Цього разу соціологи не помилилися: за результатами другого туру парламентських виборів пропрезидентський блок «Разом» (партії «Вперед, Республіко!», MoDem, Горизонт та Діяти) здобув у новій Національній Асамблеї лише 245 місць. «Це — найменша більшість П’ятої республіки (себто від 1958 року)!» — написав щоденний часопис Le Monde. Внтурішня політика держави потрапляє до зони високої турбулентності, бо для абсолютної більшості, щоб впевнено втілювати політичні рішення уряду, потрібно 289 голосів. Й проблема навіть не в тому, що команді Макрона для кожного голосування бракуватиме 44 голоси. Критичність моменту полягає в тому, що пропрезидентській фракції, котра контролює 38,48% спектру Асамблеї, нема з ким укласти коаліцію. Ані крайні праві, ані крайні ліві не бажають співпраці з президентом, частина республіканців — також. 48 депутатів, котрі зайшли як неафільйовані, теоретично, могли б стати в пригоді, та складність в тому, що більше половини з них обралися на жорстких антимакронівських гаслах.
«Емманюель Макрон є жертвою власної легковажності, — вважає популярна французька інтернет-газета Slate.fr. — Він мав усе, але ненавмисне зіпсував і власні вибори, й переобрання своєї більшості. Макрон знищив протистояння правих та лівих, на якому трималася П’ята республіка, і в такий спосіб поламав власну іграшку». Засадничий для нинішньої політичної моделі Франції розподіл на правих та лівих зруйнувався 5 років тому, коли Макрон, тоді ще кандидат, проголосив себе «ні правим, ні лівим». «Безлад помстився тому, хто його створив», — робить висновок часопис Slate.fr.
Читайте також: «Позвони мне, позвони». Чи правда, що Макрон і Шольц – найчастіші співрозмовники Путіна серед іноземних лідерів
«Макрон обуржуївся, — каже в розмові з Тижнем 25-річний парижанин Жан-Батіст. — Його опоненти тільки й бігали по телеефірах, коли президент блистав своєю відсутністю. Його зовнішня політика? Це мало кого переконало. Ті, хто симпатизують Україні, кажуть, що він замало робить та зачасто дзвонить Путіну. Ті, хто боїться атомних вибухів, навпаки, незадоволені, що він щедро запросив українських біженців та витрачає на них гроші. Імідж «під Зеленського», оті всі флісові кофти та неголена щетина йому не допомогли. Треба було їздити по містах та селах, тиснути людям руки, нахвалювати їхній унікальний сир та неповторне вино… Може й уник би катастрофи».
Чимало експертів вважають, що найбільша причина поразки Макрона — цілковите нехтування виборчою кампанією. «Замість винахідливого, бойового, рішучого та оптимістичного кандидата розливу 2017 року перед виборцем постав нудний завсідник приміщення, готовий заповнити формуляр, щоб продовжити оренду,» — пише Slate.fr.
«У Єлисейському палаці чомусь вирішили, що парламентські вибори відбуваються лише для того, щоб надати президенту необхідну більшість, — пише Le Figaro. — Висновків з результатів недавніх президентських виборів не було зроблено жодних. Відтак, маємо історичний результат для крайніх правих: 89 місць, або 17,21%. Втім, було б несправедливо звинувачувати в успіху Національного об’єднання лише Макрона. Ця сила невпинно просувалася вперед та вгору впродовж 30 років. Як і попередники, він не зумів їх зупинити».
Читайте також: Фактор втраченої стабільності
Що означає для президентської політсили втрата абсолютної більшості? Насамперед — необхідність домовлятися, домовлятися та ще раз домовлятися з опонентами. За 5 років комфортабельного правління такої звички не напрацьовано. Також доведеться погодитись, що частина реформ не пройде зовсім: поміркованість остаточно вийшла з моди, натомість дві крайні сегменти політичного спектру активно наповнюються прихильниками. Часопис Le Figaro скептично визначив новий парламент «мертвонародженим», прогнозуючи затяжні та безплідні дебати про все на світі. «Франція стає некерованою країною, — зазначив в інтерв’ю Le Figaro політолог Жером Сент-Марі. — Держава опинилась на порозі масштабної політичної кризи. Парламентську більшість не виходить сформувати, бо зламалися відразу обидві вісі: розподіл на лівих та правих і протистояння еліт та «простого люду.» Йдеться не про розпорошення голосів, яке можна було б легко підрихтувати програмними формулами, а про нові сталі електоральні групи, що консолідуються на протилежних та багато в чому непримиренних засадах».
Чого чекати найближчим часом? Окрім важких переговорів з формування провладної коаліції, — певні зміни в уряді. За неписаним правилом французької внутрішньої політики, міністри та інші високі керівники, які програли вибори, мають піти. Мова про Крістофа Кастанера, екс-керівника МВС та колишнього лідера президентської фракції у Національній Асамблеї, Рішара Феррана — голови Національних зборів попереднього скликання, міністерки охорони здоров’я Бріжит Бургіньйон, міністерки екології Амелі де Моншален… Прем’єр-міністр Елізабет Борн перемогла, нехай з мінімальним відривом, у Кальвадосі та, швидше за все, залишиться при владі. Але уряд їй доведеться перекомпонувати.
Читайте також: Новий французький уряд. Чого чекати Україні?
Нинішні парламентські перегони відзначилися також рекордною неявкою: 53,86%. Криза репрезентативності міцніє, розрив між народними обранцями та виборцями постійно збільшується. Часопис Le Monde прогнозує можливий розпуск асамблеї приблизно через рік, бо механізми роботи нового парламенту зовсім не промальовуються. А поки що новообрані депутати збираються в Бурбонському палаці. Мусять знайти ситуативну більшість, щоб обрати голову Національних зборів. Це також буде квест з розряду важких.