Цими днями вода в Сені піднялася за 6 метрів, геть затопивши чепурні паризькі набережні та паралізувавши роботу знаменитих на цілий світ корабликів. Але якщо паводок починає помалу відступати, інші, вже не природні, а політичні катаклізми, ускладнюють життя французької столиці, де за кілька днів розпочнеться футбольний чемпіонат Євро-2016.
Страйки на заперечення нового закону про працю тривають не перший тиждень. І якщо сам законопроект, як і більшість подібних документів, має свої недосконалості, реакцію на нього комуністичних профспілок CGT багато хто вважає перебільшеною. “Комуністична ілюзія не хоче вмирати тихо, – прокоментував знайомий політичний журналіст. – Прекраснодушні слова, що їх декларують страйкарі, – на захист “роботи для всіх”, “постійних контрактів” тощо, – лунають щедро. Але ж в умовах світової економічної конкуренції ці гасла нездійсненні! CGT, впливова передовсім у системі громадського транспорту, використовує свій ресурс суспільної шкоди з впертістю егоцентричної дитини, яка нікого, крім себе, не бажає чути та бачити”.
Читайте також: Друзі, з якими ворогів не треба
Корпоративний егоїзм підштовхує крайні ліві профспілки не просто не зважати на таку колективну цінність як репутація країни, що організує в себе міжнародне спортивне свято. З точністю до навпаки — чемпіонат, на лихо закордонним вболівальникам, надихає певні верстви працівників державного сектору до дій, що дуже схожі на банальний шантаж у слущну хвилину. Якими б високими словами про “захист робочих місць” не прикривалися організатори.
От до прикладу: об’єднання профспілок авіаційної кампанії Air France проголосило страйк пілотів, що має розпочатися якраз у перші дні Євро-2016. Це означає, що багато в кого можуть пропасти куплені на матчі квитки, проплачені заздалегідь готелі… Знаючи з минулих років, з подібних протестних акцій, що мільйонні збитки на день ніколи не зупиняли працівників цього підприємства, французький уряд занервував. За даними паризького кореспондента “Укрінформу”, французькі пілоти заробляють не так і зле: з преміями та іншими нарахуваннями, близько 30 nbc євро на місяць. Чому страйкують? Бо не хочуть працювати більше за ті самі гроші.
Схоже, з міркувань державного іміджу, прем’єру Манюелю Вальсу доведеться вкотре поступитися економічними інтересами країни. “Агресивна меншість хапає за горло безпорадну більшість”, – констатують французи та розводять руками: така вона, місцева демократія. Не ідеальна, але що вдієш…
Читайте також: Резерв тактичного союзництва
Рекордна повінь обіцяє суттєві матеріальні збитки. В перші дні червня, а відтак — і туристичного сезону — закрито Лувр та музей д’Орсе, ушкоджено чимало автошляхів та залізничних колій. Від паводку загинули чотири особи, 24 дістали поранення. Евакуйовані цілі селища, понад 17 тисяч будинків знеструмлено. Безперечно, йдеться переважно про провінцію. Але повідомлення про наслідки стихійного лиха створюють все, що завгодно, крім атмосфери гостинності.
Проте природні катаклізми виглядають лише видовищним додатком до цілого букету політичних та економічних проблем, з якими не може собі дати ради Франція. Вуличні бійки крайніх лівих радикалів з поліцією стали буденністю. Розбиті шибки крамниць, озброєні залізними палицями молодики, спалені поліцейські автомобілі… В якийсь момент преса втомилася про них розповідати, хоча нічні протистояння спалахують регулярно. Повітря просякнуто конфліктністю ще й тому, що тим, хто хоче змін, геть не вдається домовитись із тими, хто все робить, щоб нічого не змінювати.
Читайте також: Календарна технологія. Як активізуються проросійські сили в Парижі
Небезпека терористичних актів, про яку попереджають своїх громадян американські та інші зарубіжні медіа, підсилює почуття тривоги та невпевненості, з яким ступає на французьку землю іноземний турист та вболівальник футбольного чемпіонату. “Фірмова” французька безжурність стає легендою, реальність привчає до обережності та усвідомлення крихкості людського життя.
Париж знервований, застрашений, по вуха залитий водою. Затори на дорогах виснажують найвитриваліші водійські душі. “Ласкаво просимо! Будемо діставатися на стадіон без допомоги метро, швидкісної електрички та бензину!” – жартують парижани. Треба зовсім не любити футбол, щоб не скористатися з такого запрошення! Але сам чемпіонат, кажуть, обіцяє цікавезну гру.