“Мої герої?- чотирнадцятирічний Поль невдоволено підіймає очі від комп’ютера. – Та де їх взяти, ще й французів? Різні спайдермани — американці й не для мого віку. Ти вибач, але Франсуа Олланд до мрій не спонукає”…
Франсуаза, мати Поля, додає, що героїзм виникає в переламні моменти історичного розвитку. “Попит на романтизм виникає в молодих державах, – вважає жінка. – Наша Франція — настільки зріла, щоб не сказати стара країна, що інтереси в неї — як у типової літньої людини: особиста безпека, смачна їжа, цікаве дозвілля… Не ті часи – ось і нема героїв”.
Поза тим, щороку, в день національного свята, “Journal Officiel » – урядове видання Франції — публікує списки нагороджених Орденом Почесного Легіону. До відомих митців, політиків та вчених за кожним разом додається список “анонімів” : звичайних людей, які здійснили у житті неординарний вчинок або виконали шляхетну, хоч і не видовищну місію.
До анонімних кавалерів Ордену Почесного Легіону потрапляють волонтери онкологічних лікарень та селяни, яким вдалося зберегти від зникнення старовинні породи тварин, організатори мережі допомоги самотнім старим та виховатеі сиротинців… “Заявка на меритократію, – коментує правник Роже Дені. – Наша республіканська Франція ніколи повністю не позбулася деяких монархічних маркерів. Певні професії ,— дипломати, адвокати, дослідники, – апріорі мають суспільний престиж, який легко просуває їхніх представників до нагород та відзнак. Але популярність та престиж не є геройством. Це — різні речі.”
Читайте також: Французи мріють про постфеміністичне суспільство
Від часів заснування Ордена Почесного Легіону Наполеоном Бонапартом цю відзнаку дістали понад 93 000 осіб. Не всі з них придадуться на модель до наслідування молодими поколіннями. З-поміж іноземних власників нагороди бачимо Владіміра Путіна та Віктора Януковича. Та й французькі “лицарі” час від часу виявляються потрібними тому чи іншому політикові людьми. Де тут — до висот честі та самоприсвяти заради суспільного блага?
Інший пошуковик героїв для народу — паризький Пантеон. Усипальниця славетних синів Франції, що так і не стала церквою Святої Женев’єви, надихнула не одне покоління честолюбців та першопроходців. “Зустрінемось у Пантеоні!” – зухвало закликав молодий Бернар Кушнер, засновник організації “Лікарі без кордонів”. Та хіба він один? “Пантеон будувався в ті самі дні, коли розбирали на останні цеглини Бастилію, – наголошує Мішель Кашо, вчитель історії одного з паризьких ліцеїв. – Цей збіг у часі – сублімація доби Французької буржуазної революції. Велич духу замість кайданів, свобода замість свавілля…”
Революційні часи забезпечили французів героями на два з половиною століття. Деякі швидко забронзовіли, навіки прописавшись у підручниках історії. Інші, контраверсійні особистості, – такі, як голова Якобінського клубу Жан-Поль Марат, – зазнали після смерті переїздів з Пантеону та назовні, з висот суспільного визнання до низин колективного засудження.
Читайте також: У Франції загострюється боротьба між правими і лівими екстремістами
Нині у паризькому некрополі зберігають прах семи десятків видатних осіб Франції. “Чи вважати кожного національним героєм? – замислюється Мішель Кашо. – Не просто відповісти. Спочатку треба визначити, хто є нині героєм для нації? Яскраві особистості, які загинули, захищаючи країну від загарбників? Ті, хто надає почуття причетності до успіху? Моделі бездоганної поведінки? Винахідники та інноватори?”
Паризький часопис “Journal de Dimanche », в співпраці з соціологами, щороку визначає список 50-ти найпопулярніших осіб Франції. За шкалою цієї газети, найбільшою симпатією нині користується … гуморист та кіонактор Омар Сі, виконавець головної ролі фільму “Недоторкані”. Щоправда, рівно рік тому Омар поїхав із дружиною та чотирма дітьми жити до Каліфорнії. Але від цього популярності не втратив.
Другу позицію тримає Гад Емалех — також гуморист та кіноактор, третю — тенісист та рок-співак Янік Ноах. На четвертому місці за кількістю симпатій — актор та гуморист Джамель Деббуз, на п”ятому — володар премії “Оскар”, знову кіноактор Жан Дюжарден… Тенденція очевидна: французам подобаються ті, хто здатен розвеселити, хто втілює соціальний успіх, перемоги, талант. Але це — знову не герої в класичному розумінні слова!
“Справжні герої, на мою думку, сьогодні — це керівники французьких підприємств, – каже Давід, інженер у галузі електрифікації. – Ті, хто не тікає з країни, не вивозить виробництва до Китаю чи Марокко, а створює робочі місця, розвиває французьку індустрію, зміцнює репутацію французького виробника… Їх не нагороджують, а лише обкладають новими та новими податками, але такі люди борються та не здаються, бо доля рідної країни їм не байдужа”.
Читайте також: Політична десакралізація Франсуа Олланда
Ось такі буденні міркування у день національного свята. Не сказати б, що французи узгодили всі суперечливі прочитання історії. Але ось так: найбільша тривога нації зосереджена на економічному полі. Тут бачимо і виклики, і ризики, і перевірку на патріотизм. Цей новий героїзм не обіцяє спектаклю. Проте без власного економічного майбутнього що зрілі, що нові держави довго не житимуть.