молдову й Румунію, остаточно підкорити Грузію, а це все далеко й дуже надовго. Мовляв, до Франції росіянам не дотягтися.
Через те у французькому парламенті не вщухають суперечки довкола майбутнього атомної енергетики. Крайні ліві, звично мінімізуючи масштаби інформаційної війни, яка вже триває, наполягають на тому, що ядерна енергія ставатиме дедалі дорожчою, а відпрацьовані відходи не такі вже й небезпечні. Помірковані ліві й центристи наполягають на більших інвестиціях у відновлювану енергію (вітер, вода, сонце та біомаса). Нині вони становлять майже 28 % у структурі внутрішнього енергоринку Франції.
Французький економіст Ален Ґранжан нагадує, що ядерні реактори країни небездоганні. «Перші два з нових реакторів треба ввести в експлуатацію наприкінці 2030-х років», — пише він на шпальтах часопису Alternatives économiques. Учений також закликає помалу зменшувати сектор атомної енергії та збільшувати частку відновлюваної. На сьогодні на території країни розташовано 19 АЕС. В експлуатації — 57 енергоблоків різної потужності.
Існує ще один делікатний момент, пов’язаний з атомною енергетикою. Чому Росія прицільно руйнує українські конденсаційні й теплоцентралі (КЕС та ТЕЦ), але все ж не наважується висаджувати в повітря АЕС? Не в останню чергу тому, що РФ залишається активним і впливовим гравцем на світовому ринку виробництва ядерної енергії. Продаж реакторів становить питому частку російських державних прибутків, що дає змогу більш-менш тримати економіку й продовжувати війну проти України.
Російський «мирний атом» не потрапив під санкції, оскільки на європейській землі розташовано 18 реакторів російської розробки, а 20 % урану, що імпортується Європейським Союзом, походить з Росії. Тому, зокрема, французи й досі надсилають відпрацьовані ядерні відходи на переробку до РФ. Щоб вирватися з партнерства з «Росатомом», Франція впроваджує стратегію «замкнутого циклу», яка передбачає переробку відпрацьованого палива через вилучення всіх матеріалів, придатних для повторного використання. Мета потрійна: заощадити уранові ресурси, зменшити кількість радіоактивних відходів і знизити їхню токсичність. Але це лише проєкт, на який потрібні час і кошти. Великі кошти. Національна асамблея розглядає пропозицію щодо «посилення підтримки ядерних технологій четвертого покоління». Йдеться про те, щоб ставити до дії нові реактори, еквівалентні російським (та індійським), і «багаторазово переробляти» відпрацьоване паливо в себе вдома. Ця технологія дала б змогу повністю замкнути урановий цикл… якщо її підтримають.
Сьогодні французький відпрацьований уран (TRU) переробляється в Росії на заводі в Сіверську (колишній Томськ-7) у Сибіру. «Росатом» використовує його для повторного виробництва під назвою збагачений перероблений уран (ЗПУ), що потім повертають на французькі атомні електростанції. Нині держава не має достатніх потужностей та обладнання для повторного збагачення переробленого урану (TRU) без допомоги Росії. Енергетична незалежність? Так, відносна. Щоб досягти реальної довгострокової енергетичної незалежності, Франція мусить завершити той паливний цикл, на якому наполягають фізики-атомщики.
Голова Консультативної ради з питань енергетики Всесвітнього економічного форуму Фатіх Бірол також закликає збільшити ефективність атомної галузі, передає «Голос Америки». На його думку, нині зацікавленість у ядерній енергетиці у світі найбільша із часів нафтової кризи 1970-х років. Щоб зменшити залежність атомної енергетики світу від Росії, Бірол закликав міжнародну спільноту диверсифікувати канали поставок. «Майже 40 % світових потужностей збагачення урану наразі має Росія. Це велике домінування. І тому для нас дуже важливо це диверсифікувати», — заявив Бірол у публічному виступі тиждень тому. Він вважає, що Європа, США та Японія зможуть відвоювати в Китаю і Росії ринок завдяки активізації будівництва нових реакторів.
Чи вистачить європейцям, американцям і японцям мудрості та політичної волі, щоб об’єднати зусилля й витіснити Москву з Пекіном зі стратегічного ринку атомної енергії? Було б доречно. Інакше жити у світі, де правила диктують авторитарні режими, стане дуже незатишно.