Як стверджує директор Buchmesse Юрґен Боос, 77-й Франкфуртський книжковий ярмарок присвячений об’єднанню людей. Понад 200 тисяч професіоналів з усього світу, близько 80 тисяч нових видань, понад 7 тисяч журналістів, стенди й майданчики більш як ста країн, десятки великих і малих сцен для дискусій. Центральна сцена у холі 4 як головне місце для публічних дебатів, зокрема у рамках культурно-політичної програми «Франкфурт кличе». Партнерство із PEN International, Європейською та Міжнародною федерацією книгопродавців, Amnesty International та десятками інших організацій. Кожного разу масштаби вражають, і я згадую слова менеджерки міжнародних проєктів ФКЯ Нікі Терон: «На Франкфурті найважливіше — зручне взуття».
На думку Юрґена Бооса, у турбулентні часи ФКЯ має стати майданчиком для дебатів і водночас — фестивалем захопливих історій. Головні цінності лишаються незмінними: свобода слова, розмаїття, демократія. В інтерв’ю профільному виданню «Publishing Perspectives» Юрґен сказав: «Ми тут, щоб запропонувати платформу, де представники міжнародної видавничої індустрії можуть вести бізнес, обмінюватися ідеями та обговорювати їх у мирі та безпеці в часи геополітичних конфліктів та напруженої ситуації у світі». Боос визнав, що коли у події беруть участь видавці з понад ста країн, розбіжності неминучі, тож місія ярмарку — не нав’язати конкретне бачення, а надати майданчик для діалогу. Серед важливих тем Боос називає дискусії про книготоргівлю у часи війни, цензуру у сучасному книговиданні, а також про роль жінок у видавничій справі. Окрему увагу привертає розмова про права людини, у якій взяли участь філіппіно-американська журналістка, лауреатка Нобелівської премії миру Марія Ресса та колишній Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ. Також уже не вперше видавці обговорювали загроженість демократії і виклики, пов’язані зі штучним інтелектом.
На відкритті Buchmesse виступили співачка Розі Сула та хоровий колектив «Madrigal Singers» — Філіппіни як почесний гість ярмарку привезли своїх найцікавіших артистів. Очільниця Німецької асоціації видавців та книготорговців Карін Шмідт-Фрідеріхс у промові засудила технологічних гігантів, які навчають системи штучного інтелекту на основі чужих творів, не купуючи на них прав — так цілі культури стають сировиною для великого бізнесу. А Уповноважений з питань культури і медіа Вольфрам Ваймер назвав таку діяльність «цифровим колоніалізмом». Питання книжкового піратства та порушення авторських прав знову опиняється у центрі дискусій — але тепер на новому рівні. Міністр культури та розвитку землі Гессен Армін Шварц вказав на те, що книжка лишається найдемократичнішим інструментом формування суспільства, зокрема виховання дітей, тож особливу увагу варто приділяти дитячій літературі.
Інноваційна сцена та строга наука
Інноваційна сцена ярмарку, розташована у холі 4, збирає чимало представників професійної спільноти. Менеджерка з маркетингу ФКЯ Луїза Ваґнер у розмові з платформою «KnowledgeWorks Global» розповіла, що цього року у фокусі команди інновацій — академічні видавництва. Основні розмови були зосереджені навколо нетворкінгу, академічної доброчесності, доступу до знань та скорочення державних бюджетів на науку. Однією з найцікавіших бесід стала панельна дискусія «Наука у вигнанні», присвячена вченим, змушеним працювати в екзилі або під тиском репресивних урядів. Дослідник американської літератури та ветеран Девід Ф. Айслер, експерт з академічної свободи Ільяс Саліба, а також спеціалістка з інклюзії Сара Фіббс обговорили анонімне публікування і місцеві видавничі ініціативи там, де академічна свобода обмежена. Все це, на думку пані Ваґнер, має привернути увагу громадськості до науки та академічних видавництв. І хоча мета дещо утопійна, намір, безумовно, викликає повагу.
Джей Флінн, виконавчий віцепрезидент наукової платформи «Wiley’s», переконаний: однією із запорук формування освіченого суспільства стане відкритий доступ до інформації і вміння правильно користуватися ШІ. «Зараз ми стикаємося із безпрецедентними викликами — і все через розвиток штучного інтелекту. Минулого разу сфера змінювалася так швидко у часи, коли наука переходила у глобальну мережу», — розповів Флінн. Він наголосив на потребі розвивати власну аудиторію і зважати на читацьку спільноту за межами Європи. «Ми повинні не боятися майбутнього, а формувати його, шукати нових способів підсвітити цінність книговидання для аудиторії», — підсумував Флінн.
Філіппіни — почесний гість 2025
Почесний гість цьогорічного ФКЯ — Філіппіни. 7641 острів, понад 130 корінних мов, література, про яку ми знаємо значно менше, ніж хотілося б. Гасло країни «Фантазія наповнює повітря» — цитата з роману філіппінського письменника Хосе Рісаля «Noli Me Tangere» («Не торкайся мене»). Для Філіппін Рісаль — символ спротиву колоніальній політиці: він мав європейську освіту і міг лишитися у Мадриді, але повернувся на батьківщину, щоб заснувати Філіппінську лігу і протистояти колонізаторам. Рісаля було страчено 1896 року незабаром після початку революції. Саме його тексти найчастіше цитували у Філіппінському павільйоні в рамках ярмарку. У романі «Не торкайся мене» 1887 року Рісаль досліджує утиски місцевих мешканців з боку іспанських загарбників і представників церкви. Політику колонізаторів він називає «раком, настільки злоякісним, що найменший дотик подразнює його та пробуджує найгостріший біль». На стендах можна помітити переклади Рісаля різними мовами, його поетичні збірки та есеїстику. Поруч — інсталяції з дерева і проєкції очей на екрани. Я довго не могла зрозуміти, до чого тут очі, поки не прочитала, що Рісаль був офтальмологом і досліджував хвороби очей, зокрема рак повік.
За архітектуру павільйону відповідав музейний куратор і критик Патрік Флорес. Кожен стенд символізує окремий острів, а напівпрозорі дахи над шістьма сценами скидаються на мушлі — традиційну прикрасу на Філіппінах. Серед інших використаних матеріалів — бамбук та листя ананаса.
Цього року на Франкфуртський книжковий ярмарок приїхало близько сотні філіппінських авторів — і ні, не всі вони осмислюють лише колоніальне минуле батьківщини. Так Джессіка Зафра, чиї есеї виходили у Newsweek та The New Yorker, аналізує глибокі соціальні розбіжності у філіппінській спільноті у своїй книзі «Епоха образи». Паоло Геррас поєднує у графічних оповідях історію та міфологію, а ще він заснував організацію KOMIKET, що підтримує розвиток графічних романів та коміксів та гуртує філіппінську комікс-спільноту. Історикиня Стефані Ку досліджує, як вбрання ХІХ століття віддзеркалює соціальні й політичні тенденції у філіппінському суспільстві. Юрґен Боос закликав також звернути увагу на кліматичну фантастику, представлену у філіппінському павільйоні.
Однією з цікавих дискусій була розмова між доктором Еріком Зеррудо та професором історії Філоменом Аґіларом про переосмислення культурної спадщини Філіппін. Зеррудо висловив припущення, що раніше об’єкт у музеї був важливим сам собою, а тепер спільнота зацікавлена у цінностях, що формуються навколо спадщини корінних народів: «Деякі локуси стають визначальними як місця пам’яті, інші — через асоціації з певними подіями. Для філіппінців важливим є зв’язок з минулим і природним оточенням». Аґілар зосередився на міграції як факторі, що впливає на культуру Філіппін. У своїй праці «Maalwang buhay» («Комфортне життя») він пише про образ дитини та ідею дитинства у філіппінській культурі. Оскільки батьки часто працюють за кордоном, дітей вирощують бабусі й дідусі, головне завдання яких — передати юному поколінню знання. У Філіппінах панує ідея, що без знання людина не здатна на моральні судження, адже мораль напряму залежить від рівня освіченості. В коментарі «Українському тижню» Аґілар розповів, що така модель родини впливає на репрезентацію сім’ї в книжках зокрема і в культурі загалом. Медіа також просувають думку, що існують різні типи родини — і всі вони є варіантами норми.
Крім традиційних поетичних читань і презентацій, у холі Філіппін відбувалися численні перформенси, музичні і театральні події. Так режисер Кідлат Тахімік показав перформенс про своє життя, супроводивши оповідь грою на народному інструменті. Ввечері у четвер на головній сцені відбулася мінівистава «Плач найнещаснішої жінки» — глядачам розповіли історію про матір, чиї сини стали жертвами церкви і держави. Автор поеми, покладеної в основу вистави, — Хосе Рісаль.
Ще один яскравий проєкт, реалізований Франкфуртським книжковим ярмарком спільно із почесним гостем цього року, — філіппінський джипні, що стояв на франкфуртській площі Росмаркт з 13 по 18 жовтня 2025 року. Історія джипні — найпопулярнішого на сьогодні громадського транспорту у Манілі — відсилає до десятиліття після Другої світової, коли у країні залишилося чимало американських військових джипів. Пізніше їх розфарбували яскравими малюнками і перетворили на засіб переміщення містом. Слово jeepney походить від поєднання слів «jeep» і «jitney», де останнє означає невеличкий автобус. На Всесвітній виставці 1964 року в Нью-Йорку джипні був виставлений у філіппінському павільйоні як національний символ. Сьогодні у Манілі близько 9 мільйонів пасажирів щодня користуються джипні. Впізнати ці машини нескладно: вони справді скидаються на джипи, однак яскраво і часто кітчево розфарбовані. Франкфуртський джипні став не просто візуальною презентацією країни, а й місцем зустрічей та дискусій. А ще там пригощали вуличною їжею, співали караоке та мадригали, відбувалися воркшопи з малювання коміксів і читання філіппінських авторів.
Журналістка Сара Каннінґ називає філіппінський книжковий ринок вкрай амбітним, а Джей Флінн з «Wiley’s» переконаний: країни східного регіону — новий полюс тяжіння, який варто освоювати вже зараз. Можливо, статус почесного гостя допоможе Філіппінам дістати більше уваги європейських видавців.
Тенденції в літературі
Однією з найпомітніших тенденцій цьогорічного ФКЯ стала увага до автофікшну і біографістики. Автори осмислюють своє життя не у формі класичних мемуарів, а через складнішу художню оптику. Тут чільними метрами є французька нобеліатка Анні Ерно, шотландсько-американський письменник Дуґлас Стюарт, норвежець Карл Уве Кнаусґор. Втім, і молоде покоління задніх не пасе: так автобіографізму у творчості була присвячена розмова поетки Юлії Мантел і літературознавиці Енн Гаррес.
Ще одна тенденція — увага до історичної теми. Відчуваючи непевність теперішнього, ми природно шукаємо, на що спертися, де коріння нашої ідентичності. І тут маємо найширший вибір у белетристиці: від псевдоісторичних романів у дусі «Бріджертонів» до серйозних праць, за якими відчувається робота в архівах. Литовський стенд спільно з естонською та латвійською делегаціями провів дискусію про осмислення історії, коли твій сусід — Росія. Турецька делегація зосередилася на темах пам’яті та ідентичності, а також тому, як це відбивається в історіях, які ми розповідаємо. А французький художник Девід Прюдом аналізував історію у мальописах та бандесіне.
До слова про графічні романи і комікси: вони займають велику частку ярмаркової площі. Просто посеред агори, головної площі ФКЯ, стоїть Астерікс — галл, комікси про якого з’явилися ще 1959 року завдяки письменнику Рене Ґосінні та художнику Альберу Удерзо. Чимало стендів присвячено манґа: японські комікси лишаються у топах продажів. Втім, і європейські графічні романи посідають помітне місце: тут вам і бандесіне, і товсті мальовані видання з історії, і супергеройські фензіни.
Велика частина дискусій на цьогорічному Франкфурті була присвячена ролі жінки у літературному процесі: від того, як видавництва, зосереджені на жіночих голосах, долають обставини і просувають місцевих авторок, до розмови із промовистою назвою «Sheroes: don’t give a fuck», у рамках якої драматургиня Яґода Марініч разом із письменницею Марейке Фаллвікль та журналістками Євою Райзінґер і Євою Тьоне дискутували про шляхи подолання патріархальних владних структур.
А де в усьому цьому Україна? Пряма мова і розмаїття голосів
Український стенд цього року вражає і розмірами, і яскравістю, і кількістю відвідувачів. Багато хто з іноземців фотографував орнаменти на стінах, всі столики для перемовин лишалися зайнятими, привертала увагу стіна проєкту «Недописані», всіяна аркушами із іменами літераторів, убитих Росією. Співорганізаторами програми стали Український інститут книги, Український інститут, Мистецький Арсенал, Федеральна агенція політичної освіти Німеччини і Ґете-інститут. «Український тиждень» розпитав нашу делегацію про цьогорічну концепцію, силу поезії у темні часи, а ще — про ставлення іноземної аудиторії до військових, адже на стенді постійно присутні Культурні сили.
Віталіна Буран, проєктна керівниця представництва Українського інституту у Німеччині, стверджує: попри те, що російська агресія проти України відійшла на другий план через засилля інших тем, про Україну досі говорять — і публічно, і за лаштунками: «Партнери постійно підіймають українську тему. Так на відкриття стенда прийшов Уповноважений з питань культури і медіа Вольфрам Ваймер і його колеги. Запрошені цитували фрагменти з українських книжок, перекладених німецькою. Ваймер прочитав уривок про те, що не можна і далі пити російську отруту, — це доволі радикальне висловлювання як для політика. Представниця культурного сектору МЗС Німеччини й організатори ФКЯ також висловилися на нашу підтримку. Та й сам факт того, що тут є наш стенд і він такого розміру — ознака безсумнівної і тривалої підтримки України».
Мирослав Лаюк, Богдана Романцова, Ольга Вишня, Ірина Ніколайчук, Дарина Важинська, Інна Вовченко
Заступниця директорки Українського інституту книги з міжнародної співпраці Олена Одинока розказала більше про концепцію стенда: «Ідею “Доповнення” (“Filling in“) втілено тут і на концептуальному, і на візуальному рівнях. На стіні орнаменти Василя Кричевського проступають крізь мур імперіалізму, що обвалюється, — це історія культури, яка опинилася під чужорідними нашаруваннями, але нарешті від них звільняється. Наша мета — вмонтувати українську літературу в контекст світової, де ми завжди й мали бути. Відвідувачі стенда часто звертають увагу на стіну проєкту “Недописані” із цитатою Максима Кривцова. Кожен може додати аркуш з іменем літератора, вбитого Росією, — так ми долучаємо професійну спільноту до практики вшанування пам’яті наших митців. Є окрема стіна, присвячена Вікторії Амеліній, Максиму Кривцову і Володимиру Вакуленку з їхніми цитатами, а також експозиційна панель типографії “Фактор-друк”, що встигла відновитися після влучання російської ракети у травні 2024 року». Олена додає, що іноземці, які приходять оглянути стенд, відчувають солідарність і причетність до нашої ситуації: «Вчора балканські колеги сказали мені дивовижну фразу: коли вони бачать на міжнародних ярмарках українських видавців та авторів, це вселяє у них віру у майбутнє».
Керівниця комунікаційного відділу Goethe-Institut в Україні Марія Шубчик розповіла про реакцію професійної публіки на наш стенд: «Хоча тривають професійні дні (ФКЯ відчиняє двері для непрофесійної аудиторії у п’ятницю — Б. Р.), зала на наших подіях майже завжди заповнена. На відкритті, на жаль, нічого не звучало ані про Україну, ані про війну, тож я сумнівалася у суспільних настроях. Та потім до нас прийшли всі найвищі посадовці, аби підтримати. Так першим стендом, що його відвідав новий Уповноважений з питань культури і медіа, був саме український. Є ще один привід для оптимізму: бюро з питань культури і медіа Німеччини профінансувало видання Української бібліотеки — серії з восьми книжок, що представляють наш канон. Перші два переклади, видання Тараса Шевченка і Лесі Українки, вийшли у видавництві Wallstein Verlag завдяки ініціативі перекладачки Клаудії Дате і письменниці Тані Малярчук. Показовим є вибір саме Wallstein Verlag: це серйозне, потужне видавництво, що видає книжки великими накладами, тож можна сподіватися, що ці видання будуть у крамницях та бібліотеках. Переклади — один з найважливіших факторів нашої присутності за кордоном. Можна скільки завгодно возити авторів, але поки немає перекладів їхніх текстів, це не працює. Цього року, втім, перекладів чимало: вийшли книжки Андрія Любки, Олександра Ірванця, мальопис “Коротка історія довгої війни” Маріам Найєм, Юлії Вус та Івана Кипібіди. Крім того, нещодавно літературознавець Ульріх Шмід презентував працю “Українська літературна історія”, розраховану на студентів-україністів. Все це стало міцним підґрунтям для формування програми на Франкфурті. Наш фокус цього разу — український літературний канон. Для того, аби з’явилося нове покоління перекладачів і промоутерів української культури, мусять бути книжки. Гасло “Feeling in” — це про заповнення прогалин на карті, де України не було, а тепер вона має з’явитися як країна із літературною традицією, що давно триває. На заходах іноземці часто дивуються, що у нас є своя класика: в їхній голові ми виникли 1991 року. Важливо спростувати цей стереотип».
Поетка Галина Крук
Цього року на українському стенді чимало подій, пов’язаних із поезією. Серед учасників розмов — Катерина Міхаліцина, Галина Крук, Катерина Калитко, Олена Герасим’юк, Ярина Чорногуз та багато інших. Цьогорічний Франкфурт можна назвати сфокусованим на віршах, і про важливість поетичного голосу «Українському тижню» розповіла письменниця Галина Крук: «Поезія має емоційні й сугестивні гачки, здатність навіювати певні стани, особливо коли йдеться про екстремальний досвід втрати чи війни. Після виступів у різних країнах читачі казали мені, що саме через поезію вони змогли заглибитися у нашу ситуацію, уявити наші переживання. Не варто нехтувати віршами, особливо коли працюємо на зовнішні ринки». Далі говоримо з Галиною про просування поезії в Україні та за її межами: «Поезію однозначно слід промотувати, бо це не розважальне чтиво чи комерційний жанр, який сам знайде собі шлях. Промоція поезії і її вихід на інші ринки — це історія про підтримку». Крук розповідає про те, як стала фіналісткою однієї з найпрестижніших у світі поетичних премій Griffin Poetry Prize: «Книжки фіналістів цієї канадської премії потрапляють у програму закупівлі всіх муніципальних бібліотек. Тебе вирізняють з великого списку. Асортимент поезії величезний, і непідготовлений читач без підказок не знатиме, що обрати. Коли немає літературознавчо-критичних матеріалів, а є лише комерційна реклама від видавництв, читач не знає контексту, не бачить рейтингів, не розуміє, хто є хто у цій сфері. Саме цього мені бракує найбільше у нашому літпроцесі: можливості бути оглянутою та представленою читачам. Проблема навіть не в топах, а в інфраструктурі».
Письменник, перекладач і військовослужбовець Остап Українець розповів «Українському тижню» про дипломатію і роль Культурних сил у цьогорічній репрезентації України на Франкфуртському ярмарку: «Я щиро подивований тим, наскільки факт присутності українських військових на стенді привертає увагу — особливо це було помітно у перший день. Багато людей приходили запитати в нас, чим ми займаємося, подивитися на стіну проєкту “Недописані”, яку тут представляє Олена Герасим’юк. І це добра точка для розмови у двох напрямках. По-перше, про актуальну ситуацію і проблеми в Україні — насправді це досі цікавить людей. Як сказав мені румунський дизайнер Артьом Пітушкан: у мене було чимало питань, і я вирішив, що людина у формі — найкраща точка, аби дізнатися правду. По-друге, до нас часто підходять літагенти, керівники видавничих асоціацій, аби дізнатися, про що зараз пишуть в армії. Про українську військову літературу розповідаємо насамперед із жанрової позиції: ми привезли вам книжки від військових, які вам буде цікаво прочитати. Так, це тексти глибоко поінформовані воєнним досвідом, якого ніхто, крім комбатантів, не має. Але водночас це просто добра література. Наприклад, у нас є фентезі, написане військовим психологом, і воно нібито не стосується війни напряму. Але мені хвалили цей текст інші військові психологи, що мають досвід роботи у штурмових підрозділах, саме як правдиву з погляду психології книжки. Цікаве фентезі, яке водночас відображає реалії сучасної війни, — такі видання ми привезли. Так, звісно, література факту потрібна, і вона має свою нішу, однак ця ніша досить вузька. А от коли ми пропонуємо фікшн, жанрову пригодницьку прозу, є шанс донести потрібні меседжі через емоції і співчуття персонажам. Читачів зупиняє не те, що текст написано українським військовим, а те, що він може бути надто трагічним і травматичним, від нього хочеться відсторонитися. Так, нам може не подобатися така лінія поведінки, але вона існує. Тож ми вирішили просувати ідею: це просто хороша література, як і у вас, але вона поінформована суттєво іншим досвідом, який краще пізнати заздалегідь. І мірою того, як у європейських суспільствах наростає тривога, що війна може дістатися і до них, зростає і запит на цей досвід».
Книжковий ярмарок завершився в неділю врученням Премії миру німецьких книгарів історику Карлу Шльоґелю, що спеціалізується на історії Східної Європи. Серед його публікацій — праці «Український виклик. Відкриття європейської країни» та «Археологія комунізму, або Росія у ХХ столітті. Реконструкція картини». І це теж можна трактувати як символічний жест підтримки. ФКЯ досі з нами, адже ми — частина демократичного європейському простору. Лише, як було сказано, «глибоко поінформовані воєнним досвідом».