Становлення особистості передбачає докладання зусиль бути собою. І щоб дійти до себе, треба здолати шлях. Не перейти від пункту А до В. Тут не обійтися без уміння розпізнавати повідомлення, які вплетені в життя, втім залишаються непоміченими. Свій роман Пруст писав заради виходу на рівень осмисленого існування. Оскільки почасти ми зважаємо хіба на фантоми, що звужують поле самореалізації. Приміром, маркіз де Сен-Лу закоханий у Рашель, яку бачить на осяйній сцені, проте не знає, що вона продається за двадцять франків, а отже – захоплений винятково фантазією про неї. Інший випадок: звиклий до материної опіки хлопчик не може заснути в готелі, лякаючись інтер’єру, бо той нагадує йому страховиськ. Ставши чоловіком, він уподобав Альбертину, хоча сприймає її як заміну материному поцілунку на ніч. Отже, зрілість визначається вмінням отримувати смисли зі складних ситуацій, а не наріканням на негаразди чи волінням покровительства.
Читайте також Література еліт і мас
Зауважмо, цей твір не є біографією. Його наративна структура передбачає виявлення законів існування особистості. Кажучи інакше, канва оповіді є мистецьким окресленням вражень, а вже за ними стоять ті приховані закономірності. Пруст виказує хист нетривіального бачення. Осмислювати означає витворювати текст, у найширшому сенсі – засіб, який об’єднує певні події. Завдання полягає в тому, щоб дивитися з різних позицій. Однак, через деякі конструкції смисл відкривається, інші ж, навпаки, закривають його. Не секрет, що іноді страх бере від того, щойно зазираєш у розрізнене вариво життєвих проявів. Бо ж істина дотична до чогось направду жорстокого й несподіваного. Вряди-годи, її прийняти непросто. Підкреслюючи цю обставину, Пруст описує ревнощі головного героя – Марселя. Він раз у раз встановлює з ким йому зраджує кохана Альбертина, ба навіть схиляється до думки, що вона це робить і з чоловіками, і з жінками. Таке зациклення призводить до неспокою. Прагнення володіти кимось або чимось не дозволяє бути собою, блокує розвиток. Адже зміна є засадничою ознакою особистості: їй притаманно перелаштовуватися, набувати подоби Іншого. Судячи з усього, Пруст, який недужав на смертельні напади астми, мав гомоеротичний темперамент, не в останню чергу писав роман задля власної трансформації й усвідомлення свого призначення.
Читайте також: Пацієнт радше мертвий
В одному з епізодів Марсель трюхикає верхи на коні, аж раптом неймовірний гуркіт уриває його розмірену прогулянку. Спокій порушує звук аероплана. Цей образ подано, ніби символ чогось цілковито Іншого, а істина про нього лунає галасливими натяками. Коли людина впадає в розміреність і одноманітність, вона починає скніти. Повернути відчуття життя їй можуть моменти, що розривають животіння. На підтвердження цієї тези Пруст наводить силу-силенну ілюстрацій: смакування тістечка «мадлен», цвітіння квітів глоду, споглядання дзвонів Мартенвіля тощо. Все це не якісь там буденні картинки, а позначки, що потребують розшифрування. Такі речі народжують виразні спогади, виконуючи роль не естетичних замальовок, а шансу довершити повноту існування, якщо з їхньою допомогою оживити призабуте. Зігнорувавши подібні ремінісценції, тобто не взявши до уваги, що це винятково наше завдання, вони зникнуть, а час, коли вони відбулися, буде остаточно втраченим. Пробудження переживань не відтворює минуле в сучасності, а закладає умови розкриття неочікуваного. Коли герцог Ґермант приходить до Марселя висловити йому співчуття, він піднімає з минулого ритуали, які виглядають як повтор формальностей. Це спроба перетягнути в теперішнє втрачений час. Таким чином, між минулим і теперішнім є прогалина, або ж простір особистого переживання та формування особистості, в результаті чого і постане смисл. Розрив між минулим і теперішнім є часом усвідомлення себе такими, якими ми були раніше і якими можемо стати згодом. У цьому часі й з’являється Інший. Усвідомлення себе виростає з того, що людина перестає плисти за течією, змінює обставини, нарешті здійснює фундаментальний акт народження особистості.
Читайте також: Народження особистості
Мистецтво відроджувати значущі спогади дозволено назвати досвідом усвідомленого життя. Подібні акти не є механічною роботою. Вони, грубо висловлюючись, не зводяться до поїдання тістечок «мадлен», зривання квітів глоду чи фотографування на тлі дзвіниці. Наведені дії не спричинятимуть анічого кардинально іншого, позаяк воно непередбачуване. Слід позбутися звички розраховувати на щось очікуване чи прагматичне. Інакше годі змінитися. Водночас, розшифрувати все теж не випадає. І тоді частина нашого Я так і залишиться нерозгаданою. Невідоме привносить гостроту в усвідомлення, вибиває з наїждженої колії, відкриває можливі світи, немовби простори, в які ми проєктуємо себе. А відтак розкриває остаточну невизначеність і таємницю особистості, яку годі справдити в межах одного життя.