Процедура імпічменту була прописана рядком у Конституції та розділом у Регламенті Верховної Ради, окремого закону раніше не існувало. В різні часи різними скликаннями Верховної Ради здійснювалися спроби прийняти окремий закон про імпічмент, вносились на розгляд відповідні законопроєкти, однак прийняти їх все ніяк не вдавалось. Це змінилось у 2019 році, коли «в турборежимі» було проголосовано законопроєкт «Про особливу процедуру усунення президента України з поста (імпічмент)».
Звісно, процедура, виписана в законі, дуже складна, і її важко буде втілити на практиці. Проте теоретично її можна буде застосувати. Відповідні заяви неодноразово лунали в бік чинного президента від різних опозиційних політиків. Щоб почати процедуру, більшість (226 депутатів) повинна внести на розгляд Верховної Ради відповідне письмове подання. Після цього Рада має проголосувати за початок процедури імпічменту. Власне, це найпростіша частина. Далі парламент створює спеціальну комісію, яка повинна провести розслідування та з’ясувати, чи є підстави для імпічменту. До неї пропорційно входять депутати від усіх фракцій. Висновки комісії обговорюються у Верховній Раді, на засідання також запрошують президента, представників Конституційного та Верховного Судів. У разі доведення факту злочину без додаткових розслідувань депутати готують постанову про звинувачення президента. За неї, окремо по кожному пункту, мають проголосувати (таємно) як мінімум дві третини, а саме 300 народних обранців. Далі парламент звертається до Конституційного та Верховного Судів. Перший визначає, чи все відбувається в межах Конституції, а другий — чи є дії, в яких звинувачують президента, державною зрадою або «іншим злочином». Якщо відповідь негативна — процедура припиняється. Якщо позитивна — депутатам треба голосувати (знову таємно) безпосередньо за відсторонення президента. Проте цього разу голоси за це мають віддати щонайменше три чверті депутатів, тобто 338 чоловік. Якщо голосування успішне — постанова набуває чинності одразу після оголошення про її прийняття, якщо ні — імпічмент автоматично припиняється, а головуючий на засіданні «від імені Верховної Ради у письмовій формі вибачається перед президентом».
Читайте також: Політичний кліфгенгер
У разі дострокового припинення повноважень президента — зокрема й через імпічмент — його обов’язки виконує Голова ВРУ (за винятком повноважень, вказаних у ст. 112 Конституції України), доки українці оберуть нового очільника. У 2014 році, до прикладу, така нагода випала Олександру Турчинову, якого обрали новим спікером. У США, де процедура імпічменту дуже подібна до нашої, хоча і дещо простіша, досі жодного разу її не було доведено до кінця. Так, президенти Білл Клінтон, Ендрю Джонсон та Дональд Трамп були піддані процедурі імпічменту і визнані винними Палатою представників, але виправдані Сенатом США, а президент Річард Ніксон пішов у відставку, не дочекавшись завершення процедури імпічменту.
26 березня, 1993 р. з’їздові народних депутатів РФ не вистачило 72 голосів для усунення з посади президента Росії Бориса Єльцина. Президента Румунії Траяна Бесеску, який був усунутий з посади 6 липня 2012 року в результаті відповідної постанови Сенату Румунії та призначення референдуму, від імпічменту врятувало те, що 21 серпня 2012 року результат референдуму був визнаний Конституційним судом Румунії недійсним внаслідок низької явки виборців. Проте як мінімум шести президентам все ж не пощастило, і вони були усунені з посади. Мова йде про президента Литви Роландаса Паксаса, президента Парагваю Рауля Кубас Ґрау, президента Ірану Абольхассана Банісадра, президента Бразилії Фернандо Коллор ді Мелло, президента Венесуели Карлоса Андреса Переса та Мартіна Віскарра, президента Перу.
Українська Конституція містить дві підстави для оголошення імпічменту президенту: вчинення ним державної зради або «іншого злочину». Перелік «інших злочинів», за скоєння яких главу держави можуть позбавити посади, в Основному законі не наводиться, проте перелік злочинів містить лише один документ — Кримінальний кодекс. Обґрунтовані звинувачення у державній зраді та інших злочинах неодноразово звучали в бік Зеленського. Так, останнім гучним скандалом, який супроводжувався погрозами імпічментом, був «Вагнергейт».
Читайте також: Шторм із попередженням
Злив масштабної міжнародної операції з виманювання російських воєнних злочинців і терористів васалу нашого ворога — Лукашенку — цілком відповідає визначенню державної зради. З цього приводу була спроба створення тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, подана електронна петиція на сайті ВРУ, проведено ряд акцій протесту, журналістських розслідувань і навіть подано заяву про злочин. Щоправда, навіть не зважаючи на рішення суду, яке зобов’язує ДБР відкрити провадження за статтею «державна зрада», його досі не зареєстрували, а на суддю, який ухвалював рішення, почали тиснути. Проте є і успішні приклади відкриття кримінальних справ за цією статтею. Прецедентом стало відкриття провадження за спробу реалізації так званої Формули Штайнмаєра». Провадження відкрило Миколаївське ДБР за рішенням місцевого суду. Згодом до цієї справи було долучено і інші заяви за фактами:
• відведення українських військ з лінії зіткнення в районі декількох населених пунктів на Донбасі, внаслідок чого окупанти зайняли вигідніші позиції, що призвело до загибелі українських військовослужбовців;
• візиту Президента України Володимира Зеленського та голови Офісу Президента Андрія Єрмака в Оман та їхньої можливої зустрічі з високопоставленими російськими чиновниками;
• створення так званої консультативної ради з представниками ОРДЛО, яка перетворює маріонеткові терористичні квазі-державні утворення на суб’єкти переговорів і створює підстави для їх визнання.
Окреме провадження за фактом вчинення державної зради «окремими представниками української делегації» на переговорах у Мінську були відкриті за заявою народного депутата Володимира В’ятровича. Але не державною зрадою єдиною. Кримінальні справи, пов’язані з чинним президентом, відкривалися і з інших приводів. Наприклад, з приводу незаконного прослуховування активістів акцій «Ні капітуляції», розмови яких, за словами самого Зеленського, йому «кладуть на стіл». Одразу кілька проваджень було відкрито з приводу порушень виборчого та антикорупційного законодавства через проведення загальнонаціонального опитування «5 питань від президента» та участь Зеленського в агітаційному турі «Слуги народу» на місцевих виборах 2020 року.
Читайте також: Хто робить виборчу кампанію
Видання «Букви» запустило онлайн-лічильник «Зе-порушення», який відображає порушення Зеленським чинного законодавства. Станом на сьогодні видання зафіксувало 53 порушення, зокрема перевищення повноважень, порушення мовного та декомунізаційного законодавства тощо. Приводом для імпічменту може стати і «справа Ріфмайстра», тобто незаконне переслідування Андрія Антоненка, Юлії Кузьменко та Яни Дугарь, яких безпідставно звинуватили в убивстві Павла Шеремета. Питання політичних репресій часів правління Зеленського тримає на контролі громадська ініціатива «Правотворець», яка збирає інформацію про всіх причетних до вчинення незаконних дій щодо активістів. Проте хоч якою б вагомою була підстава для імпічменту, з огляду на складність процедури, її неможливо провести без наявності найголовнішого — консенсусу політичної волі всього суспільства та політичної верхівки. За яких умов вона може з’явитися?
Леонід Кравчук і Віктор Янукович залишили свої посади під тиском вулиці, в результаті масштабних акцій протесту. Під тиском вулиці було проведено переголосування другого туру президентських виборів у 2004 році. Під тиском вулиці приймалось чимало позитивних законів та реформ. Саме вуличні акції «Ні капітуляції» врятували Україну від здачі нашого суверенітету. Тому цей фактор обов’язково матиме вплив і в питанні оголошення імпічменту. Окрім вуличних акцій, потрібно мати суддів, готових піти на конфлікт із президентом. І сьогодні така готовність є. Зеленський встиг налаштувати проти себе досі лояльних суддів Конституційного Суду, а судді Верховного Суду, сформованого ще за попереднього президента, особливою лояльністю до Зеленського ніколи не відрізнялись. Залишився останній необхідний елемент — депутати Верховної Ради. Вулиця здатна злякати далеко не всіх, повинні з’явитися ще якісь додаткові стимули і мотиви. Так вирішальним тригером може стати реальна загроза розпуску парламенту.