Normal
0
false
false
false
MicrosoftInternetExplorer4
/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Обычная таблица”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}
Небагато народів можуть похвалитися безперервною історією державності протягом двох тисячоліть. Політична карта світу динамічно змінювалася впродовж усієї історії людства. Держави виникали й зникали, їх кордони пересували збройно або мирно (наприклад, через династичні шлюби). Проте найбільші зміни припадають на ХІХ та ХХ сторіччя, коли остаточно сформувалася та набула всесвітнього поширення концепція національної держави. Тиждень розпочинає серію публікацій у межах нового спецпроекту «Становлення постколоніальних держав». Разом із міжнародними експертами ми аналізуватимемо, як здобували та зміцнювали свою державність народи, які тривалий час перебували у складі багатоетнічних державних утворень – імперій або федерацій. Основну увагу приділимо нашому регіону – Центрально-Східній Європі, однак не оминемо й деякі латиноамериканські й азійські держави. У цьому числі ми розглядаємо досвід хорватів, національно-культурне відродження яких у ХІХ столітті відбувалося під знаком ілліризму – руху за об’єднання всіх південнослов’янських земель. Після розпаду Австро-Угорської імперії Хорватія ввійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців (із 1929 року – Югославія). Незалежність хорвати проголосили в 1990 році, але її довелося відстоювати у війні з сербами