“Три десятки заарештованих та приблизно така ж кількість на волі, десь між Європою та Сирією”, – сухо підсумував прем’єр-міністр Манюель Вальс в офіційній жалобній промові. “Розслідування просунулося, але не досягло цілі”, – узагальнив міністр внутрішніх справ Бертран Деланое. “Це означає, що вони обов’язково, неминуче повернуться, – замислено прокоментував французький колега. – Таких можна зупинити хіба кулею”.
Офіційні особи перелічують країни, де, за висновками слідства, угніздилися терористичні осередки з вибухівкою, зброєю та іншою логістикою: Німеччина, Нідерданди, Велика Британія, Бельгія, Угорщина, Австрія… Ці схованки ще належить знати та знешкодити. “Терористи потрапляють на територію ЄС, маскуючись під біженців, з фальшивими сирійськими паспортами”, – написав часопис “Le Monde ». Ясно, що далеко не всі біженці — терористи. Але усвідомлення того, що гуманітарна катастрофа використовується, аби нашпигувати Європу паталогічними вбивцями, – це та сама нова реальність, з якою парижани живуть рік, від перших розстрілів у театрі “Батаклан” та вибухів у двох кроках від стадіону “Стад де Франс”.
“Ми змушені будемо продовжити термін надзвичайного стану аж до президентських виборів”, – попередив прем”єр-міністр Франції. Логічно, бо коли мети не досягнуто, зупинятися на півдорозі не випадає. Проте надзвичайний стан — на те й надзвичайний, що не може, за визначенням, тривати не один рік. Як і антитеррористична операція, до речі. Але керманичі, як у Парижі, так і в Києві, досі не знайшли точніших формулювань. Називати війну війною? Хіба гібридною, з таким самим гібридним політичним супроводом.
Читайте також: Свобода для терористів?
Французькі слідчі підрахували, що на організацію паризьких терактів у листопаді минулого року терористам знадобилося всього лише 82 тисячі євро. Зброя, квитки, аренда автівок, інші витрати… Навіть не вартість однокімнатної в центральному кварталі Парижа. Наслідок терактів – 129 загиблих та 350 поранених, сотні зламаних доль та зруйнованих родин. Фанатизм, в грошовому еквіваленті, зовсім небагато коштує.
Під “Батакланом” та на площі “Республіки” – океан квітів, море ліхтариків, листівок, свічок, прапорців різних країн, гори зворушливих плюшевих іграшок… Спільна рана парижанам не просто не відболіла — пече. Якщо рік тому багато хто, під впливом шоку, сам себе підбадьорював словами: “Ви не доможетеся моєї ненависті”, “Францію не застрашити”, “Ми тільки стали сильнішими”, нині героїчні мотиватори не в моді. Замість них — кілометри запитань без відповідей, найважливіше з яких: як нам знешкодити ворога?
Слідство стверджує, що організатор торішніх паризьких терактів, – 32-річний бельгійський громадянин Усама Атар. Він переховується “можливо в Іраку, а може й у Сирії”, – пише Le Monde. Відверта невизначеність кратно помножує тривогу, якої й без цього не бракує в повітрі засмученого кривавими спогадами міста. Хто має відповісти за оцю пронизливу, крижану беззахисність, яка робить людей необачиними та політично непослідовними, щоб не сказати — штовхає в обійми маніпуляторки та популістки Марін Ле Пен? Неефективні силові структури, зациклений на собі політичний клас, мейнстримівська світоглядна система, що не передбачає адекватних небезпекам запобіжників?
Читайте також: Убивство священика у Франції: черговий теракт з перспективою релігійних війн
“Вони повернуться, – приречено шепоче літня дама, покладаючи свою скромненьку хризантему на пагорб з живих квітів під “Батокланом”. – Подивіться довкола, все змінюється лише на гірше, так швидко… У світі сформувався попит на Зло.” Апокаліпсичні настрої в натовпі — не виняток. Навіть діти сумно цитують з підручників статистку збільшення населення Землі: “Нас забагато і стає все більше”…
“Коли нема перемоги, ти відчуваєш поразку, якими б правильними словами не намагався себе втішити, – вважає Бертран, викладач філософії в одному з паризьких ліцеїв. – Мабуть, настав час капітального перезавантаження, якоїсь Шостої республіки, бо наша П’ята себе безнадійно вичерпала, якщо безсильна проти варварства та не здатна протистояти загальному моральному регресу.”
Над площею Республіки зависла зграйка різнокольорових повітряних кульок. Її щойно випустили діти. За намовлянням вчительки вони вклали до кожної кульки найважливіше для себе слово або вислів. “Я написала “Смерть всім ідіотам”, – голосно шепоче на вухо подрузі дівчисько з кумедними хвостиками. – Ще трохи — й буде нам щастя”.
Ніжний вік рятувальниці людства дозволяє не знати, що оператори терористичних мереж – зовсім не ідіоти. Та й містика, так само, як сучасна політика, ніде не довела своєї ефективності.