Тиждень.ua: Як відбулося затримання?
Було десь чверть на п’яту вечора. Ми вийшли з дівчатами FEMEN із будинку на Оболонському проспекті. Просто у дворі на нас накинулось чоловік десять – п’ятнадцять у цивільному. Мені важко сказати точно, скільки їх було. Троє чи четверо одразу зайнялися мною. Осторонь стояли співробітники міліції.
Мене дуже дивує, що нападники кинули мене на асфальт і почали копати ногами. Я цього просто не розумію. Я не належу до FEMEN, не маю з ними якогось особливого зв’язку. Моя робота взагалі не полягає в тому, щоб порушувати якісь закони. Я не перший рік у професії, і знаю, що за опір правоохоронцям у багатьох державах настають серйозні наслідки. І якби це були міліціонери, котрі підійшли б і сказали, що вони повинні затримати дівчат, я б, думаю, просто відійшов.
Але натомість накинулись невідомі, котрі одразу почали бити – і дівчат, і мене. Це виглядало ніби якась спецоперація.
Тиждень.ua: Ви опирались?
Ні. Якби я чинив спротив, моя камера навряд чи вціліла б. Коли стали відбирати камеру, я одразу її віддав і став говорити, що я – журналіст. Коли я сказав, що я громадянин Росії, мені відповіли нецензурно. Зараз переформулюю цензурно… Мені порадили повертатися додому й нікуди не лізти.
Читайте також: Протест на межі божевілля
Тиждень.ua: То камера зникла?
Пізніше камеру мені повернула міліція. Але там не було флеш-карт із фотографіями. Я думаю, це тому, що на початку нападу я встиг зробити кілька кадрів. Там же все так цікаво було організовано: коли, уже в міліції, я спитав, де моя камера, мені спочатку сказали: звідки ми знаємо, це ж не ми вас затримували!
Тиждень.ua: А як вони пояснили, хто затримував?
Вони досить ясно дали зрозуміти, що це були спецслужби. Не знаю, мабуть, СБУ. В міліції ясно сказали: міліціонери, мовляв, у даному випадку ні за що не відповідають. Виходить так, що затримали одні, везли інші, а допитували треті. Уже в міліції я написав скаргу про напад і про незаконне затримання. Тобто дві скарги.
Читайте також: Femen і фемінізм
Тиждень.ua: Їх прийняли й зареєстрували належним чином?
Та наче прийняли, але сказали: ти ж доросла людина, ти ж розумієш, що сенсу в цьому нема.
Тиждень.ua: А хто саме вас допитував? Імена, звання?
Після нашого затримання туди прибули начальник РВВС і якийсь його заступник. В основному вони нами займалися.
Читайте також: СБУ вигадує примарні загрози
Тиждень.ua: Повернімось до подій на проспекті. Що робили міліціонери в той час, коли на вас напали люди в цивільному?
Уявлення не маю. Я ж кажу, мене одразу кинули обличчям на асфальт. Я тільки пару разів побачив черевики на ногах людей, котрі мене били. Потім мені закрутили руки за спину, нахилили до землі й повели в міліцейську машину. Я навіть не бачив, хто мене вів, бачив тільки асфальт і черевики.
Двох дівчат завели в одну машину, а мене і третю – в іншу. Нас привезли в місцевий РВВС.
Тиждень.ua: До управління Оболонського району?
Я розумію, що так. Але ми всі постраждали, у мене були забої, розсічена шкіра на лобі. Тому мене і ще одну дівчину відправили до лікарні «швидкої». Мені там наклали на лоба три шви. Потім відвезли назад. Близько п’ятої ранку мені показали звинувачення, що я нібито затриманий за незаконну торгівлю в підземному переході.
Тиждень.ua: Ви маєте на увазі протокол?
Так. Але вони швидко зрозуміли, яка це дурня. І в результаті придумали другий протокол, що я чинив злісний опір при затриманні.
Тиждень.ua: Ви підписали протокол?
Ні, звичайно. Це ж ідіотизм.
Тиждень.ua: Розкажіть про суд.
Суд мав розпочатись у неділю о десятій ранку. Насправді розпочався він десь опівдні. І тривав годин сім.
Тиждень.ua: Чи пояснив суддя, чому на процес не допустили пресу?
Пояснив так, що сьогодні вихідний день, і будівлю суду зачинено. Не допустили в результаті не тільки пресу, але і свідків захисту.
Тиждень.ua: Які це були свідки?
Я точно не знаю. Якісь дівчата, котрі щось бачили з вікна, не FEMEN, просто якісь місцеві мешканки. Були якісь місцеві пацани…
Тиждень.ua: Хвилинку, як ви зуміли так швидко знайти свідків на свою користь?
Та я нічого не шукав. Телефони у нас одразу відібрали, ніхто не знав, де ми. Але я кидав записки. Як в історичних романах кидають записки з тюрми. Тільки я кидав не з тюрми. Коли нас відвезли в лікарню, я виривав аркуші з блокнота, писав – подзвоніть по такому-то номеру, повідомте таке й таке – і просто тицяв людям. І хтось подзвонив. А потім, як я дізнався пізніше, свідки самі стали дзвонити й повідомляти. Але нікого в суд не допустили.
Тиждень.ua: Хто ж тоді свідчив у суді?
Свідків було двоє: якась нібито мамця і її донька, котрі нібито бачили у тому дворі, як дівчата ходили топлес, а я їх фотографував, і нібито бачили, як нас міліція затримала. Побиття вони, звісно, не бачили.
Тиждень.ua: А ви бачили цих маму й доньку під час вашого затримання?
Ні.
Тиждень.ua: Хто з міліціонерів чи людей у цивільному, котрі вас затримували, свідчив у суді?
Ніхто. Свідчили тільки ці двоє, мама і дочка, чи хто вони там.
Спершу суддя заслухав нас. Це зайняло годину-півтори. Потім – свідків. Потім суддя вийшов радитись, і був відсутній години чотири. Потім повернувся і заявив, що свідки повністю довели нашу нібито «провину».
Але при цьому суддя, наскільки я розумію, намагався догодити «і нашим, і вашим». Я не дуже добре читаю українською, але з матеріалів справи розумію так, що мені могли дати 15 діб арешту. А дали якийсь там мінімум-штраф, як воно правильно зветься, не знаю – сто з чимось гривень (ідеться про штраф на сім неоподатковуваних мінімумів, активістки FEMEN отримали по 5 – Тиждень.ua).
Я абсолютно не розумію, чому мене кидали на асфальт, били й арештовували. Я журналіст. Я робив матеріал.
Читайте також: Бунти чи провокації?
Тиждень.ua: Як ви взагалі опинилися в той момент разом із FEMEN?
Ще місяці півтора тому я робив матеріал про них для New York Times. Я попросив цих дівчат якось запросити мене на якусь їхню акцію. Вони мені подзвонили, і я приїхав.
Тиждень.ua: На вашу думку, вони збирались влаштувати акцію проти Кірлла чи Путіна?
У матеріалах справи написано, що вони йшли напівголі й тримали плакати. Це брехня. Вони були вдягнені й мали при собі плакати у згорнутому вигляді. Я не знав, куди конкретно вони збираються, і що саме хочуть робити. Якщо ви коли-небудь писали про FEMEN, то знаєте, що вони можуть призначити акцію, і не прийти. Та й мене це мало цікавило. Я – фрілансер. Я хотів завершити матеріал про них. Тоді я його продав би тій же New York Times.
Коли ми вийшли з будинку на проспекті, ми мали піймати машину. Я не знаю, куди конкретно ми мали їхати. Я журналіст, мене цікавив мій матеріал. Але ми нікуди не поїхали, бо на нас напали.
Тиждень.ua: Ви будете подавати скаргу до прокуратури? Ви зняли побої?
Можливо, і подам. Про тілесні ушкодження записано в картці, котру мені видали в лікарні «Швидкої допомоги». І адвокат дівчат мені сказав, що може мені допомогти. Але у них своя справа, у мене – своя.
З одного боку, це не варто так лишати, а з іншого – я повинен отримати посвідку про побої в тій же міліції, представники котрої мені ясно сказали, що нічого я не доб’юся. До того ж, я маю власні справи. З точки зору економії часу, мені легше просто заплатити цей штраф.
А крім того, я боюся, що коли я почну наполягати, мої заяви кілька місяців пролежать у міліції чи прокуратурі «висяками», а потім правоохоронці просто призначать винним когось стороннього. Ми ж знаємо, що така наша практика, і в Росії, і в Україні… Це було б неприємно. Тому я ще думаю.