У Санкт-Петербурзі 18–20 червня відбувся черговий міжнародний економічний форум (ПМЕФ). В умовах дії санкцій проти Росії він ознаменувався відсутністю ключових лідерів Заходу. Хоча повного бойкоту тамтешнім капіталом усе-таки не вийшло, і це теж дуже симптоматично з погляду здатності західних країн протидіяти спробам Москви зруйнувати їхню єдність.
За даними організаторів, загалом для участі у ПМЕФ зареєструвалися 5,8 тис. осіб зі 114 держав. На форумі виступило майже шість сотень спікерів, серед них 36 міністрів, які представляли 28 країн (щоправда, переважно азійських та африканських). Делегаціями найвищого рівня (на чолі з нинішніми президентами або главами урядів) були репрезентовані лише Монголія, Киргизстан і Греція. Тож за складом учасників цей з’їзд швидше нагадував саміт проблемних економік, серед яких Росія мала порівняно пристойний вигляд. Західний політикум був репрезентований переважно колишніми посадовцями найвищого й не зовсім рангу.
Господар Кремля перший день присвятив спілкуванню з VIP-персонами. Після розмов із представниками західного бізнесу він узяв участь в одній із панелей форуму, а насамкінець мав бесіду за зачиненими дверима з керівниками світових інформаційних агенцій.
Путін намагався доводити, що «Росія не поводиться агресивно», просто «Москва багато десятиліть мовчала, а її дотискували». Тож США й Заходу «не треба займатися перебудовою світу. Потрібно виходити з того, що є, і з повагою ставитися одне до одного». І буде у світі стабільність. Підтакував Владіміру Владіміровічу присутній на його виступі «друг із ЄС», прем’єр-міністр Греції Алексіс Ципрас. Спочатку він поставив риторичне запитання: «Чому я тут, а не в Брюсселі на переговорах?», а дещо пізніше фактично відповів на нього фразою, що «Європа все ще вважає себе пупом Землі, але економічний центр уже зсунувся».
Геополітичне позиціонування Росії враховували й тематичні панелі в межах форуму. Із 82 таких зустрічей проблемі співпраці із Заходом було присвячено лише три. Та й то особливі. У тій, що називалася «План зближення Росії та ЄС», узяли участь лише ведучий із пропагандистського каналу Russia Today Пітер Лавелль та єдиний промовець – відомий лобіст російських інтересів у ЄС, екс-голова Єврокомісії, кількаразовий прем’єр Італії Романо Проді. Ведучий перед початком монологу порадував гостя власним розумінням російської дійсності, ніби жартома запитавши: «Можна трохи приглушити шум кондиціонера чи для цього доведеться телефонувати в Кремль?». Показовими фразами Проді під час виступу стали: «Демократію не можна експортувати насильно», «Україна не може бути членом Євросоюзу, вона має залишатися єднальною ланкою між ЄС та Росією» тощо. Ще одна панель, присвячена співпраці із Брюсселем, називалася «Відносини по лінії ЄС – ЄАЕС: погляд бізнесу». У центрі обговорення ініціатори намагалися поставити перспективи ділової взаємодії на теренах «від Лісабона до Владивостока», а також «збереження напрацьованих взаємовигідних зв’язків». Схожу мету обрали й організатори круглого столу «Росія – Північна Америка: нові виклики – нові стратегії ділової співпраці». Його лейтмотив мав звучати таким чином: «…незважаючи на складні зовнішні умови, бізнес у РФ, США й Канаді прагне продовжувати взаємовигідне економічне співробітництво, що розвивалося протягом останніх десятиліть».
Читайте також: Криза російськоорієнтованої моделі
На цьому тлі показово високий рівень було надано темі співпраці Москви з Афінами та Римом. На окремому круглому столі «Росія – Греція: нові шляхи економічного співробітництва» дві країни були представлені на досить високому рівні: РФ – діючим очільником Мінтрансу, Греція – міністром економіки, інфраструктури, судноплавства і туризму. Співпраці Москви та Рима присвятили окрему панель під красномовною пропагандистською назвою «Росія – Італія: історичний зв’язок надто важливий для обох країн, щоб існувати одна без одної». Вона мала підтвердити визначну роль, котру відводять росіяни італійцям як найпотужнішим лобістам їхніх інтересів у ЄС. У ній взяла участь міністр економічного розвитку Італії Федеріка Ґуїді. А співорганізатором з італійського боку стала Асоціація «Пізнаємо Євразію», президент якої і водночас голова ради директорів банку Intesa Антоніо Фалліко був одним із модераторів.
Значно більше уваги приділили питанням позиціонування у світі Євразійського економічного союзу, перспективам співпраці Росії з державами ШОС та БРІКС. Зокрема, відбулися Діловий форум ШОС, круглий стіл «Росія – Індія: можливості взаємного інвестування», Діловий форум БРІКС, захід під назвою «Євразійський економічний союз у глобальному світі», панелі «Новий банк розвитку – посилення ролі БРІКС у міжнародній фінансовій системі», «Експортні кредитні агентства БРІКС: шляхи розширення торговельно-економічного співробітництва», «Шовковий шлях і Велика Євразія: політика, економіка, інфраструктура».
Перспективи розвитку російської економіки
Утім, у процесі обговорення проблем розвитку перспектив економіки самої Росії, її валютної та бюджетної стабільності оптимізму було значно менше.
Міністр економічного розвитку Алєксєй Улюкаєв запевняв, що «ми, як і раніше, віримо в ринкову економіку й підтримуємо фундаментальні основи ринку», хоча практика російської дійсності постійно засвідчує грубе нехтування нею. Інші учасники дискусій (міністр фінансів Антон Сілуанов та глава Центробанку РФ Ельвіра Набіуліна) констатували структурні проблеми сировинної російської економіки та неадекватну викликам структуру бюджетних видатків. Екс-міністр фінансів Алєксєй Кудрін та заступник голови «Внешэкономбанка» Андрєй Клєпач звертали увагу на розтринькування бюджетних коштів у часи високих цін на нафту та різке (на 30–60%) недофінансування навіть раніше затверджених довгостроковими програмами витрат на розвиток інфраструктури й людського капіталу. Проте ніхто з них так і не вказав на зумовленість усіх цих проблем і диспропорцій неадекватною зовнішньою політикою нинішнього кремлівського керівництва, гіпертрофованим нарощуванням військових видатків, спробами використання енергосировинних монополій не для вирішення економічних проблем країни, а для реалізації фантомних неоімперських амбіцій Москви.
Теоретичні розмірковування, що мали б показати людству «освічену і просунуту» Росію, яку варто «не зневажати» і сприймати як свою та рівну, розбивалися об висновок, котрий можна було прочитати між слів. Жодних кардинальних змін очікувати не варто, бо до них просто не готове кремлівське керівництво. Понад те, вони йдуть урозріз із його справжніми настановами: мобілізувати всі можливі ресурси для посилення протистояння із Заходом тут і зараз. Причому протистояння не економічного чи технологічного, а лише військового і своєрідно визначеного «геополітичного».
Читайте також: П’ять хвилин для євреїв, п’ять хвилин для Гітлера
А на ідеї про перезавантаження влади для старту необхідних реформ, висловлені, зокрема, й на ПМЕФ, у Москві реагують без жодного ентузіазму. Зокрема, на згадану ініціативу екс-керівника Мінфіну РФ, а нині голови Комітету громадських ініціатив Алєксєя Кудріна провести у 2017 році дострокові президентські вибори Кремль відповів холодно: Путін промовчав, а глава його Адміністрації Сєрґєй Іванов заявив, що «резонів немає». Вони можуть з’явитися лише за умови, коли рейтинг влади в разі дальшого погіршення ситуації в Росії та провалів на міжнародній арені почне знижуватися, а ейфорія від «кримнашу» і протистояння із Заходом змінить втомою та розчаруванням.
Очевидною метою форуму було прагнення ще раз запевнити внутрішньоросійську аудиторію, що міжнародної ізоляції РФ не існує, що країна має альтернативу за межами «історичного Заходу». Що нею цікавляться представники «прагматичного західного бізнесу» і її підтримує або принаймні розуміє та частина політичних еліт, яка не «йде в кільватері Вашингтона». Що всі проблеми – через спроби США порушити старий добрий двополюсний уклад міжнародної політики, нав’язати однополюсний, «наступити Росії на горло», вторгнутись у сферу її особливих інтересів. Що від цього тільки взаємна шкода всім, насамперед європейським країнам. Відтак форум мав підвести до висновку, що потрібно рахуватися з російськими претензіями, повернути Кремлю аналогічну часам молодості Путіна та його найближчого оточення вагу у вирішенні світових справ зразка 1970-х років, не «принижувати Росію».
Читайте також: Рейтинг Кремля: як ставляться до Росії в різних країнах світу
Водночас червоною ниткою проходило прагнення використати форум для залучення до підтримки Кремля дедалі ширшого лобі в політичних колах Заходу й особливо бізнес-середовищах. А заодно й продемонструвати загальне сприйняття в Росії західних підходів до економіки й політики, але з урахуванням її права на «суверенну демократію» і особливе розуміння «ринку», а також підкреслити «відкритість до відновлення та активізації співпраці» після того, як Захід «перестане шкодити своїм інтересам». І на цій основі заохотити ЄС, або принаймні окремі країни чи середовища в них, до посилення опору «диктатові США» й навіть (хоча це і звучало рідше та менш акцентовано) Німеччини. У цьому контексті особливо показовим стало демонстративне піднесення двосторонніх російсько-грецьких та російсько-італійських взаємних інтересів на тлі критики політики санкцій і тиску на Москву, гарантом якої в ЄС залишається Берлін.