Але що таке форма? Для одних це може бути довільний зовнішній вигляд, а для інших довільний образ ідеї. Кожен із нас відчуває важливість уявлення про форму, хоча ніхто не може сказати точно, чим насправді є форма.
Здається, ніби форма ― видимий вигляд змісту. Рудольф Арнгейм писав: «Спостерігаючи зовнішній вигляд, ми завжди свідомо або несвідомо вважаємо, що він щось представляє, а отже, є формою якогось змісту». Тож як тоді в моєму випадку? Чи міститься й сама моя суб’єктність у видимому вигляді змісту? Чи, може, його реально розпізнати тільки тоді, коли я набуду форми, і завдяки цій набутій формі? Але ж не існує якогось одного універсального способу спостереження, бо ж їх стільки, скільки суб’єктів, тобто спостерігачів. Отже, форми не існують над часом, змінюються з його плином, не є сталими, принаймні так вважав спадкоємець думки Канта швейцарський історик мистецтва Генріх Вольфлін. Ось так, лежачи в ліжку, не здатний вирішити, якої форми я мав би набути, вів сам із собою дивну розмову.
Читайте також: Social media blues
Учора ввечері я закінчив перегляд останнього фрагмента другого сезону «The Crown», найкращого телесеріалу, який коли-небудь бачив, створеного компанією Netflix. Про перший сезон уже писав в Тижні торік, наголошуючи: «The Crown» ― це майстерно знята й багата на деталі розумна розповідь про те, як Єлизавета Ordinarius, пересічна, перетворилася на Єлизавету Regina, королеву. Це розповідь про молоду володарку, змушену ненастанно примиряти конфлікт між особистою свободою й прагненням бути дружиною та матір’ю, а водночас королевою найбільшої світової імперії в добу великих суспільних, культурних і політичних змін.
Новий сезон ще раз підкреслює, що королева Єлизавета II, яку досконало грає Клер Фой, ― це жінка, визначена не власними прагненнями, а своїм уявленням про те, чого люди сподіваються від неї, додатково зміцненим винятковим почуттям обов’язку. Єлизавета прокидається щоранку, глибоко усвідомлюючи форму, якої має набути.
Вона не може собі дозволити роздуми звичайного обивателя, якою повинна бути та форма й чи варто її взагалі набувати. І та форма ― це не маска, яку мала б одягати Єлизавета, щоб стати королевою. Маска з’являється тільки з появою іншої людини: у самотності вона втрачає сенс, а Єлизавета й у самотності не перестає бути королевою. Маска намагається створити ілюзію як протилежність того, що є насправді. Нечема надягає маску чемного, несправедливий ― справедливого, невірний ― вірного, а от королева не може вдавати королеву. Королева не надягає маску, вона набуває форми. То тільки інші люди перед нею одягають маски. Королева СПРАВДІ має ту свою форму, яка, за словами Рудольфа Арнгейма, становить «форму якогось змісту», форму таємниці.
У розмові з Єлизаветою її дядько і колишній король Едвард VIII пояснює характер буття монархом: «Ми гібриди, напівлюди, і дві постаті всередині нас — людська та монарша ― ведуть сповнену жахіть громадянську війну, яка ніколи не скінчиться. Як королева ти химера: з одного боку, є твоя особистість, а з другого ― тягар історії, яку представляєш».
Читайте також: Старе вино
Форма, яка визначає королеву Єлизавету, ― це світ ієрархії, але варто при цьому пам’ятати, що ті, хто належить до ієрархії, не бачать її. Відкриваючись для розмови з іншими, ми повинні усвідомлювати, що йдемо до них із лона якоїсь ієрархії, а інші йдуть до нас із лона своєї ієрархії. Діалог між нами може бути плідний тільки тоді, коли наші ієрархії будуть здатні стати схожими одна на одну. У ситуації спілкування з королевою це за визначенням неможливо, але, коли ми маємо перед собою Єлизавету як жінку, котра сама визнає, що не може жити життям, яким прагнула б жити, то це вже зовсім інша річ.
Пітер Морґан, творець серіалу «The Crown», в одному зі своїх інтерв’ю розповів, що його героїня ― «звичайна сільська жінка зі скромними здібностями й невеликою уявою». Але тоді він говорив про Елізабет Віндзор. Єлизавета Regina вийшла за рамки своїх людських обмежень і стала значно більшою постаттю, до якої годі ставитися легковажно. Тут знову з’являється питання про форму як спосіб спасіння. Форма обернула Елізабет Віндзор на Єлизавету Regina, а водночас врятувала її як людину, з якою можна почати діалог.
Зрештою до мене дійшло, що, отак лежачи вранці в ліжку, я вже не розмовляю із собою, а долучаюся до розмови про жінку, яка зрозуміла, як жити формою.