Фотоархів Українських січових стрільців: нові знахідки та перспектива досліджень | Розмова з Василем Лопухом

Історія не є застиглим минулим — вона постійно повертається до нас у формах, які ми не завжди готові прийняти. Через архівні справи, пожовклі світлини, напівстерті написи на зворотах фотографій вона нагадує про людей, для яких вибір між страхом і відповідальністю був не метафорою, а щоденною реальністю.

До вашої уваги — нова розмова з Василем Лопухом, дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, к. е. н., директором адміністрації Наукового товариства імені Шевченка в Америці (НТШ-А) у 2000–2021 роках, нині на пенсії.

В інтерв’ю Тижню говоримо про співпрацю зі Львівським історичним музеєм (ЛІМ), колекцію фото Пресової квартири УСС і перспективу досліджень фотонегативів із фонду Івана Боберського у Вінніпезі.

---

Перша розмова з Василем Лопухом доступна за посиланням: Фотоархів Українських січових стрільців. Розмова з Василем Лопухом, якому вдалось оцифрувати світлини.

— Пане Василю, для початку розкажіть, будь ласка, як ви стали частиною проєкту «Леґіон Українських січових стрільців» та які ваші основні обов’язки в цьому проєкті.

— У житті все часто відбувається зовсім випадково, як то кажуть — доля. Все сталося на початку нульових. У 2000 році я обійняв посаду директора адміністрації НТШ-А. У нашому будинку є приміщення з архівними фондами. Там я побачив невеликі скриньки (ящички), яких було кілька десятків. У кожній — приблизно 50 кліше (фотонегативи на склі). Приблизно у 2003 році ми придбали сканер для оцифрування негативів, і я розпочав сканування. Робота просувалася повільно, бо виконував я її в позаробочий час — це не належало до моїх посадових обов’язків.

— Як дізналися про колекцію альбому Пресової кватири УСС (інша назва на документах — «Пресова кватира»)? Як відбулося ваше знайомство з матеріалами та що саме вас вразило в цьому архіві?

— Тетяно, маю сказати, що саме завдяки вам та іншим журналістам, які писали про відкритий фотоархів Леґіону УСС, а також завдяки поширенню цих матеріалів в інтернеті я отримав кілька повідомлень про наявність інших колекцій фотографій усусусів. Одне з таких повідомлень було саме про альбом Пресової квартири, який належав Миколі Венгжину (Угрин-Безгрішному). Я звернувся до директора Львівського історичного музею Романа Чмелика з пропозицією розмістити фотографії з їхнього фонду «Фотоколекції» на своєму вебсайті. Після цієї розмови зі мною зв’язалася пані Галина Скоропадова, заступниця директора. У червні 2025 року відбулася віртуальна зустріч за участі кількох працівників музею, де ми узгодили умови співпраці та почали роботу.

Колекція унікальна тим, що створена учасником Пресової квартири УСС — Миколою Угрином-Безгрішним. Фотографії передають не лише обличчя стрільців, але й атмосферу їхнього повсякденного життя і «запах» війни.

— Що саме, на вашу думку, робить цей альбом таким важливим для історії Українських січових стрільців та для нашої національної пам’яті?

— Ви правильно зазначили: цей альбом є частиною нашої «національної пам’яті». Львівський історичний музей має багато цінних фондів, але 100 сторінок цього альбому — це, на мою думку, справжній елемент національного ДНК. Колекція з 379 фотографій пережила роки Першої світової війни, три окупації та відродилася в цифровому форматі, щоб сприяти відновленню історичної свідомості українців.

— Цей альбом був створений Миколою Венгжином в 1916 році. Як оцінюєте його роль як документальної спадщини УСС? Чи є якісь унікальні особливості саме цього альбому порівняно з іншими архівними матеріалами того часу?

— Очевидно, що історики та дослідники глибше оцінять значення цього фонду.

Унікальність альбому в тому, що це цілісний візуальний документ роботи Пресової квартири УСС. Можливо, подібні альбоми існують десь іще — у приватних колекціях чи музеях, — але на сьогодні нам відомий лише цей.

Що ж до порівняння, то можна сказати: кожна колекція й навіть окрема фотографія має історичну цінність. Часто на звороті світлин бувають записи, які відкривають нові деталі маловідомих подій.

— Альбом містить майже 400 фотографій, але, як ви вважаєте — чи всі з них мають однакову історичну цінність, чи, можливо, є якісь особливі? Які з цих знімків мають для вас найбільше значення?

— Для мене кожна фотографія — важливе джерело історичної пам’яті. Я не є дослідником історії УСС у вузькому сенсі, але мені пощастило створити «інструмент», який відкриває нові можливості для фахівців, інтернет-користувачів і читачів медіа. Особливо цінною є фотографія Миколи Угрина-Безгрішного та його автограф — це підтверджує автентичність і оригінальність усього альбому.

— На фотографіях видно особливі моменти з життя стрільців. Яка роль цих фотографій у контексті Першої світової війни та історії УСС загалом?

— На мою думку, це дає можливість сформувати чіткіше та об’єктивніше, наскільки це можливо, уявлення про життя усусусів у роки війни.

— Які документи чи підписані автографи надають альбому особливого значення?

— Запрошую читачів Тижня уважно прочитати підписи до кожної з фотографій. Там є цікаві, жартівливі написи. Думаю, читачі зможуть відчути, що почуття гумору не полишало наших усусусів навіть на фронті.

— Які технічні виклики виникали під час оцифровування такого унікального альбому? Як вдалося забезпечити точність і збереження найдрібніших деталей оригіналу?

— Цього разу ми не мали якихось труднощів з опрацюванням архівних матеріалів. Все зробили працівники музею. Хочу зазначити, що відчувається високий професійний рівень працівників ЛІМ, які робили опис фотографій в альбомі. Кожна світлина описана до найменших деталей. На вебсайті ми вносили тільки підпис про те, хто або що зображено на фотографії.

Під час оцифровування все залежить від обладнання і програмного забезпечення. Очевидно, за останні кілька десятиліть комп’ютерна техніка неймовірно розвинулася, і, можливо, після сканування на модернізованих технічних засобах це дало б кращий результат. Застосовуючи новітні технології, можна досягти кращої якості, але ми намагалися зберегти зображення таким, яким воно є на папері.

— Розкажіть, будь ласка, про процес обробки цих фотографій. Якими інструментами ви користувалися для оцифровування?

— Ми знаємо, що війна — це низка трагедій, але навіть у таких умовах — як тоді, так і нині — воїни знаходять сили на короткий перепочинок і жарти. Це видно на багатьох фотографіях, де стрільці усміхаються, жартують чи відпочивають.

— Як ви працюєте з різними типами матеріалів в альбомі?

— Це не тільки фотографії, але й різні варіації картону, паперу, шкіри.

— Як це впливає на процес оцифровування та збереження документів?

— Тут слід подякувати працівникам Львівського історичного музею, які ще у 1990-х роках виконали сканування фотографій із високою роздільною здатністю. Завдяки цьому нам практично не доводилося редагувати зображення (адже це архівні матеріали), лише трохи покращити роздільність і перекодувати їх у формат 4К.

Якість зображень різна — це залежало від фотопаперу, технології друку, умов і терміну зберігання. Подекуди проглядається структура паперу альбомних сторінок. Мій товариш Василь Вечорек, який зараз опікується технічною роботою над фотографіями та вебсайтом, робить це дуже професійно й повністю на волонтерських засадах. Я йому надзвичайно вдячний.

— Розкажіть про важливість вашої платформи та цифрових архівів.

— Я користуюся сервісом SmugMug — це дуже функціональна платформа, створена для професійних фотографів. Вона зручна для роботи саме з великою кількістю зображень. І хоча текстові доповнення там вводити дещо незручно, ми даємо собі раду. Для інших типів архівів, наприклад PDF-документів, платформа може бути менш придатною, але для фотоархівів вона одна з найкращих. Зараз альбом доступний на вебсайті «Леґіон Українських січових стрільців: фотоархів».

— Як оцінюєте значення цифрових архівів для збереження історії? Чому важливо робити такі матеріали доступними широкій аудиторії?

— Інтернет стрімко поповнюється новими архівними матеріалами. Частина ресурсів робить доступ платним — що логічно, адже потрібні кошти на підтримку сайтів і роботу фахівців. Щодо мого проєкту — мене ніхто не спонсорує. За умовами, на яких я отримую дозволи на публікацію матеріалів, я не маю права продавати зображення, адже власниками фондів залишаються установи-правовласники. Неважливо, що власноруч я оцифрував понад 4 тисячі фотонегативів. Я сприймаю це як свою пожертву на честь українського війська часів Першої світової війни.

— Що можна сказати про доступність цього контенту для нащадків УСС? Як така платформа не тільки допомагає зберегти спадщину, але й сприяє її дослідженню та популяризації?

— Якщо говорити про нащадків конкретних стрільців, то вони можуть знайти тут фотографії своїх родичів.

Якщо ж говорити про «нащадків» у ширшому сенсі — про сучасне суспільство, — то це відновлення історичної пам’яті та тяглості поколінь.

Особливо це важливо сьогодні, у дні нової війни. Можливо, вебсайт допоможе сформувати систему візуального документування теперішньої історії.

— Чи є у вас план щодо подальшого розвитку цього вебсайту, який тепер виглядає як портал? Як ви бачите його майбутнє та можливості для розширення контенту?

— Спершу я думав, що сайт буде статичним. Але після кожної публікації виникає нова інформація про фонди в бібліотеках, музеях чи приватних руках. З часом можуть з’явитися й інші візуальні артефакти: поштові листівки, марки, документи. Є відомості, що щось зберігається у Німеччині, Італії, Франції.

Я відкритий для співпраці: кожна установа може мати свою іменну галерею.

Найближчим часом будуть доступні кілька родинних колекцій із Торонто. Планую завершити роботу з фотонегативами з фонду Івана Боберського (Вінніпег). Там 600 фотонегативів. Все це потребує бюджету, який я беру з нашого сімейного.

— Що ще потрібно зробити, щоб активніше залучати музеї, бібліотеки, архіви та колекціонерів до створення іменних Ґалерей та поширення фотографій і документів про УСС?

— Найголовніше — відкритість до співпраці. Мушу з жалем відзначити, що Бродівський музей, який має понад 1000 фотографій (частину з яких вони отримали від родини Степана Ріпецького), відмовився створити свою галерею на сайті, хоча велика частина цих зображень уже опублікована в різних книжках.

— Якою була ваша співпраця з Львівським історичним музеєм? Як саме музей сприяв у роботі над цією колекцією та як взаємодія з ними полегшила процес оцифровування та публікації матеріалу?

— Маю дуже позитивні враження від співпраці з Львівським історичним музеєм. Директор Роман Чмелик і заступниця директора Галина Скоропадова одразу погодилися на співпрацю. Через кілька днів ми узгодили умови та в результаті отримали можливість відкрити доступ до їхнього фонду. Особливу подяку хочу висловити пані Тетяні Петрів — ми працювали разом близько трьох місяців. Вона надзвичайно уважно вичитувала кожне слово у властивостях (properties) фотографій.

— Які уроки з історії Українських січових стрільців, на вашу думку, варто винести з цього альбому та інших архівних матеріалів, і як вони можуть вплинути на наше сьогодення?

— Пресова квартира УСС — можливо, незвична назва для сучасного читача — відігравала важливу роль у підтримці бойового духу стрільців, патріотичному вихованні та поширенні інформації про їхні звитяги. Професор Іван Боберський, один з організаторів пресової квартири, був далекоглядним і чудово розумів значення не лише друкованого слова, але й візуальної документації війни.

— На вашу думку, чому так важливо зберігати пам’ять про українських воїнів тієї епохи? Як це може допомогти майбутнім поколінням?

— Ця пам’ять уже допомагає. Мене вразила масштабна зацікавленість фотоархівом: багато людей вперше дізналися про усусусів. Коментарі в соцмережах здебільшого писала молодь, багато — молоді дівчата, що теж символічно.

Українські січові стрільці стали своєрідним моральним тилом для наших сучасних воїнів — символом стійкості й боротьби. Хоч і служили в австрійській армії, вони йшли воювати проти того самого ворога, який сьогодні знову прийшов на нашу землю.

— Пане Василю, а як ви на особистому рівні відчули значення цієї роботи для себе? Як історія Українських січових стрільців вплинула на ваше бачення нашої національної спадщини?

— Так сталося, що робота з архівними фотографіями є частиною мого життя вже майже чверть століття. Більшість вечорів я провожу разом з усусусами.

Читаю коментарі знавців історії про події, місця й конкретних вояків на фотографіях. Особливо хочу відзначити Юрія Юзича — я глибоко ціную його знання про героїв тієї війни. Уроки Першої світової війни та історія українського Леґіону нагадують нам, якою дорогою ціною здобувається незалежність і як легко її втратити.

— Що для вас особисто стало найбільшим відкриттям під час роботи над цією колекцією?

— Чесно кажучи, важко відповісти однозначно. Коли перед очима не один раз пройшло понад 5 тисяч фотографій, то нові 400 викликають радше інтерес, ніж емоційний шок. Інша річ, що ці фотографії вже були оцифровані працівниками музею, наша робота полягала тільки в підготовці їх для публікації. Проте саме існування такого альбому викликало сильні почуття. Понад 70 років альбом жив «у підпіллі» — переходив з рук у руки, «його» не зрадили. У роки незалежності альбом посів своє гідне місце в архіві ЛІМ, а тепер відкрив свої сторінки нащадкам і читачам.

— Чи плануєте у майбутньому продовжувати роботу з архівами цієї тематики чи розширити свої проєкти на інші історичні періоди?

— На цей час бачу, що маю роботи ще на кілька років, бо є інформація про потенційні місця збереження фотографій усусусів. Якщо не з’явиться нових колекцій, то тільки доглядатиму цей вебсайт, щоб колись передати його в надійні руки.

Щодо нових проєктів у мене немає планів, але опікуюся ще одним вебсайтом про який неодноразово писали — це фото- та відеоархів про місто Заліщики.

На завершення нашої розмови хочу подякувати всім відвідувачам.

За дев’ять місяців існування вебсайту «Леґіон Українських січових стрільців: фотоархів» ми маємо понад 4,5 мільйона переглядів з різних країн світу.

---

Усі охочі можуть ознайомитися з архівом легіону Українських січових стрільців за посиланням.

Власники архіву просять правильно вказувати джерело в разі використання світлини. Усі зображення, що розміщені на цьому ресурсі, мають позначку copyright (посилання на архівні фонди УМБ, НТШ-А, УВАН, ЛІМ, окрім того, надходять нові архівні посилання). Кожне фото містить інформацію про архівний фонд. Це важливо для захисту авторських прав і правильного використання культурних матеріалів.