Приваблива ідеологія, модерні виклики планетарного масштабу, актуальна проблематика на рівні щоденного життя — і, попри це, регулярна втрата підтримки як на рівні звичайного виборця, так і серед рядових активістів партії. У чому причина системного падіння популярності французьких зелених? «Боротьба людей у партії «Європа — Екологія — Зелені» виявилася важливішою за боротьбу ідей», — пояснює Катрін, яка довгі роки голосувала за зелених, але на наступних президентських виборах планує підтримати Алена Жуппе, якщо він вийде кандидатом від республіканців.
«Наші екологічні партії дуже схожі на кавун, — жартує Даніель, власник невеликого приватного підприємства. — Зовні вони такі ніби зелені-зелені, а всередині — геть червоні. Специфічно французький екологічний рух — повністю лівацький. Були, щоправда, спроби ліберала Жана-Луї Борлоо поставити до дії «екологію правого центру», але вони не вдалися. Насамперед тому, що французькі праві ще не готові узгодити екологічні пріоритети з реальними умовами економічної конкуренції і це змушує повсякчас здешевлювати виробництво. Отже, особисто я практикую персональну екологію побуту в себе вдома. За зелених, які насправді червоні, не голосую. Я не дальтонік і не згоден із тим, що червоний терор досі не засуджено і що культ гільйотини остаточно не вивітрився з голів крайніх лівих у Франції».
У перспективі близьких президентських, а затим і парламентських виборів зелені також організовують праймериз наприкінці жовтня. Шансів у представників партії «Європа — Екологія — Зелені» (ЄЕЗ) вивести свого кандидата у другий тур фактично немає. Отже, попередні перегони буде використано швидше як обкатку до парламентських. Не секрет, що яскравих лідерів зелені не мають. Відтоді як харизматичний Даніель Кон-Бендіт повернувся до Німеччини й долучився до групи підтримки Анґели Меркель, ЄЕЗ зовсім збідніли на впізнавані обличчя.
Читайте також: Остап Семерак: «Коли йдеться про навколишнє середовище, дерегуляція шкідлива»
Урешті, бодай якийсь відчутний вплив «Європа — Екологія — Зелені» мають лише в Парижі. У французькій столиці вони входять до коаліції в мерії разом із соціалістами. Саме зелені наполягли на відновленні трамвайних ліній та додатковому розвитку громадського транспорту. Саме вони системно запроваджують вихідні без авто, які неймовірно дратують власників машин, бо на окружній виникають неймовірні затори. Коли Франсуа Олланд прийшов до влади, він запросив ЄЕЗ до правлячої коаліції в уряді. Політичної угоди надовго не вистачило. Через конфліктний характер тодішнього лідера партії Сесіль Дюфло зелені зі скандалом гримнули дверима. Їхня фракція в Національній асамблеї також розпалася. Скандал із віце-спікером від екологів Дені Бопеном, якого звинуватили в сексуальних домаганнях до жінок-депутаток та адміністративних працівниць Асамблеї, зовсім не покращив колективного іміджу партії.
Перспективи? Праймериз, заплановані на останній тиждень жовтня, хіба що привернуть додаткову увагу до колишнього міністра з питань житла Сесіль Дюфло. Вона має очевидні президентські та всілякі інші амбіції, але не похвалиться великою популярністю. Що ж до двох інших кандидаток та кандидата від екологічної партії, то звичайний француз, котрий не особливо цікавиться політикою, ніколи не вгадає із третьої спроби їхні прізвища.
«Проблема зелених — брак яскравих лідерів, здатних переконливо просувати проголошені цінності, — вважає Дені, держчиновник на пенсії. — Агресивні, по-кар’єристськи настроєні посередності, жадібні до влади, або геть непомітні істоти без смаку й кольору… Люди інтуїтивно відчувають до таких недовіру. Дріб’язкова конфліктність, яка повсякчас виринає назовні, відштовхує. Так, у суспільстві склався попит на адекватного лідера з екологічними переконаннями та ґрунтовними економічними знаннями, без якого екологічна думка перетворюється на утопію. Але поки що наш політичний клас не здатен задовольнити цей соціальний запит».
Готуючись до президентських, а відразу потому й парламентських виборів, французькі зелені розробили концепт політичного проекту, який пропонують країні. У ньому — державні субсидії підприємствам, які переходять на енергоощадне та екологічно чисте виробництво, поступова відмова від атомної енергетики, легалізація нелегалів, які нині мешкають у Франції, право участі у виборах для іноземців, що постійно живуть у країні, базовий загальний прибуток для всіх, декриміналізація споживання конопель… Загальний підхід до економічних та суспільних проблем, як бачимо, характерний для лівих і навіть крайніх лівих політиків. Конкретних пропозицій щодо механізмів, які дали б країні змогу перейти на принципово іншу культуру споживання, немає. Хоча саме із цих нових індивідуальних економічних свідомостей мала б скластися в ідеалі мозаїка майбутньої колективної екологічної виробничої практики.
Читайте також: Відновлювана енергетика. Точки зростання
Про те, що Париж звик на державному рівні розуміти екологію насамперед як частину лівого політичного спектра, свідчить також факт, що міністром у справах довкілля, енергетики та морських ресурсів призначено не фахівця відповідного профілю, а професійного політика Сеґолен Руаяль, колишню подругу Франсуа Олланда й матір спільних із ним чотирьох дітей. Не можна сказати, що вона здивувала країну серйозними нововведеннями. Швидше навпаки: обіцяне сприяння виробництву відновлюваної енергії видається дуже скромним, щоб не сказати непомітним, гострі проблеми довкілля вирішуються бюджетним коштом, а не заохоченням систем безвідходного виробництва, екологічні стратегії так і не стали предметом широкого суспільного обговорення, як обіцяла Руаяль, коли очолила міністерство…
«Французькі зелені схожі на революціонерів із гравюр XVIII cтоліття із квіткою в рушниці, — каже Матільда, яка припинила своє членство у ЄЕЗ. — Ці люди відірвані й від реальності, й від власної потенційної електоральної бази, до якої зовсім не дослухаються. Я переконалася, що для більшості очільників партії екологія — це майже технологія комунікації. Я не скажу, що всі поспіль є маніпуляторами та імітаторами. Швидше навпаки: в бюро партії чимало наївних мрійників із недостатньою компетенцією, здатних продукувати моделі тільки спрощених рішень. До німецьких екологів французьким колегам — як до сонця пішки».
Окремою проблемою для зелених Франції є структура енергозабезпечення. Енергетична безпека країни побудована на активному використанні атомної енергії. Це допомагає Парижу не залежати настільки від російського газу, як, скажімо, Варшава чи Прага. Утім, німецький приклад поступової відмови від мирного атома теж досить суперечливий. Перемога екологів була використана лобістами з оточення колишнього канцлера Ґергарда Шредера, щоб запустити спільно з Москвою спочатку «Північний потік-1», а згодом і «Північний потік-2». Інша альтернатива як природному газу, так і атомній енергії — сланцевий газ — викликає в зелених усієї Європи переважно різке несприйняття. Надто екологічно брудним поки що є видобуток цього викопного палива. Сонячна, вітряна енергія, інші ресурси? Дослідження здійснюються, технології помалу впроваджують, але до масового застосування ще далеко.
Читайте також: В Україну заборонено ввозити автомобілі, яким більше п'яти років
«Наші зелені використовують екологію більше як складову політичної риторики, замість того щоб самим ставитися до неї як до філософії життя, а відтак навчати інших, — вважає Ніколя, шкільний вчитель. — Екологія стає частиною буття, коли її підживлюють відповідно організована економіка та культура побуту».
Зелений світогляд і зелена політика… Поки що це дві паралельні реальності, які невідомо коли зможуть перетнутись. Модний словесний декор не приховає за собою очевидну екзистенційну кризу, що її переживає весь екологічний рух Франції. Екологи не тільки ніколи не опинялися по-справжньому при владі. Політики, які використовують у програмі й назві екологічні терміни, ще ніколи не були настільки далекі від перспективи масової популярності.