Нещодавно презентували оцифрований архів фотографій Українських січових стрільців (УСС), що є знаковою подією для істориків і дослідників українського минулого. Архів містить понад три тисячі унікальних світлин, які документують як бойові дії, так і повсякденне життя українців під час Першої світової війни. Оцифровував архів Василь Лопух, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, к. е. н., директор адміністрації Наукового товариства імені Шевченка в Америці (НТШ-А) у 2000–2021 роках, тепер пенсіонер. Нам удалось поспілкуватися з ним і дізнатися з перших вуст, як з’явився проєкт цифрового фотоархіву Українських січових стрільців.
— Мені, як історикині, завжди цікаво спостерігати, як проєкти, які мають історичне значення, отримують відгуки й поширюються в мережі. Як ви відчуваєте, ваша робота зацікавила аудиторію?
— Так, перед тим як відповісти на ваші запитання, хочу подякувати всім, хто відвідав сторінки вебсайту. Внутрішня статистика показує, що загальна кількість кліків досягла майже двох з половиною мільйонів. Це неймовірно. На електронну адресу сайту надійшло понад 500 дописів і відгуків до фотографій. У фейсбуці також було багато коментарів і подяк. Це ще раз підтверджує, наскільки важливим є цей проєкт для багатьох людей.
— Василю, розкажіть, що це за вебсайт і яка його головна ідея.
— Вебсайт задумано як цифровий віртуальний фотоархів Українських січових стрільців. Отже, кожна колекція на вебсайті — це депозитарій реального архіву. Саме інституція (організація), де зберігаються архівні фонди, — власник цих цифрових зображень. Фонди мають свою назву, а кожне зображення має реєстраційний номер файлу, який відповідає оригінальному місцю зберігання. Тому дуже прошу шанувати працю людей, які зберегли ці цінні кліше. Під час використання або поширення треба вказувати джерело.
— Яка ваша роль у створенні цього цифрового архіву?
— Моя роль полягає в тому, що я зробив сканування та створив вебсайт, щоб ви, шановні читачі, мали можливість побачити ці матеріали.
Василь Лопух працює з кліше фотоархіву УСС
— Чому сканування тривало так довго й з якими труднощами ви стикалися?
— Перші сканування я зробив ще на початку 2000-х. Це не входило до моїх посадових обов’язків, тому я сканував у позаробочий час і здебільшого влітку, коли день довший і менше роботи в офісі. Працював, коли був вільний час. Головна мета — зробити сканування, щоб в архіві були цифрові копії для дослідників.
— Як проходило сканування?
— Сам процес сканування був доволі трудомістким. Перед скануванням треба було почистити кліше від багаторічного забруднення скла негативу. Частина кліше була пошкоджена грибком. На багатьох кліше обгортки, можливо, через вологість у приміщеннях, де роками зберігалися скрині з кліше, прилипли до негативу з боку емульсії, й іноді відділити ці обгортки було неможливо. Якщо на негативі або на обгортці був якийсь запис, його треба було внести в електронну таблицю бази даних і зробити відповідний запис на новому конверті, у якому зберігатиметься кліше після сканування, а також прикріпити реєстраційний номер.
Розібрана пачка з кількома десятками кліше в обгортках і без перед початком підготовки до сканування
На дзеркалі сканера поміщалося всього шість, іноді вісім негативів (залежно від формату кліше). Сканування виконувалося з високою роздільною здатністю у форматі TIFF. Тож оцифрування шести негативів займало 20–25 хвилин, іноді більше. Якщо врахувати, що це робилося всього дві, інколи три години, ви можете зрозуміти, чому це тривало так довго.
У 2017 році я виготовив і надрукував кілька примірників «Леґіон Українських Січових Стрільців, фотонегативи на склі та фотографії» у Нью-Йорку.
— Як виникла ідея оцифрувати кліше для архівів і що стояло за цією ініціативою?
— Коли було видано каталог, про це дізналася пані Люба Волинець, кураторка Українського музею і бібліотеки в Стемфорді (УМБ). Вона запитала, чи можу оцифрувати кліше в їхньому архіві. Звичайно, я погодився. Раз на тиждень мені привозили кліше в сумці зі згортками в цупкому папері. Кожен згорток містив приблизно 15–20 негативів. Цей процес тривав дуже довго. Коли закінчив сканувати, то з’ясувалося, що їх 2800. Під час сканування колекції зі Стемфорда довідався, що є ще одна колекція кліше січовиків, що зберігається в сховищі Українського музею в Нью-Йорку. Це сховище було в іншому штаті. Майже п’ять років я просив дирекцію музею дати мені ті кліше для сканування. Тільки тоді, коли директором музею став пан Петро Дорошенко, він розпорядився передати на сканування кліше. Їх було всього 450. Після сканування музей передав ці кліше до УМБ. Тепер ви маєте можливість їх оглядати.
— Чи має оцифрування кліше таку велику цінність для історії?
— Так, це стало очевидним під час роботи над проєктом, адже кожне кліше — це частинка історії, яка дає можливість зрозуміти більше про події, людей та атмосферу того часу. Я відчував відповідальність за це.
— Часто в таких проєктах постає питання фінансування. Чи підтримував хтось вас фінансово?
— Іноді мене запитують, хто фінансував мою роботу. Відповідь проста — ніхто. Це була моя волонтерська праця. Мені дуже хотілося, щоб люди побачили ці фотографії.
— Чому виникла потреба створити вебсайт для таких оцифрованих фотографій?
— Ідея створення вебсайту виникла не так давно. Я розумів, що навіть наявність цифрових копій в електронній базі не робить їх доступними для широкого загалу науковців, дослідників, краєзнавців, музейників. У мене вже був досвід створення подібного вебсайту про місто Заліщики (zalishchyky.net), і я подумав, що можу зробити щось подібне з архівом УСС.
— Чи було важко розробляти вебсайт для такого великого обсягу матеріалів?
— Технічно проблем з розробленням вебсайту не було. Виникла інша перепона. Я міг розмістити все гамузом, як у фейсбуці, але мені хотілося зробити певну структуризацію. Тепер ви маєте можливість бачити ці фотографії так, як вони логічно укладені. Але потім мій товариш Василь Вечорек, який допомагав під час роботи із зображеннями й розробленням вебсайту, наполіг, що треба до кожного фото додавати теги (ключові слова). Тепер, шановні читачі, можете собі уявити, що мені довелося робити. За винятком унесення таких ключових слів, як УСС, назва архіву й фонду, які можна було додати одночасно для кожної групи зображень, усі інші слова — дата, населений пункт, прізвище фотографа (якщо було відомо), прізвище особи або групи людей, події, що на фотографії, — довелося вносити вручну до кожної фотографії. На вебсайті приблизно 5500 зображень, але на цей час ще немає доступу до 1200 зображень з архіву НТШ-А, ці фотографії є в каталозі. Загалом робота на завершальному етапі зайняла приблизно два роки. Знову ж таки я це робив, коли мав час і натхнення. Я вірю, що такі ресурси допомагають людям дізнаватися більше про свою історію, знайомити з культурними цінностями та сприяти розвитку наукових досліджень.
— Як працювати з фото на сайті й правильно їх поширювати?
— Під кожним фото є літера «і» в кружечку. Натисніть на неї, і вам відкриється вікно з усією інформацією про конкретне фото. Під час поширення обов’язково вказуйте назви інституції, фонду й реєстраційний шифр цифрової фотографії, який відповідає, як уже сказано вище, реєстраційному запису в архіві.
— Що ви відчули, коли зрозуміли, що створений вебсайт почав привертати таку увагу?
— Звичайно, я був радий, що вдалося це зробити. Вебсайт вийшов цікавим і зручним для огляду. До того ж фотографії переведено з TIFF у JPEG з такою роздільною здатністю, що їх можна показувати на великому екрані телевізора. Я розумів, що буде зацікавлення серед фахівців, але те, що сталося за останні 10 днів, викликало в мене шок. Я відкрив доступ до вебсайту й наступного дня полетів до Північної Кароліни, де цілий тиждень був у горах з родиною, дітьми й онуками. Комп’ютера не брав, щоб не відволікатись. Але в горах добре працював інтернет, і мій телефон не давав мені спокою. Кожну хвилину телефон подавав сигнал, що є повідомлення або електронний лист. Відверто кажучи, я був безмежно радий, що створений вебсайт так зацікавив людей по всьому світу. Це було надзвичайно приємно й несподівано. Я навіть не уявляв, наскільки важливим цей ресурс може стати для людей у різних країнах. Досі вдячний усім, хто вже переглянув фотографії і хто ще переглядатиме. Це підтверджує, що моя праця не була марною і вона може бути корисною для багатьох людей.
Про архів фотографій Українських січових стрільців
Архів фотографій Українських січових стрільців (УСС) містить оцифровані зображення з оригінальних фотонегативів, що зберігаються в архівах Українського музею і бібліотеки в Стемфорді. Колекція охоплює період 1914–1919 років і складається з кількох тисяч фотонегативів, а також має два додаткові альбоми: «Альбом уніформ М. Битинського» та «УВАН — Михайло Гайворонський».
Фотографії поділені на тематичні розділи, такі як «Роки», «Регіони бойових дій», «Авторські фотографії», «Без інформації». Кожне зображення супроводжується реєстраційним індексом, місцем зберігання та ключовими словами, що полегшують пошук.
Архів також містить списки Січових стрільців з іменами та іншою інформацією про учасників УСС, що є важливим ресурсом для дослідження родоводів та історії. Попри пошкодження деяких зображень, архів зберігає свою автентичність і є цінним джерелом для дослідження історії Українських січових стрільців.
Усі охочі можуть ознайомитися з архівом легіону Українських січових стрільців за посиланням: www.legionukrainiansichriflemen.com
Власники архіву просять правильно вказувати джерело в разі використання світлини. Усі зображення, що розміщені на цьому ресурсі, мають позначку copyright УМБ, тобто права на ці фото належать саме цій інституції. Це важливо для захисту авторських прав і правильного використання культурних матеріалів.
Цей проєкт став можливим завдяки зусиллям багатьох людей та організацій, які підтримали його реалізацію, зокрема Українського музею і бібліотеки в Стемфорді, директорки бібліотеки НТШ-А Мґр. Світлани Андрушків, кураторки музею і бібліотеки Мґр. Любові Волинець, доктора Марка Слиша, архівістки УВАНУ Тамари Скрипки.
Джерело фото: www.legionukrainiansichriflemen.com