Лідерка французьких правих радикалів Марін Ле Пен заявила про намір вкотре балотуватися на посаду президента Франції. Лідери поміркованих правих та лівих мають лише дев’ять місяців на те, щоб висунути сильного кандидата, здатного згуртувати опонентів Ле Пен.
Зрозуміти логіку Марін Ле Пен не складно: у неї ніколи не було стільки шансів бути обраною. Попри вирок, який 7 липня ухвалив Апеляційний суд Парижа, розгляд касаційної скарги може залишити Марін Ле Пен достатньо часу, щоб перемогти на президентських виборах і, здобувши президентську недоторканність, уникнути виконання покарання. Допоки Касаційний суд не винесе свого вердикту, вирок (а це – рік домашнього арешту та електронний браслет) не є остаточним.
Сказати, що французькі суди працюють повільно, перебільшенням не буде. Сподіваючись на неспішність Феміди та її достатню незалежність від політичних впливів, Ле Пен поринула в передвиборчі мандри. Щоправда, перший візит до департаменту Сарт наступного ж дня після вироку суду, успішним не став. Часопис Le Parisien повідомляє, що люди вийшли назустріч кандидатці у президенти з каструлями на голові, зчинивши неймовірний грюкіт.
Каструля мовою французьких політичних символів означає звинувачення в корупції. Власне, Ле Пен і засудили за нецільові витрати часів депутатства в Європарламенті. Протестувальники гучно скандували: «Віддай гроші!», «Поверни вкрадені 4 мільйони!», «Марін – за ґрати!». Новоспеченій кандидатці з групою підтримки довелося «дещо скоротити» перебування в містечку Флеш.
Попри те, що підтримка партії Національне об’єднання повільно, але невпинно зростає, подібні імпровізовані спектаклі можуть стати традицією. Згідно з останніми опитуваннями, в першому турі президентських виборів у квітні 2027 року за цю політсилу готові проголосувати 42 % французів. Але й антирейтинг крайніх правих також потужний. Кандидат, якому вдасться вийти до другого туру, зможе об’єднати навкола себе не тільки власних прихильників, але також – затятих опонентів Ле Пен. Хто саме здатний вийти в другий тур, поки що зрозуміти важко. Туманність мусить розсіятися ближче до середини вересня, коли французькі політсили повернуться до активного політичного життя.
Станом на нині сумніватись не доводиться у трьох моментах.
- Перший – той, що Емманюель Макрон неминуче йде, бо добуває другий президентський термін.
- Друга очевидність полягає в тому, що він не підготував собі заміну, – політика, який продовжив би його зовнішньополітичну лінію. Два колишні прем’єр-міністри – Едуар Філіп і Габріель Атталь – потенційно можуть балотуватися в президенти. Водночас жодного з них не можна вважати наступником Емманюеля Макрона. Попри загалом близьке бачення розвитку країни, обидва залишили посаду після конфліктів із президентом і відтоді свідомо тримають із ним політичну дистанцію.
- Третій момент, що не викликає жодних сумнівів, – участь у президентських перегонах лідера крайніх лівих Жана-Люка Меланшона. Він мріє стати президентом з 2012 року і щиро вірить, що цього разу його, нарешті, оберуть. Загальна підтримка його партії «Нескорена Франція» стабільно висока – тримається на рівні близько 22 %. Для виходу до другого туру йому було б достатньо близько 20 % голосів, тож теоретично такий шанс існує. Далі міг би спрацювати «ефект відрази», який регулярно гуртує дуже різних за симпатіями французів проти Ле Пен.
Як крайня права кандидатка, так і крайній лівий лідер були б великою небезпекою для збереження нинішнього політичного курсу Франції на підтримку України. Нехай, починаючи від лютого 2022 року, і Ле Пен, і Меланшон суттєво підкорегували офіційний дискурс. Час від часу вони навіть висловлюють слова підтримки «героїчному українському народові». Та обидвоє критикують збройну підтримку Києва, декларують євроскептичні гасла та закликають до тих переговорів з Москвою, які насправді були б капітуляцією. Для України, як і для самої Франції, значно краще було б, якби жоден із них не вийшов до другого туру. Однак для цього центристи, помірковані праві, помірковані ліві та «зелені» – увесь умовний проєвропейський табір – мають домовитися про висунення єдиного сильного кандидата. Станом на зараз про таку єдність, на жаль, можна хіба що мріяти.
Імовірно, спільним кандидатом проєвропейських сил міг би стати Рафаель Глюксманн –відверто прихильний до України політик, який був під час Майдану в Києві. Міг би… але чи стане?
Читайте також: Наша слабка оборона потребує бустера в стилі Макрона
Чи є шанс, що на хвилі запиту на «нові обличчя» несподівано вирине новий кандидат? Цілком можливо. Дехто вже робить тихі спроби заявити про себе. Це, наприклад, банкір Матьє Пегас, або Едуар Леклер – власник великої мережі супермаркетів. Люди ці поки що намагаються розвідати ситуацію, промацують настрої електорату за допомогою чуток.
Якщо до осені ситуація не зміниться, а голоси прихильників курсу Макрона щодо України розпорошаться між кількома кандидатами, президенткою Франції може стати Марін Ле Пен. Чи стане такий досвід для французів протверезінням, покаже лише час. Але в тому, що він був би небезпечним не лише для Франції, сумнівів немає.
