«Шостий президент Ісламської Республіки Ірану втягнув свою країну у непотрібну політичну конфронтацію та привів її до економічної ізоляції… Очікування щодо до його послідовника Хассана Роухані дуже високі. Його обрання було більшою мірою вибором змін, аніж обранням особи. Як єдиний кандидат він обіцяв подолання статус-кво та мобілізував таким чином усіх невдоволених: за нього голосували занепокоєна своїм майбутнім молодь та залякані поборниками суспільної моралі жінки, а крім того – усі ті, хто прагнув більше свободи та постійного піклування держави про своїх громадян. Обрання Роухані – також вияв вотуму недовіри до релігійного лідера Хаменеї, що підтримував ізоляціоністську політику колишнього президента Ахмадінежада», – пише Герман.
«Очікування від Роухані настільки високі, що президент не зможе задовольнити їх – принаймні у короткі строки. Багато іранців сподіваються, що він послабить репресії в ім’я революції та ісламу, і подолає санкції, що тримають країну в ярмі. Міжнародна ж спільнота сподівається дипломатичної креативності Роухані та очікує розв’язання ядерної суперечки. Очікування є взаємопов’язаними: якщо Роухані вирішить ядерну суперечку, Захід скасує санкції», – наголошує аналітик.
«Ключ до майбутнього Ірану полягає у врегулюванні конфлікту щодо ядерної програми. Та не варто очікувати швидкого прориву. Останнє коло переговорів у місті Алмати вкотре показало, як далеко одна від одної перебувають позиції обох сторін щодо того, чим вони готові пожертвувати заради досягнення консенсусу та що вони очікують від переговорів. Крім того, Роухані дав зрозуміти, що він не вестиме переговори щодо зупинення програми збагачення урану. З іншого боку, він обіцяє прозорість, до якої Міжнародна агенція з атомної енергії неодноразово закликала уряд Ахмадінежада, та реальні переговори, а не простий обмін інформацією та паперами, до якої вдавався його попередник», – зазначає Герман.