Пане Франческо, чому ви, італієць, раптом звернулися до історії комуністичного утворення — НДР?
— Насамперед мене зацікавила цілковита відмінність НДР не лише від держав інших націй Заходу, а й від ФРН. Італія від кінця Другої світової війни мала спільну історію з ФРН і співпрацювала з Конрадом Аденауером при заснуванні ЄС. Тим часом східна частина Німеччини переживала зовсім іншу історію в обіймах СРСР.
Чверть століття НДР не визнавав ніхто у світі, крім СРСР та соціалістичного блоку. Вона ввійшла до ООН разом із Західною Німеччиною в 1973 році, коли відбулася зміна уряду. По смерті Вальтера Ульбріхта в 1973-му головою Держради став Віллі Штоф, який перед тим очолював уряд, а головою Ради міністрів — його колишній заступник Горст Зіндерманн.
Після цього НДР дістала міжнародне визнання на конференції в Гельсінкі 1975 року. Союзники ФРН не мали права підтримувати дипломатичні відносини з НДР. Проте голови комуністичних партій спокійно контактували, як-от італійський комуніст Пальміро Тольятті. Але це не були офіційні відносини. Комуністи мали завдання насаджувати соціалістичні ідеї в західному світі. Штазі фінансувала «Фракцію Червоної армії» — терористичну організацію, що діяла в ФРН, а в Італії — ліворадикальні «Червоні бригади».
Східна Німеччина й сьогодні відрізняється від решти країни?
— Безперечно. Це було відчутно навіть кілька років тому. Після об’єднання східної та західної частин Німеччини існували складнощі в політичній, економічній і передусім соціальній сферах. Нерентабельні соціалістичні підприємства закрили, інші перенесли в західні землі. Безробіття призводило до відпливу людей із східних міст на захід. Нині завдяки фінансуванню ЄС після падіння Берлінського муру зменшився дисбаланс між двома частинами країни. Інвестиції трансформували й розвинули такі міста, як Лейпциг, Дрезден чи Єна, дали нові перспективи поколінням.
У Східній Німеччині було проведено люстрацію?
— Мапа стеження за людьми, методи органів та документи у відкритому архіві спецслужби Штазі розкривають правду про життя в НДР. Однак багато джерел було знищено. І зробив це, власне, обурений натовп у 1990 році. Звичайно, і сама Штазі ліквідувала найважливіші, найбільш компрометуючі документи, доки юрба не ввірвалася до будівлі. Нині в архіві зберігаються мішки паперових смужок документів, пропущених через різак, і їх не встигають дослідити через нестачу фінансування. Нинішній президент Німеччини був відповідальний за проект, що передбачав оприлюднити всю незнищену документацію також для західних німців, які мали рідних у східній частині країни. Шпіонаж держбезпеки проникав не лише в усі сфери суспільства, а й у приватне життя: були родини, у яких чоловік чи жінка, син чи дочка були агентами. Унаслідок відкриття багатьох документів деякі політики втратили посади.
А чи не спричиняло розкриття секретів Штазі контроверсій та політичних спекуляцій? Скажімо, у Польщі справа колишнього президента Леха Валенси досі є причиною суперечок…
— Такі ситуації були й в НДР. Виявилося, що видатна письменниця Кріста Вольф, яка у своїх книжках викривала режим, відстоювала свободу та демократію, замолоду співпрацювала зі Штазі. Як це можливо? Адже то була тотальна система, що торкалась усіх громадян. І хоча її ім’я та прізвище лише фігурували в актах, інформація помітно збентежила суспільство. Це складні життєві історії. Адже бути дисидентом означало проблеми не лише з кар’єрою, а й у повсякденному житті.
В Україні сьогодні в процесі декомунізації переглядають багато постатей минулого…
— Історичний ревізіонізм — складна річ. У Києві, знаю, зняли пам’ятник і пам’ятну дошку Дмитрові Мануїльському. Водночас його прізвище як міністра закордонних справ УРСР стоїть серед підписів представників суверенних держав при заснуванні ООН на конференції в Сан-Франциско 1945 року. Сталін прагнув отримати більше голосів в Організації, але були прийняті лише СРСР, Україна та Білорусь. Мені здається, той підпис Мануїльського дуже важливий для сучасної України.
Читайте також: Лутц Даммбек: «Шик із гетто експортується до Європи»
Ваша нова книжка, що невдовзі вийде друком в Італії, порушує тему холодної війни. Чи справді ми сьогодні живемо в час її повторення?
— НДР була союзником СРСР і найважливішою для Москви з економічного та стратегічного погляду державою. Це один із елементів холодної війни, адже власне Берлінський мур бачився символом поділу на блоки в холодній війні.
Насправді вона не закінчилася з падінням муру й крахом Радянського Союзу, а триває досі. Проте якщо раніше залізна завіса відчувалася фізично у вигляді тієї загорожі, то нині поділи пролягають в іншому вимірі — інформаційних технологій. Відбувся перехід від військової тактики з атомною бомбою до нової методики, базованої на економіці, фінансах і трансокеанських економічних партнерствах. Для ведення війни не завжди потрібен озброєний солдат.
Звичайно, герої залишилися ті самі. СРСР сьогодні вже є Російською Федерацією, але використовує давні методи — хоч і більш витончені — збереження своїх територій та експансії. Сьогодні битви точаться радше на економічному та інформаційному полі.
Утім, нової холодної війни немає серед питань порядку денного в Західній Європі. У тамтешніх ЗМІ забули про Україну за два роки після подій Євромайдану. Серед політиків ЄС та США й усередині НАТО панує позиція нейтральності. Саме тому я і вирішив написати цю книжку.
А якщо поставити запитання так: із ким для Італії важливіші торговельні відносини — з Україною чи Росією?..
— На жаль, торгівля Італії з Україною не настільки розвинена, щоб порушувати проблеми вашої держави. Утім, існує дуже міцне торговельне партнерство з РФ. Угоди були підписані ще за прем’єр-міністра Сільвіо Берлусконі, а деякі й пізніше — за уряду Маттео Ренці. Енергетика, газ і нафта — найважливіші сектори італійсько-російської торговельної співпраці.
Останнім часом також розвинувся сектор VIP-туризму. Багаті росіяни не лише приїздять як туристи, а й купують нерухомість у престижних місцевостях. Інакше кажучи, Італія є престижним напрямком для росіян. Отже, санкції санкціями, а співпраця Рима з Москвою зміцнюється?
— Сьогодні геоекономіка перебуває в симбіозі з геополітикою. Попри порушення міжнародних умов, РФ не покарана. Окуповані території не повернуті, а накладене ембарго, зрештою, часто обходять.
З одного боку, НАТО уникає безпосереднього військового конфлікту, аби не дійшло до третьої світової війни. А з другого — ЄС потребує газу й нафти, а російські трубопроводи основні дня європейської економіки. Тим часом налагоджується співпраця з Казахстаном та Азербайджаном, які мають під землею більше нафти, ніж води. Під час Експо-2015 у Мілані найбільш вишукані й презентабельні стенди належали власне цим країнам.
Читайте також: Юркі Вайнонен: «У Фінляндії є 15 чи 16 літераторів, які живуть на доходи від збуту власних творів»
Яка роль України в новій холодній війні?
Історія повторюється. Росія дедалі більше мілітаризується, зокрема на Кавказі, й орієнтується на Схід. Як колись НДР була для Кремля стратегічно й географічно важливою територією, так сьогодні Україна. Тут зустрічаються інтереси США та Росії.
Пріоритетними для Києва є орієнтація на Захід та співпраця з ЄС, який, на жаль, у глибокій кризі, політичній та інституційній. Водночас варто дивитися й на схід, шукати порозуміння з Москвою.
Інакше кажучи, бути на перехресті Заходу і Сходу?
— Так. Сьогодні це як вада, так і перевага України.
—————————–
Франческо Альберті народився 1972 року в Местре біля Венеції. У 1991-му закінчив Комерційний технічний інститут Ґоццера в місті Ф’єра-ді-Прім’єро. 1992-го виграв конкурс Інституту локального кредиту, де працював три роки. 2008-го захистив магістерську з права ЄС в Університеті Тренто. У 2013 році став магістром з міжнародних політичних студій та публічної адміністрації на факультеті політичних студій Університету Терамо. У 2013–2014-му навчався на магістерській програмі вищої формації «Міжнародні студії» у престижній Італійській асоціації міжнародного устрою, призначеній для держпосадовців. Публіцист, автор книжок про холодну війну.