За словами міністра оборони Франції Жана-Іва Ле Дріана, країна витратила за рік €171 млн на застосування армійських підрозділів на території материкової Франції. Нові виклики постали після розстрілу журналістів у тижневику Charlie Hebdo в січні 2015-го. «Не те щоб до цього терористичної загрози не існувало, — зазначив у розмові з Тижнем П’єр, офіцер французької армії, — але не було такого соціального запиту на безпеку. Колективно французи досить безтурботні. Якби не теракти спочатку в січні, а потім у листопаді минулого року, вони не стерпіли б стільки озброєних військових на вулицях».
З екрана телевізора над стійкою в маленькій кав’ярні транслюється репортаж із Кот-д’Івуару, де внаслідок теракту нещодавно загинуло четверо французів. Пляж, море, пальми й такі недоречні в цьому ідилічному пейзажі трупи, накриті білими простирадлами… Відповідальність за розстріл звичайних цивільних пляжників взяла на себе «Аль-Каїда». «Це було жахливо, — не стримує сліз вдова одного із загиблих. — Вони вистрілили йому просто в голову. Найкращий друг мого чоловіка також помер на місці»… Жінка опановує себе й несподівано твердим голосом промовляє: «Ці теракти зовсім не випадковість. Кот-д’Івуар — заможна країна, союзниця Франції».
Читайте також: Французькі друзі Путіна
У кав’ярні тільки й розмов про те, що зовсім небезпечних місць на Землі не лишилося ніде, навіть на загублених в океані островах. «Потрібна тверда рука! — переконаний колега П’єра, теж кадровий військовий. — Ідилічна «держава загального добробуту», улюблений національний міф французів, у нинішніх політичних умовах недосяжна. Цілі квартали великих міст перетворилися на позаправові зони, і це в державі, що входить до десятки економічно найпотужніших країн світу. Треба не просто збільшити кількість поліцейських і спецслужбовців. Необхідно відновити спеціальні підрозділи внутрішньої безпеки, створити відповідні структури з нагляду за радикальними ісламістами в тюрмах… Держава зобов’язана не забирати в багатих, щоб віддавати бідним, на чому вона в нас переважно зосереджена, а насамперед гарантувати безпеку своїм громадянам. Безпека — найперша гарантія свободи, як любить казати наш прем’єр-міністр Мануель Вальс».
Повз кафе крокують озброєні автоматами солдати. У небагатому кварталі, де більшість мешканців — недавні іммігранти з країн третього світу, це нововведення з’явилося разом із надзвичайним станом. «Я щасливий, що вони тут, — щиро всміхається власник кав’ярні. — Ніколи не думав, що радітиму людині зі зброєю, але, повірте, за 40 років, що тримаю цей заклад, я різне бачив. І розборки наркодилерів, ні від кого не ховаючись, серед білого дня, і пограбування на очах у купи народу… Франція нині зовсім не та, що була в роки моєї молодості. Ота похмура атмосфера фільмів Трюффо, що видавалася химерною, дивною в 1960-ті, тепер щоденна реальність нашого життя. Він був геніальним провидцем, цей Франсуа Трюффо»…
П’єр із колегою сперечаються про нові виміри цивілізаційних викликів. «Насамперед наша небезпека мілітаризована, — каже. — Проте ще важливіше прийняти той факт, що вона існує для французів як у самій країні, так і за її межами. Час припинити бавитися в антиамериканізм та активніше вимагати реформи НАТО. Треба добиватися розбудови європейського крила Альянсу, поставити до дії власні європейські сили швидкого реагування…» Його товариш не з усім погоджується. «Розумієш, — каже він, — Америка сьогодні майже не цікавиться Європою. Цей партнер був ефективним давніше. Зараз треба розраховувати на себе, як учив де Голль. Будувати сильну державу. Навести лад. Викинути за межі Франції радикальних імамів…»
Читайте також: Олланд планує позбавляти громадянства за терроризм
Виразником і концептологом модерного французького проекту сильної держави є мер Бордо, колишній прем’єр-міністр та можливий кандидат у президенти від партії «Республіканці» Ален Жуппе. Його книжка з відповідною назвою «За сильну державу» вийшла півроку тому. За символічним збігом обставин він віддав до друкарні вичитаний рукопис вранці 13 листопада. Ввечері того самого дня сталися теракти в Парижі у театрі «Батаклан», поблизу «Стад де Франс» і в кількох недорогих ресторанах неподалік площі Республіки.
У книжці Жуппе надає слово суддям, поліцейським, спецслужбовцям, які є авторами розділів про тероризм, безпеку, імміграцію, судочинство, релігію… З-поміж іншого мер Бордо пропонує створити додаткових 10 тис. нових місць у в’язницях, ускладнити реалізацію права на об’єднання родин для іноземців, але водночас спростити процедуру надання політичного притулку. «Тюрми переповнені, але ж це не привід нікого не засуджувати, бо ніде розмістити злочинців, — заявив Жуппе в одному з телевізійних інтерв’ю. — Страусина політика лише поглиблює проблеми. Треба, навпаки, безжально викорінювати лихо скрізь, де воно вгніздилося».
Сильна держава, за Аленом Жуппе, — це ефективне судочинство, дієва поліція, чітка імміграційна політика, модерна національна армія, вправні регулятивні державні функції… Трохи більше суверенітету, трохи менше Брюсселя. Але загалом активне членство в НАТО, ЄС, інших міжнародних інституціях із чітким озвучуванням французької позиції. «Нині держави забагато там, де її не треба, наприклад в економіці, й замало там, де вона мусить бути присутня», — часто каже журналістам Жуппе.
Чи багато в мера Бордо прихильників? Достатньо, до того ж він рухається по висхідній електоральних симпатій. За результатами соціологічного опитування IFOP Fiducial на замовлення Сенату та фундації «Конкорд», Ален Жуппе має «стабільний і позитивний» імідж. 63% опитаних вважають його сміливим, 62% — авторитетним, 57% — динамічним, 52% — надійним. 64% французів вважають, що саме в цього кандидата від правих, якщо він буде підтриманий на праймериз республіканців, найбільше шансів перемогти на президентських виборах, які мають відбутися наступного року.
У проекції на Україну це зовсім непогана перспектива, оскільки Жуппе свого часу публічно засудив анексію Криму й виступив проти поставки Mistral до Росії. Перешкодою для його кандидатства є аналогічні амбіції Ніколя Саркозі. Колишній президент тільки й мріє повернутися до Єлисейського палацу. Проте його політичний проект дещо інший. Змагаючись із Марін Ле Пен за радикальний правий і консервативний електорат, Саркозі, як і очільниця «Національного фронту», також використовує термін «сильна держава». Але обоє відверто просувають відновлення активного партнерства з Москвою, а Марін Ле Пен ще й виступає за вихід із єврозони, ЄС і НАТО.
Читайте також: Пер Ноель для дорослих
Є у Франції й активні опоненти концепту сильної держави, які переконані, що від сильної до поліцейської держави один крок. Зокрема, ця категорія громадян активно виступає проти надзвичайного стану, що запроваджений у країні від листопадових терактів. Йдеться передовсім про крайніх лівих, насамперед із «Лівого фронту», та про частину екологів. Минулої суботи вони навіть провели протестну акцію, що планувалася як загальнонаціональна. Демонстрація великого успіху не мала. Найбільше вона зібрала людей у Парижі — до тисячі осіб, за даними поліції. Учасники протесту казали про «свободовбивчі процедури», що нібито виникли разом із надзвичайним станом. «Це чиста демагогія, — вважає П’єр, який брав участь у миротворчому французькому контингенті в Афганістані, Малі та Чаді. — Я бачив держави, де свобода — примарна категорія. Насправді надзвичайний стан лише дає змогу посадити під домашній арешт тих, хто своєю поведінкою викликає очевидні підозри. Це не аж так жорстоко й узагалі не стосується тих, хто до терористичних угруповань не має стосунку».
Чи справедливо буде зробити висновок, що Франція у своїх суспільних симпатіях поступово дрейфує від обожнення держави загального добробуту до перспективи сильної держави? І так, і ні. З одного боку, травматизм від терактів мине не швидко. Це зрозуміло хоча б із того, наскільки французи проектують на себе події в Кот-д’Івуарі, як нервово озираються на кожний незрозуміло чим заповнений пакет без господаря, як підозріло придивляються до зграйок молодих чоловіків виразно східної зовнішності. А з другого боку, ті самі французи надзвичайно тримаються за свою систему соціального захисту. Це також гарантований спокій, але іншого ґатунку. «Так, у Франції значно вищі, ніж у Німеччині, соціальні витрати, податки та бюджетний дефіцит, — охоче визнають усі, з ким заходить розмова на відповідні теми. — Але ж у нас не страшно захворіти й не так трагічно втратити роботу».
Людська натура суперечлива, тож станом на сьогодні не можна спрогнозувати не лише результати президентських виборів у Франції, а й навіть результати праймериз у соціалістів та республіканців. Напевне, найчесніше було б визнати, що відчуття колективної тривоги крапля за краплею робить свою справу. «Фірмова» французька безжурність дедалі більше стає згадкою про фільми за участю молодої Бріжитт Бардо. Нині поширені інші настрої: поступове усвідомлення спільного човна, у якому опинилися не тільки жителі Західної Європи. Куди цей човен попливе, поки що незрозуміло. Та зрозуміло одне: потреба в перезавантаженні організації державного життя назріла.