Початок за посиланням
Правда Дніпра така: оговталися від перших тижнів, провели родичів, почали зустрічати ВПО з Маріуполя й Сходу, а потім половина локальних волонтерів, для яких війна почалася ще на Майдані, пішла на фронт. Ті з ветеранів, хто зміг, навіть з протезами пішли на фронт, політики, журналісти, ведучі, поети, актори, танцюристи, музиканти пішли на фронт.
Андрій Добровольський, ветеран російсько-української війни 2014–2022 років, сержант НГУ, має два поранення, вийшов з оточення в Іловайську 2014-го, служить і далі.
«За 10 років війни сталева фортеця Дніпро стала ще міцнішою. Ми з побратимами, ветеранами “Дніпро-1”, зібралися на початку повномасштабного вторгнення в лавах НГУ й з березня вже були на фронті в Рубіжному, з утратами відходили, залишаючи Сєверодонецьк, Лисичанськ, але й брали участь у Харківській операції та звільняли Лиман. Я підірвався на ПФМ-1 і втратив третину гомілки в грудні 2022 року, був на реабілітації та протезуванні в рідному Дніпрі. Служу далі вже на штабній посаді в “Хартії”».
Хто пішов у волонтери після 2022-го? Пішли туди нотаріуси, юристи, бізнес-структури й навіть кримінальні активно почали діяти. Влада Дніпра здобула потужну громадську підтримку. Культурний сектор вибухнув національно-визвольною діяльністю. Культовий простір Module пішов захищати Україну й уже зазнав утрат. А це освічені люди, які могли б у майбутньому розвивати культуру й історію музики для світу. Така ситуація нагадує історію українських митців Розстріляного відродження, яких убив радянський режим.
Євген Гончаров — співзасновник спільноти Abstract Beats, митцівні Module, музичного лейбла Dnipropop, вступає до лав ЗСУ у вересні 2024 року.
«У 2014-му, приблизно тоді, коли пішли новини про захоплення Криму й ОДА в Донецькій та Луганській областях, місто ніби прокинулося й обрало своє майбутнє. На жаль, із часом хвиля патріотичного піднесення вщухла. Але не безслідно. На початку вторгнення Дніпро не розгубилося.
З нашої невеликої спільноти до лав Сил оборони України з перших днів записалося приблизно 20 людей (підрозділ Module Squad).
Місією тих, хто залишився, було забезпечити наших захистом, продуктами, звʼязком, одягом, аптечками. Ми навчилися шити плитоноски, знайшли виробників сталі й забезпечили всіх бронежилетами. Робили масштабні збори (130 рацій, 130 шоломів і 10 машин). Через музикантів у Європі різними шляхами привозили дрони, техніку, аптечки. Збирати на це все обладнання гроші нам допомагала музика й наш досвід в організації подій. Уже 1 квітня 2022 року влаштували перший концерт під брендом “Комендантський джаз”, на якому зібралася наша спільнота. Ми вмотивували людей робити ще більше для допомоги війську. Лейбл Dnipropop проїхався благодійним туром Україною. Двічі організували фестиваль Check-in для переміщених бізнесів. Наші артисти відіграли 200 концертів.
Це таки кризовий менеджмент. Утім, сьогодні я вирішив долучитися добровільно до лав ЗСУ. Вважаю, що зможу приносити більше користі там. Це буде аеророзвідка й ударні БПЛА “Ясні Очі”».
Багато рестораторів і власників готелів та барів теж перемкнули свій бізнес на оборонні жорнова, у яких прибутки йдуть на знайомі бригади або колег та друзів, які служать у війську.
Ольга Логуш, власниця простору O.W.L.S і засновниця проєкту сухих супів для ЗСУ «Бобова чашка», має своє коло підтримки й вважає, що в умовах війни жити своє життя — це не погано, але треба думати на два кроки вперед.
«За 10 років Дніпро стало кращим і розвивається далі. Але в мене перед очима “моя бульбашка” людей, яка з 2014-го була активною. На рівні міста — це замало. На початку вторгнення було страшно всім, але ми розуміли: можемо щось зробити лише разом. І здавалося, ніби так думають усі. Приблизно через пів року виявилося, що ні. Але в моєму оточенні всі або волонтерять, або захищають. Ми започаткували проєкт “Бобова чашка” — два роки годували “нуль”. Виготовили й передали понад 10 тонн супів.
І далі вожу автівки, ремонтую їх та купую потрібне обладнання для близьких підрозділів — це протитанкісти, гурівці, ППО, морпіхи, аеророзвідка. Сьогодні левова частка моєї волонтерки — це фандрейзинг, без нього ніяк. Я і мої друзі звикли до того, що ми постійно робимо недостатньо для армії. А як вийдеш в інтернет або в реальне життя виявляється, що навкруги звикли просто жити. Ну, бомблять трохи, але, цитую, “ми віримо в ЗСУ й ППО”. Та, на мою думку, в умовах війни треба дивитися на два кроки вперед».
Окрема історія — релігійний напрямок, майже всі храми в себе мають центр гуманітарної допомоги. А 30 священнослужителів регіону — капелани й офіцери ЗСУ. Велика заслуга в підтримці міста Дніпропетровської єпархії Православної Церкви України (ПЦУ).
Дмитро Поворотний, старший лейтенант капеланської служби, капелан Військово-медичного клінічного центру Східного регіону (ВМКЦ Східного регіону), до 2022-го возив мистецько-волонтерський проєкт «Посіпаки» на нуль з виступами й привітаннями, один із засновників алеї Героїв під Дніпропетровською ОДА 2014 року.
«У 2022-му місто активно включилося у волонтерство й захист, а потім виключилося. Але далі всі вже почали працювати точково з орієнтацією на своїх. Наприклад, сім’ї підтримують родичів, які воюють, бізнес-сектор — співробітників у ЗСУ. Місто перейшло в інший формат допомоги, більш системний. За 10 років війни Українська церква стала поважною інституцією, яка показала, що вона не консервований бароковий музей. При храмах з’явилися гуманітарні хаби, багато військовиків приходять на службу, священники стали капеланами. І це взагалі масове явище, яке дивує.
Раніше священники, які були при Міноборони мали стосунок до ворожого патріархату й формально виконувало свої функції. А вже після 2014-го інституційно змінився підхід — і українські капелани на волонтерських засадах пішли на фронт. У 2021-му ухвалили закон, за яким капелани стали офіцерами. Приблизно 30 священників з Дніпровської єпархії тепер штатні капелани в ЗСУ. Після вторгнення питання перейменувань вулиць і сумніви щодо правильності також відпали — з’явилися і Бандери, і Коновальці, і Лесі Українки, і багато історичних імен, які важливі для національної свідомості, а також — імена героїв України й підрозділів. Українська церква сьогодні дуже сучасна, адже капелан — це вже не забобонна людина, яка пропонує в умовах біди просто попити священної водички й перехреститися. Священники вивчають психологію, адже після війни люди посиплються та їм потрібна допомога із залученням наукового підходу. Тому, на мою думку, Дніпро — особливе місто, яке відіграє одну з ключових ролей у визвольній боротьбі на множинних рівнях».
Місто Дніпро — суперечливе. Уночі схоже на відомі столиці світу, а вдень — на працелюбний мурашник, пахне кавою та крафтовим пивом, слухає музику й ходить у театри, але все одно переживає сильну тривогу та паніку. Даються взнаки прильоти й загибель містян, військовики на протезах…
Велика багатоповерхівка на Перемозі, будинки в центрі міста, двічі в район Троїцького ринку, двічі автовокзал, один раз житловий будинок біля Залізничного, приватні будиночки із цивільними родинами, двічі торговельний центр, великий космічний об’єкт і поруч пологовий, лікарні й ветеринарні кабінети. Звісно, ми маємо невтішну статистику. Хоча, на противагу Харкову, Бучі, Мар’їнці або Бахмуту, ми нібито й «тримаємося», маючи влучне ППО, або просто тому, що готувалися з 2014-го. Наприклад, у нас всі лікарні мають волонтерські пункти, військовики знаходять прихисток швидко, добре працюють МНС та інші критичні служби, багато психологів і психотерапевтів, які оперативно реагують на місці ударів.
Хотілося б закінчити позитивним висловом «усе буде добре», але це — неправда. Добре — це коли кожен донейтить або йде в ЗСУ. Отже, живемо й боремося. Бо цвинтар на виїзді з міста за 10 років квітне дедалі більше сотнями українських прапорів над могилами військовиків. А пам’ять виводить на екран свідомості кадри 2014-го, коли на площі Героїв Майдану стояли десяток трун під дощем з табличками «тимчасово невстановлений»…
Ми прощалися з невідомими та близькими нам людьми, поруч їздили авто й ходили перехожі. Ми не розуміли, що далі. Лише військовики на Донбасі попереджали про неминучість продовження поодинокими смертями й пораненнями. Дніпро завжди буде сталевою фортецею із синьо-жовтим прапором, під яким битимуться депутати з ветеранами, хтось палитиме військові авто, а дехто знову купуватиме на фронт нові. Проте під час загострення всі будуть з вікон кидати в шахеди й ракети банки з огірками, діти співатимуть гімн України, а незламні ЗСУ відправлятимуть ворогів у вічність.
