І це триватиме чотири дні, допоки всі ятки великого книжкового ярмарку не спорожніють, а нові видання не будуть представлені, і гості, вдовольнившись книжковим розмаїттям, не роз’їдуться по домівках читати все, що накупили.
Втім, власне форум розпочався з не дуже веселої ноти. Вітчизняні видавці та письменники вельми стурбовані станом книговидання в країні. Піддав вогню схвалений не так давно маразматичний закон про мови. Стверджувати, що кола книжкового товариства охопив розпач, можливо, буде перебільшенням, але чимало гравців ринку всерйоз висловлюють побоювання з приводу подальшого його занепаду, в разі, якщо держава не визначиться, чи потрібні їй узагалі книговидання, книжки і мудра й освічена спільнота громадян.
Прикметно, що першою подією, яка передувала офіційному відкриттю форуму, став круглий стіл під однозначною назвою «Чи буде українська книжка після виборів?» На захід запросили представників 22 більш-менш значних політичних сил і об’єднань, аби ті поміркували над тим, що робитимуть після жовтневих перегонів і як вирішуватимуть проблему. Втім, темою зацікавились аж шість політсил, більшість із яких відправили своїх представників виключно для галочки. Людей, які все одно не вирішують нічого. Щонайбільше вони прозвітують начальству про участь.
Під час дискусії, попри партійну належність, і політики, і видавці дійшли згоди, що вирішити проблему можна лише на вищому державному рівні і то за великого бажання й розуміння суті питання. Українська книжка протягом всього часу незалежності перебуває в стані боротьби з українською владою за виживання.
Україна, мабуть, чи не єдина держава, яка не має стратегії розвитку власного видавництва, а отже, й ідеологічного виховання своїх громадян зокрема та нації в цілому. Немає торгових мереж, читацький попит несформований, банально не ведеться статистика видань. Вітчизняний ринок окупований іноземцями, тотально корумпованим є постачання бібліотек і не менш корумпованим залишається монопольне видання навчальної літератури.
Видавці кажуть, що Міносвіти дозволяє собі цензурувати підручники і ставиться до їхнього видання вкрай непрофесійно. Тож рівень підручників доволі низький, у них чимало помилок і неточностей. Та найголовніше те, що держава не прагне змін. Немає жодної системності та стратегії, а поодинокі кроки лише шкодять, позаяк щоразу змінюють правила гри й устромляють палки в колеса. Як бути – незрозуміло. Але видавці переконані, якщо не напосісти на владу і не змусити вирішувати проблему, то на таких речах, як українське книговидання та книжковий ринок, можна буде ставити хрест. При чому вже незабаром. Книговидавці готові до дискусії, готові пропонувати і вислуховувати аргументи, але не чекати. Немає куди.
Власне родзинкою форуму, який від початку планувався як така собі велика платформа для дискусій видавців, здавна був є і певно буде, бо без нього ніяк, найбільший в Україні книжковий ярмарок. На нього з’їжджаються звідусіль і видавці, і читачі. Відбуваються презентації новинок, влаштовуються автограф-сесії авторів чи просто літературні імпрези. Цього року в роботі форуму зголосилися взяти участь 400 видавництв та 150 авторів. Анонсовано понад 400 літературно-мистецьких акцій і, найімовірніше, всі вони засвідчать доволі високий рівень організації. І попри те, що простому смертному важкувато розібратися в доволі масивній та заплутаній програмі, акції часто перетинаються і встигнути на все неможливо, учасники та гості книжкового свята мають шанс знайти собі саме те, що їм припаде до душі. Акції відбуваються по всьому центрі Львова. В університетах, кнайпах, пивницях чи галереях. Утім, серце подій, звісно ж, у Палаці мистецтв – величезній сучасній галереї, та на подвір’ї палацу Потоцьких – чудовій пам’ятці древнього міста.
Складається враження, начебто все місто Лева кілька днів живе лише видавничим форумом. Аби книжки стали ближчими до громадян, яким із тих чи інших причин неохота йти штовхатися поміж яток на великому торговищі, деякі видавці та книгарні розгорнули ще додатковий ярмарок у самому серці міста, неподалік пам’ятника Міцкевичу. Ціни тут, можливо, трохи й вищі, але все ж доволі людяні. Ходити в ці дні купувати книжки в крамницях для львів’ян є моветоном. Навіщо? Коли у видавців і дешевше, і приємніше. Завжди можна про щось дізнатись і, головне, вхопити щось свіженьке.
А от із малечею на форум краще не ходити – небезпечно для батьківського гаманця. «Мамо, я хочу оцю книжку, і оцю, і оту з півником. Мамо, купи мені ті пазли. А в мене ще нема таких казок». Хлопчик років восьми стоїть із мамою коло ятки одного з великих дитячих видавництв і клянчить бодай щось. В нього очі розбігаються, бо на поличках, справді, багато гарних барвистих книжок, які обов’язково хочеться взяти із собою. Та мати сама не знає, куди спершу й глянути, вона явно не розраховувала залишити на ярмарку всю зарплату і вже певно шкодує, що прийшла сюди з сином. Просить малого заспокоїтись і обіцяє щось купити. Але те «щось» треба вміти вибрати.
Попри іноземну окупацію українського книжкового ринку, про яку не стомлюються повторювати видавці й автори, скидається на те, що справи не такі вже й кепські, принаймні тут на форумі. Чи то видавці навмисне везли переважно україномовні книжки, чи якась інша причина, але порівняно з попередніми роками відсоток іноземного продукту на ярмарку не зріс. Звісно, є книжки і російською, і англійською, але досить мало. Окремі іноземні видавництва привезли просто ознайомчі виставки своїх видань і не торгують. Біля їхніх стендів зупиняються лише особливо зацікавлені відвідувачі. Хтось під вивіскою видавництв привіз все що завгодно: тут і нові книжки, й асортимент із букіністичних крамниць. Але старі рідкісні книжки викликають не менший інтерес, ніж новинки. Тож не помилилися.
Паралельно з форумом і ярмарком відбувається чимало цікавих імпрез, так чи інакше дотичних за духом до книжкового свята. Це і Міжнародний літературний фестиваль, на який зголосилися аж 248 письменників, поетів, художників, перекладачів, інтелектуалів із України та 18 країн світу. Найпочеснішим гостем серед яких цього року є лауреат Букерівської премії DBC Pierre з Великої Британії. Це і проект «Контекст», і фестиваль перекладів TRANSLIT, і фестиваль «Від Сковороди до Сковороди: 290 років з дня народження», і Міжнародний фестиваль Бруно Шульца, присвячений 120-річчю від дня народження та 70-річчю його трагічної загибелі, і Ніч поезії та музики нон-стоп, і Видавничий бізнес-форум, і Бібліотечний форум і, звісно ж, найцікавіша і, мабуть, найочікуваніша подія – церемонія вручення премії «Найкраща книга Форуму-2012». Певна річ, треба мати купу сил, здоров’я та наснаги, щоб устигнути всюди побувати і побачити все, але на те він і Форум, аби всього було багато.
А кому геть обридне вдивлятися в обкладинки, скуповувати книжки, товктися поміж яток і з мудрим виглядом вслухатися в авторські читання уривків на презентаціях, той може завжди розслабитись в численних львівських кав’ярнях та ресторанчиках. Дякувати Богові, кави та пива там ніколи не бракує.
Якою буде кількість відвідувачів і гостей цьогорічного львівського форуму і скільки видавці вторгують, стане відомо після його завершення. Та вже зараз можна стверджувати, що масового паломництва, яке було в старі добрі часи нині не видно. І незважаючи на масштабність заходу, відсоток охочих купувати книжки, здається, таки поменшав. Метушливого стовпотворіння не спостерігається, навіть попри те, що ціни залишились на рівні того року. Політиків, завжди охочих засвітитися на таких імпрезах, також обмаль. Можливо, все попереду. Адже люди працюють і зможуть присвятити літературі час на вихідних. Хоча, не виключено, що багатьом просто шкода грошей, яких останнім часом чомусь не надто багато в кишенях, і вони воліють просто не йти і не дратувати себе зайвими спокусами.